20.12.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-2790/2651/2012р. Головуючий у першій
Категорія 57 інстанції Завгородня Л.М.
Доповідач у апеляційній
інстанції Птіціна В.І.
20 грудня 2012 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Птіціної В.І.,
суддів - Єфімової В.О., Козуб О.В.,
за участю:
секретаря - Лашкевич Н. О.
позивача - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
представника відповідача
ТОВ „Пульсар" - Наумова В. В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ТОВ „Пульсар" про визнання квартири загальною сумісною власністю, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на Ѕ частину квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року, -
У грудні 1998 року позивач звернувся до суду з позовом в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати квартиру загальною сумісною власністю, визнати частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 вересня 1994 року між ТОВ „Пульсар" і ОСОБА_4 та визнати за ним право власності на Ѕ частку квартири.
Вимоги позову мотивовані тим, що в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за сімейні кошти придбали спірну квартиру, при цьому відповідно до договору дарування власником квартири стала тільки ОСОБА_4, а про договір дарування йому стало відомо лише восени 1998 року.
Справа розглядалася судами неодноразово, рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування вказаного рішення як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_3 в позові суд першої інстанції виходив з того, що він не надав суду доказів, що колекція авторського художнього скла і кришталя належала особисто йому і він її передав ТОВ «Пульсар» для реалізації, а на виручені кошти сім'ї товариство повинно було придбати квартиру для його сім'ї.
По суті позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя і на підставі цього визнати за ним право власності на Ѕ частку зазначеної квартири.
Доводячи обставини, як підстави своїх вимог або заперечень, сторони посилались на укладені ними договори: № 288 від 19.01.1994 року між ТОВ «Пульсар» та ЗАПБТ «Севастопольжилстрой» (т. 1, а.с. 121,122), від 10 вересня 1994 року між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 42-45) від 10вересня 1994 року між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 48), від 07 вересня 1994 року між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 112).
Як вбачається з матеріалів справи згідно до договору від 10 вересня 1994 року (а. с. 42-44) ОСОБА_4 відповідач по справі передала ТОВ «Пульсар» свої художні вироби, виготовлені нею до шлюбу з позивачем, для реалізації їх через торгову мережу, а виручені кошти від продажу перечисленні на розрахунковий рахунок ЗАПБТ «Севастопольжилстрой» де ТОВ «Пульсар» приймало дольову участь в будівництві житла (а.с. 7-8).
Згідно договору від 10 вересня 1994 року (а.с. 48,49), ОСОБА_6 (мати відповідача ОСОБА_4.) також передала ТОВ «Пульсар» свої художні вироби із скла і кришталя (додаток №1 а.с. 51-56) для реалізації і подальшої передачі коштів ЗАПБТ «Севастопольжилстрой» на будівництво спірної квартири.
Згідно договору від 07.09.1994 року (а. с. 112) ОСОБА_3 позивач по справі, також передав свої два художні вироби (т. 1, а. с. 41) товариству для реалізації і передачі виручених коштів ЗАПБТ «Севастопольжилстрой» на будівництво їх житла.
Художні вироби були передані на реалізацію в магазин «Привітливий» згідно рахунку № 25 від 07.09.2004 року, а кошти за них платіжним дорученням №863 від 16 вересня 1994 року (т. 1 а.с. 13) перераховані в повному об'ємі на будівництво спірної квартири.
Указані вироби в кількості 21 найменування зі скла і кришталю, які належали ОСОБА_6 (матері відповідача), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передавались на реалізацію згідно каталогу затвердженого Севастопольським відділом Союзу художників України (т. 1 а.с. 35-41) та із них тільки два вироби належали ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 41). Вся колекція в кількості 21 одиниці була оцінена в 267500000 карб., що на той час було еквівалентно сумі в розмірі 14680 доларів США. Два вироби, які належали ОСОБА_3 оцінені в 400 доларів США, тобто це 2,7 % від усієї суми, та саме ця доля не значна.
Доводи позивача в тій частині, що всі кошти які одержані від реалізації художніх виробів і направлені на покупку спірної квартири для сторін в період шлюбу, являються спільно-набутими, протирічать на той час діючому Закону України «Про власність» і Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор зберігає право власності на твір до його передачі другим особам і згідно цього закону твір є його власністю.
Тому мати відповідача ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 5, а.с.10) раніше в судових засіданнях не заперечувала, що кошти виручені від продажу її особистих творів і вложені в купівлю квартири, а це 63,28 %, належать тільки її дочці.
Відповідно до договору № 288 від 19.01.1994 року ТОВ «Пульсар» брало участь у дольовому будівництві та згідно п. 5 вищевказаного договору (т. 1, а. с. 121,122) спірна квартира передана у власність ТОВ «Пульсар» і 21.09.1994 року зареєстрована за ним у БТІ та ДРОНМ м. Севастополя на підставі реєстраційного посвідчення НОМЕР_1
28.09.1994 року АДРЕСА_1 яка знаходилася у власності товариства була передана згідно договору дарування у фактичне користування ОСОБА_4 (а. С. 3,4).
Виходячи з наведеного судова колегія вважає, що спірна квартира на час дарування була власністю товариства і не може бути предметом поділу за позовними вимогами, як спільне майно подружжя.
Оскільки позивачем внесена сума коштів на придбання квартири тільки від двох художніх виробів не значна, то це не дає йому права на визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної квартири, а у нього є лише право на компенсацію цієї суми.
Згідно до ст. 12 Закону України «Про власність» діючого на момент виникнення правовідносин право власності виникає на майно отримане за угодою не запереченою законом.
Виходячи з викладеного, позивач належно не довів свої вимоги, що спірна квартира є спільною сумісною власністю його і відповідача і в визнанні за позивачем права власності на Ѕ частку АДРЕСА_1 судом першої інстанції правильно відмовлено, тому рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. 303, п. 2 ч.1 ст. 307, п.2 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: В.І.Птіціна
Судді: В.О.Єфімова
О.В.Козуб