Справа №2-4648/12
2609/16787/12
18 грудня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого -судді Зінченко С.В.,
при секретарі Шевчук Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору дарування удаваним та переведення прав і обов'язків покупця, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила усунути перешкоди, що вчиняються їй з боку останньої у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником 36/100 частин вказаної квартири на підставі договору дарування від 29.09.2011 року, проте до квартири потрапити не може, оскільки відповідач ОСОБА_2 перешкоджає їй у цьому.
Також позивач вказує, що нею за період володіння часткою квартири сплачена плата за утримання житла та користування комунальними послугами в розмірі 1490,60 гривень, хоча вона і не проживала в квартирі, а тому позивач вважає таку суму завданими їй збитками з вини відповідача і просить стягнути такі кошти з відповідача.
Крім того позивач вважає, що внаслідок перешкод, вчинених відповідачем у користуванні власністю позивача, останній завдано моральну шкоду, яку вона оцінила в 50000,00 гривень і які також просить стягнути з відповідача.
В свою чергу відповідач ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, в якому просить визнати удаваним договір дарування 36/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 29.09.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визнати вказаний договір договором купівлі-продажу частини квартири та, визнавши такий договір купівлі-продажу недійсним в частині покупця ОСОБА_1, перевести на ОСОБА_2 права та обов'язки покупця.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що вона та третя особа ОСОБА_3 є власниками 64/100 частин квартири АДРЕСА_1, а отже відповідно до ст. 362 ЦК України ОСОБА_2 має переважне право перед іншими особами на купівлю частки, що продається.
Виходячи з цього позивач вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 29.09.2011 року замість договору дарування насправді вчинили договір купівлі-продажу 36/100 частини квартири АДРЕСА_1 з метою обходу переважного права ОСОБА_2, як співвласника у праві спільної часткової власності, на купівлю частки, що продається, чим порушили переважне право ОСОБА_2 на купівлю такої частки.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення, посилаючись на обставини, викладені в первісному позові, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити, зазначивши, що до прав власності сторін на частки у спірній квартирі не може застосовуватись правовий режим спільної часткової власності та переважного права купівлі-продажу часток, оскільки частки сторін відповідають окремим кімнатам квартири, які в свою чергу є самостійними об'єктами права власності відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
ОСОБА_2 та її представник в задоволенні первісного позову просили відмовити, задовольнивши вимоги зустрічного позову з підстав, зазначених в ньому.
Представник ОСОБА_4 проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність обставин, на які ОСОБА_2 посилається як на підставу власних вимог.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, направила до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та письмові пояснення по суті позовів, в яких заперечувала проти первісного позову та просила про задоволення зустрічного позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, відповідача ОСОБА_2, допитавши свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками в рівних частках 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини квартири від 12.04.2000 року (а.с. 57), укладеного між вказаними особами та ОСОБА_8, якому 36/100 частин квартири належали на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житла Залізничного району м. Києва 29.12.1999 року та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 18.01.2000 року.
Також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками у рівних долях 28/100 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частин квартири від 23.12.2003 року (а.с. 58), укладеного між ними та ОСОБА_9, якій вказана частина належала на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Трестом «Київміськбуд-3»м. Києва 02.0.1994 року.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками 64/100 частин квартири АДРЕСА_1.
Також встановлено, що квартира АДРЕСА_1 до 1995 року була комунальною та була приватизована попередніми власниками згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Вказана обставина в судовому засідання сторонами визнана, не оспорювалась, підтверджується матеріалами справи (а.с. 73, 54), а отже відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 36/100 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування 36/100 частин від 29.09.2011 року, укладеного з гр. ОСОБА_4 (а.с. 94 -97).
Згідно вказаного договору дарування 36/100 частин квартири складаються з однієї кімнати житловою площею 18,30 кв.м., загальною площею 26,50 кв.м., яка приватизована попередніми власниками відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(а.с. 97).
