печерський районний суд міста києва
Справа № 2-3117/12
Категорія 56
24 грудня 2012 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ісаєвської О.В.,
при секретарі - Братасюк О. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особи Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Позов обґрунтовував тим, що 04.08.1990 року між ним та покійною матір'ю відповідача ОСОБА_4 було укладено шлюб та після шлюбу він з дружиною почав проживати за місцем реєстрації дружини - у квартирі АДРЕСА_1 Позивач посилався на те, що 02.04.1991 року у цій квартирі він також прописався, а у 1995 році він з дружиною приватизували зазначену квартиру. Позивач у позові зазначив, що восени 2000 року його дружина ОСОБА_5 вмовила заповісти квартиру її рідному сину ОСОБА_2 на що позивач погодився, а влітку 2012 року вирішив скасувати заповіт, але як з'ясувалося, позивач підписав договір дарування, а не заповіт. Позивач зазначив, що з огляду на те, що у вказаній квартирі він законно проживає та зареєстрований з 1990 року, формально перестав бути власником з 31.10.2000 року, що ним не усвідомлювалося до 2012 року, але більше 10 років добросовісно, відкрито володів та користувався зазначеною квартирою, здійснює постійно оплату житлово-комунальних послуг, утримує її, а тому наявні законні підставі для визнання за ним права власності на квартиру за набувальною давністю.
Позивач у судовому засіданні за його згодою був допитаний як свідок про відомі йому обставини.
Позивач під присягою свідка підтвердив обставини, викладені у позовній заяві.
Представники позивача підтримали позовну заяву з підстав, зазначених у позові.
Відповідач у судовому засіданні за його згодою був допитаний як свідок про відомі йому обставини.
Відповідач під присягою свідка показав, що в 1978-1982 роках його мама ОСОБА_5 вийшла заміж, чоловік проживав в АДРЕСА_1 і зі згоди чоловіка була прописана за даною адресою. Після смерті чоловіка через декілька років вона познайомилася з позивачем ОСОБА_1 який на той час був вдівцем і проживав в своїй квартирі з сім'єю сина - ОСОБА_6, а після укладення шлюбу з матір'ю, позивач почав проживати разом з нею за адресою АДРЕСА_1, залишивши свою власну квартиру своєму синові. ОСОБА_2 показав, що оскільки позивач виписався з власної квартири, яку залишив своєму синові, між мамою відповідача та позивачем була досягнута домовленість про те, що квартиру АДРЕСА_1 вони приватизують і подарують ОСОБА_2 Відповідач показав, що 31.10.2000 року згідно бажання його матері та відповідно до досягнутих раніше домовленостей, він, його мама та позивач ОСОБА_1 пішли до нотаріальної контори і уклали договір дарування, який був зареєстрований у КМБТІ. Відповідач показав, що ОСОБА_1 по відношенню до договору дарування не заперечував і був повністю згоден з передачею права власності на квартиру ОСОБА_2
Відповідач показав, що після смерті матері, він з позивачем досяг домовленості, що їх стосунки не зміняться, відповідач не буде претендувати на виселення позивача з квартири. Показав, що всі роки у них не було жодних суперечок ні з мамою ні з позивачем, ні з приводу квартири чи договору дарування ні з будь-яких інших сімейних чи побутових питань, він допомагав як морально так і матеріально та підтримував сім'ю матері, регулярно направляв гроші матері на оплату комунальних послуг, після смерті матері, не претендував на спадщину, що залишилася, а саме на заощадження на її рахунку та матеріальні цінності.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, пославшись на його безпідставність, подав письмові заперечення (а.с.48).
Суд дослідивши матеріали справи, допитавши позивача та відповідача як свідків, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі дійшов до наступних висновків.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що право власності охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. І власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Захист прав власності здійснюється судом. Власник має право вимагати повернення (індикації) свого майно з чужого незаконного самовільного володіння.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчинити щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а відповідно до ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено, що 31 жовтня 2000 року гр. ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1 (дарітелі) подарували, а відповідач ОСОБА_2 (одарюваний) прийняв у дар нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва, 18.08.1995 року належала дарітерям (а.с. 55).
Договір дарування був посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори 31 жовтня 2000 року зареєстрований в реєстрі за № 9-9387 та зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_2 09 серпня 2004 року за реєстровим № 3280. (а.с. 56).
Позивач з 02.04.1991 року зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_1, що підтверджується даними довідки форми № 3 (а.с. 13).
Судом з'ясовано, що після укладення договору дарування позивач та матір відповідача - ОСОБА_5 продовжували проживати та користуватися вказаною квартирою.
Згідно даних свідоцтва про смерть, мати відповідача - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла (а.с. 12).
Судом з'ясовано, що після смерті матері відповідача, ОСОБА_2 питання про виселення позивача не ставив, у судовому засіданні під присягою свідка показав, що між ним та позивачем була досягнута така домовленість, що позивач буде продовжувати проживати і користуватися спірною квартирою, а відповідач не буде йому в цьому перешкоджати.
Позивач під присягою свідка також показав, що відповідач не ставив питання про виселення його зі спірної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, підставою для виникнення права власності за набувальною власністю є сукупність таких умов, як добросовісність володіння, його відкритість та безперервність. В розумінні ст. 344 ЦК України, під добросовісним слід розуміти таке володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.
Між тим, у судовому засіданні з'ясовано, що позивач у 2000 році розпорядився частиною своєї власності та подарував частину нерухомого майна, а саме спірну квартиру відповідачу, ОСОБА_2 та з цього часу фактично втратив права володіння квартирою.
Отже, із встановлених у судовому засіданні обставин та досліджених доказів, володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном не можна визнати добросовісним, оскільки Позивачу було достеменно відомо про те, що спірна квартира ще у 2000 році перейшла у власність відповідача ОСОБА_2, та лише за попередньою домовленістю між сторонами, позивач продовжував проживати у спірній квартирі, користуватися нею та відповідно сплачувати як користувач комунальні та інші послуги.
Отже, оскільки спірна квартира не являється чужим майном, відповідач від своєї власності не відмовлявся суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
За правилами ч. 6 ст. 154 ЦПК України вжиті Ухвалою від 13 листопада 2012 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_2 застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 317, 319, 321, 344 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 154, 208, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особи Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю - відмовити.
Вжиті Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_2 - застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ісаєвська О.В.