05.03.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц-264/2012р. Головуючий
в 1 інстанції Фисюк О.І.
Категорія 27 Доповідач в апеляційній
інстанції Клочко В.П.
05 березня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:
головуючого судді: - Клочка В.П.,
суддів: - Водяхіної Л.М., Сундукова В.М.
при секретарі: - Соменко О.П.,
за участю: - представника позивача - ОСОБА_6,
представника відповідача - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 вересня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_9 у січні 2011 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики та, вточнивши вимоги протягом розгляду справи, просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу - 32000 доларів США по курсу на час розгляду справи, та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, та судові витрати, понесені у зв'язку зі зверненням до суду з вказаним позовом, всього - 278176,13 грн.
Вимоги мотивує тим, що між нею та відповідачкою був укладений договір позики на суму у розмірі 32000 доларів США строком до 01.01.2008 р., та до теперішнього часу умови договору відповідачем не виконані, тому вона повинна повернути борг та нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену законодавством.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 вересня 2011 року позовні вимоги задоволені. З ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 стягнута сума за договором позики та 3% річних, судові витрати, а всього - 279996,13 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду у повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що при розгляді справи судом неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи; обставини, що суд вважав встановленими, недоведені; висновки суду не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_9 і стягуючи на її користь з ОСОБА_8 суму боргу з урахуванням 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою зобов'язання за договором позики не виконані, внаслідок чого з неї на користь позивача підлягає стягненню сума боргу, а також 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 передала ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 32 000 доларів США, які остання зобов'язалася повернути до 01 січня 2008 року (арк.с.28).
У встановлений договором позики строк ОСОБА_8 грошові кошти не повернула.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму, відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та давши правильну оцінку всім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами договірних відносин, які регулюються нормами ст. ст. 1046, 1047, ч. 1 ст. 1049, ст. 1051 ЦК України, та що за цим договором позики позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти в розмірі 32 тис. доларів США. Строк для повернення цих коштів сплинув, а тому ОСОБА_9 набула права вимагати їх примусового стягнення з ОСОБА_8
Доводи апеляційної скарги стосовно безгрошовості договору займу колегія суддів не приймає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Таким чином, стаття 1051 ЦК України передбачає право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обов'язок довести зазначений факт покладений на позичальника.
Однак, в порушення вимог статті 60 ЦПК України апелянтом не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування безгрошовості договору займу.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись 303,304,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 вересня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: /підпис/ В.П. Клочко
Судді: /підпис/ В.М. Водяхіна
/підпис/ В.М. Сундуков
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя В.П. Клочко