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 361 ЦК України встановлено право співвласника самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
В свою чергу частиною 1 ст. 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Проте в той же час відповідно до абз. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Таким чином, приватизовані відповідно до абз. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об'єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку, і відповідно при продажу такої приватизованої кімнати особи, які також приватизували жилі приміщення в цій же квартирі, не користуються правом переважної купівлі, передбаченої ст. 362 ЦК України.
Виходячи з викладеного, вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею переважного права на купівлю 36/100 частини квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати житловою площею 18,30 кв.м., загальною площею 26,50 кв.м., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки на таку частку квартири не поширюється положення ст. 362 ЦК України, а тому права ОСОБА_2 як співвласника квартири не порушені взагалі, а отже в задоволенні таких вимог слід відмовити.
Щодо вимог ОСОБА_2 в частині визнання удаваним договору дарування 36/100 частин від 29.09.2011 року, укладеного з гр. ОСОБА_4, з підстав, передбачених ст. 235 ЦК України, то суд, враховуючи викладене вище, приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як встановлено, з матеріалів справи та пояснень представників сторін в судовому засіданні, ОСОБА_2 не була стороною договору дарування 36/100 частин від 29.09.2011 року, а тому на її вимогу положення ст. 235 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і стосуються лише них.
Суд критично ставиться до показів допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки жодних істотних та значущих для правильного вирішення справи обставин свідки не повідомили.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору дарування удаваним та переведення прав і обов'язків покупця, слід відмовити повністю.
Щодо вимог ОСОБА_1 за первісним позовом, то з урахуванням викладеного суд приходить до наступного.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Виходячи з вказаної норми закону, позивач як співвласник нерухомого майна має право користуватись ним в обсязі не меншому за іншого співвласника, а також вчиняти інші дії, зокрема, запросити працівників Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майн з метою проведення обстеження квартир для проведення реєстрації права власності позивача на його частку майна.
Згідно ст. 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Факт вчинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою знайшов своє повне підтвердження як у поясненнях представників сторін, так і в поясненнях самої ОСОБА_2, яка визнала факт недопуску гр. ОСОБА_1, сестри ОСОБА_1, до квартири.
Також вчинення ОСОБА_2 перешкод підтверджується постановами Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві від 08.11.2011 року (а.с. 11) та від 27.06.2012 року про відмову в порушення кримінальних справ за заявами гр. ОСОБА_1, яка намагалась увійти до належної ОСОБА_1 квартири, користуючись правами наданими довіреністю від 28.10.2011 року (а.с.13).
За таких обставин суд приходить до висновку, що дії відповідача ОСОБА_2 по не допуску позивача ОСОБА_1 та її довірених осіб до квартири, власником 36/100 частини якої є ОСОБА_1, неправомірні, а тому порушене право позивача на користування власним нерухомим майном підлягає захисту, а отже відповідача ОСОБА_2 слід зобов'язати не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 36/100 частинами квартири АДРЕСА_1 та відповідно вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Суд також критично ставиться до пояснень представника відповідача та самого відповідача ОСОБА_2 щодо неможливості допуску позивача у квартиру до без виділу часток сторін в натурі, оскільки, на думку суду, невизначеність сторін щодо порядку користування нерухомим майном не може бути підставою для обмеження одного з співвласників у його законних правах.
В той же час суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 завданої шкоди в розмірі 1490,60 гривень, які сплачені ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за час коли остання не мала змоги проживати у квартирі, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, а отже власник нерухомого майна має відповідним чином утримувати власні житло навіть не проживаючи в ньому.
Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкодив розмірі 50000,00 гривень, яка завдана їй неправомірними діями ОСОБА_2, то відзначає наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
Виходячи з викладеного та оскільки позивачем не подано жодного доказу на підтвердження спричинення йому такої шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю або діями відповідача та спричиненням шкоди, а також безпосереднього обґрунтування та доведення належними засобами доказування грошового визначення розміру відшкодування спричиненої шкоди, а тому в задоволенні таких вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 214 гривень 60 копійок судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 316-321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 33, 88, 130, 174, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 36/100 частинами квартири АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позову -відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору дарування удаваним та переведення прав і обов'язків покупця -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: С.В. Зінченко