Справа № 212/4316/2012 Провадження № 22-ц/0290/3678/2012Головуючий в суді першої інстанції:Борисюк І.Е.
Категорія: 27Доповідач: Матківська М. В.
Апеляційного суду Вінницької області
від 24 грудня 2012 року
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Сопруна В.В., Шемети Т.М.
При секретарі : Маняк О.П.
За участю: представника відповідача Рой В.Л.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк»про визнання частини договору недійсною, -
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк»про визнання частини договору недійсною.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання в частині умов кредитно-заставного договору № VIW3A800004244 від 08.04.2008 року недійсним і несправедливим та заборону застосовувати умови підпункту «б»п. 16.1.7. договору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким його позов задовольнити.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню через порушення норм матеріального права.
Позивач у судове засідання не з'явився.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить її відхилити; вважаючи, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального й процесуального права та є законним і обгрунтованим, просить його залишити без зміни.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 8 квітня 2008 року між ЗАТ "Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «Приватбанк»і ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір № VIW3A800004244,, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 7 359,96 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором (а. с. 8-19).
Пунктом 4.3 договору передбачено, що позичальник сплачує банку винагороди, в розмірах й у строки, що зазначені в статті 17.1.17 даного договору. Якщо згідно із статтею 17.17 договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (вказаному у статті 17.1.17 договору) і сплачується щомісяця від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення. При цьому незалежно від кількості днів, що минули від дня закінчення останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість не проводиться (а. с. 10).
За умовами договору кредит має бути виданий не пізніше 8.04.2008 року (п. 16.1.4); дата погашення кредиту -07.04.2011 року (п. 16.1.5); процентна ставка -11,04 річних (п. 16.1.6).
Пунктом 16.1.7 кредитно-заставного договору передбачено, що банк за цим договором надає кредит за умови сплати інших платежів на користь банку: а) винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 214,17 доларів США, що сплачується в момент видачі кредиту; б) винагороди за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати у розмірі 0,60 % від суми виданого кредиту (а. с. 18).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глави 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Зі змісту статті 1046 ЦК України (параграфа 1 глави 71) вбачається, що за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Статтею 1048 ЦК України позикодавцеві надано право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Пунктом 16.13. кредитно-заставного договору від 8.04.2008 року встановлено, що всі види платежів )за винятком платежів щодо погашення кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, винагороди за передачу предмета застави у володіння позичальника, неустойки, сплати збитків та витрат), що вносяться позичальником за даним договором є процентами в розумінні ЦК України (а. с. 17).
Різновидом загальних засад цивільного законодавства, закріплених у статті 3 ЦК України являється свобода договору.
Стаття 627 ЦК України, посилаючись на положення ст. 6 цього Кодексу, зазначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов договору, який не являється вичерпним згідно із ч. 4 ст. 18 цього Закону, міститься у частині 3 цієї статті, це зокрема: 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Згідно з пунктами 1 і 2 абзацу 4 частини 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»положення пунктів 8, 11, 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до: 1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем; 2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.
Підписаний позичальником -позивачем по справі ОСОБА_3 кредитно-заставний договір містить пункт 10, у якому зазначено, що позичальник заявляє та запевняє, що цей договір був належним чином укладений позичальником у повній відповідності до всіх вимог чинного законодавства і створює заставу першого (вищого) пріоритету на користь банку, яка є чинною, дійсною і такою, що не може бути виконаною у примусовому порядку (п. 10.1.4 договору) (а. с. 13).
Таким чином, являється вірним висновок суду першої інстанції про те, що кредитно-заставний договір від 8.04.2008 року складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживача та принципу справедливості.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки таких доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно вимог ст. 215 ЦПК України рішення, яке складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини, у мотивувальній частині має містити: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, брав до уваги або відхиляв докази, застосував зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався (п. 3).
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009 року № 14 роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні на відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України).
Суд першої інстанції, виконавши вимоги статей 212, 213, 215 ЦПК України та врахувавши роз'яснення зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, всебічно, повно, об'єктивно і безпосередньо дослідив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та їх достатність і взаємний зв'язок в сукупності й надав їм вірну юридичну оцінку, відобразивши результати такої оцінки у своєму рішенні.
Позивач згідно вимог ст. 10, 11, 60 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, які б підтвердили недійсність кредитно-заставного договору від 8.04.2008 року, із наслідком порушення його прав споживача.
Доводи апеляційної скарги, як тотожні обґрунтуванню позовних вимог, являються безпідставними та спростовуються наведеним вище.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :