13.12.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-2790/2891/2012р. Головуючий у першій
Категорія 57 інстанції Лугвіщик А.М.
Доповідач у апеляційній
інстанції Птіціна В.І.
13 грудня 2012 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Птіціної В.І.,
суддів - Єфімової В.О., Козуб О.В.,
за участю:
секретаря - Івченко М. О.
позивача - ОСОБА_3
представника позивача - ОСОБА_4
представника відповідача - ОСОБА_5
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про встановлення факту проживання однією сім'єю та стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року, -
У липні 2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому уточнивши позовні вимоги, просив встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_6 у період з 1998 року по 2007 рік та стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості Ѕ частки квартири АДРЕСА_1.
Вимоги позову мотивовані тим, що у період з 1998 року по 2007 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_6 вели спільне господарство. У 2001 році за спільні кошти ними була придбана квартира по вул. Меншикова, в м. Севастополі яка була оформлена на ОСОБА_6 У 2002 року вказана квартира була продана та придбана квартира АДРЕСА_2, яка також була оформлена на відповідача, оскільки сторони проживали однією сім'єю та вели спільне господарство у позивача не було необхідності в переоформлені квартири. З 2001 року по 2007 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_6 мешкали у батьків відповідача по АДРЕСА_3 У зв'язку з цим, позивач вважає, що має право на Ѕ частку спірної квартири, однак, враховуючи той факт, що відповідач продала квартиру, він має право на грошову компенсацію вартості Ѕ частки цієї квартири.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року позов задоволено частково, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з 1998 року по жовтень 2006 року, стягнуто з ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості Ѕ частки квартири АДРЕСА_2 у розмірі 256 917,00 грн. У решті вимог позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування вказаного рішення як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповнотою з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони проживали однією сім'ю без реєстрації шлюбу у період з 1998 року по жовтень 2006 року, тобто фактично знаходились у шлюбних відносинах під час яких за спільні кошти придбали квартиру.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційного суду, оскільки суд першої інстанції дійшов його без урахування вимог матеріального права, що регулюють правовідносини сторін, припустившись при цьому порушень норм процесуального права.
При розгляді даної справи суд в своєму рішенні посилався на постанову Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» яка постановлена у зв'язку з прийняттям Сімейного кодексу України (який набрав чинності 01.01.2004 року) та внесенням суттєвих змін до норм матеріального права, які регулюють правовідносини щодо укладення, припинення шлюбу, визнання його недійсним та майнових прав подружжя, з метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства під час вирішення справ даної категорії.
Але судова колегія вважає, що посилання суду першої інстанції на вищевказаний документ є помилковим.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи будь-які письмові угоди якими б було визначено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін відсутні.
У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності підчас надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. Що викладено в роз'ясненні п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1,4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_3 не надав належних доказів в підтвердження доводів свого позову.
При ухваленні рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1998 року по 2006 рік і стягнення з відповідача компенсації вартості Ѕ частини спірної квартири суд першої інстанції допустив помилку і не врахував що п. 1 розділу VII прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин які вже існували між сторонами на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст. 307, ст. 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року - скасувати.
Постановити нове рішення.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю з 1998 року по 2007 рік та стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 256917 грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 1125 грн. 00 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: В.І.Птіціна
Судді: В.О.Єфімова
О.В. Козуб