СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №2-2837/12
(№2609/9110/12)
27 грудня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Прохоровій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на спадкове майно, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, -
Позивач звернулась з позовом до відповідачів та просила визнати за нею право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути перешкоди для позивача в користуванні квартирою АДРЕСА_1
Визнати за позивачем право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1, з отриманням від останньої компенсації за належну ОСОБА_3 частку цієї квартири.
Стягнути з ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 75% ціни позову та з ОСОБА_3 в розмірі 25% ціни позову.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла громадянка ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.
Зазначила, що вона є спадкоємицею за заповітом ѕ частини вказаної квартири.
Крім позивача, спадкоємцями за заповітом ј частини вказаної квартири є ОСОБА_3 та всього іншого майна (рухомого та нерухомого) та майнових прав є ОСОБА_5
Згідно заповіту, складеного 25.11.2009 року, ОСОБА_4 заповіла по ј частині квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_1, інше майно заповіла ОСОБА_3
Позивач, в установлені законом строки звернулась із заявою до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Крім позивача, із заявою про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ОСОБА_5 подала до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори заяву про відмову від належного їй спадкового майна за заповітом на користь іншої спадкоємиці за заповітом ОСОБА_3
Зазначила, що державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки у неї були відсутні оригінали правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1.
Позивач звернулась до державного нотаріуса з проханням надати запити щодо відновлення правовстановлюючих документів, на що їй була надана відповідь, що такий запит надається у випадку втрати оригіналу та згідно заяви ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у нього.
Таким чином, вважає, що відповідачі заволоділи правовстановлюючими документами на вищевказану квартиру, при цьому замінили вхідні двері та замки, у зв'язку з чим перешкоджають позивачу отримати спадщину та користуватись успадкованим майном.
У зв'язку з тим, що в спірній квартирі неможливо виділити частку позивача в натурі, остання просила, на підставі ст. 365 ЦК України, припинити право власності відповідача ОСОБА_3 на ј частину квартири АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на цю частку із виплатою компенсації ОСОБА_3, визнати право власності на ѕ частини квартири та усунути перешкоди у її користуванні.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про невизнання будь-якими особами права власності позивача на частину спірної квартири.
Позивач звертаючись до суду з вимогою про припинення права власності ОСОБА_3 на ј частину спірної квартири з отриманням компенсації за її частку не піднімає питання про попереднє внесення вартості цієї частини на депозитний рахунок суду, що суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, частка ОСОБА_3 не може бути визнана незначною.
На підставі вищевикладеного просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в судове засідання свого представника не направила, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомила.
Третя особа Головне управління юстиції у м. Києві в судове засідання свого представника не направила, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду заяву в якій просила розглянути справу за наявними доказами, виходячи з фактичних обставин справи та без участі її представника.
Суд, вислухавши думку позивача, представника відповідачів, врахувавши заяву третьої особи Головного управління юстиції у м. Києві, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла громадянка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві.
Відповідно до заповіту, складеного 25.11.2009 року, ОСОБА_4 заповіла ј частину квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_5
ѕ частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4 заповіла позивачу ОСОБА_1
Все інше майно (рухоме та нерухоме) та майнові права, що згідно із законодавством України можуть бути успадкованими, які будуть належати спадкодавцю на день смерті, в повному обсязі, без будь-яких винятків, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3
Вказаний заповіт є чинним, що підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04.11.2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 22.02.2012 року (Т. 1, а.с. 7-12).
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
14.01.2010 року позивач звернулась із заявою до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
11.02.2010 року із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори також звернувся ОСОБА_2
24.06.2010 року ОСОБА_5 подала до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори заяву про відмову від належного їй спадкового майна за заповітом на користь іншої спадкоємиці за заповітом ОСОБА_3 (Т. 1, а.с. 76-151).
Як пояснила в судовому засіданні позивач, державний нотаріус Дев'ятої київської державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку з відсутністю у неї оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1.
Позивач зазначила, що відповідачі ОСОБА_3 та її батько ОСОБА_2 заволоділи правовстановлюючими документами на спірну квартири, у зв'язку з чим перешкоджають їй отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
З урахуванням викладеного, позивач просила визнати за нею право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, на що слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до приписів вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими при з'ясуванні обставин справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що вказана вимога позивача обґрунтовується неможливістю отримати у Дев'ятій київській державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, при цьому посилання на відповідну норму закону, на підставі якої суд має визнати за нею право власності на нерухоме майно, відсутнє.
Позивачем не зазначено та не надано належних і допустимих доказів того, що її право власності на ѕ квартири, яке вона має згідно вищезгаданого заповіту, оспорюється або не визнається відповідачами чи будь-якими третіми особами.
Наявні у матеріалах справи листи від відповідачів до нотаріальної контори, у яких викладено прохання не видавати спадкоємцям свідоцтво про право на спадщину до вирішення судової справи щодо визнання заповіту недійсним, а також -інформація, що правовстановлюючі документи на квартиру знаходяться у ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, зазначеного вище не спростовують.
Окрім того, позивачем не надано суду належних доказів звернення до відповідачів з метою отримання оригіналів правовстановлюючих документів для подання їх до нотаріальної контори, а також доказів, які б підтверджували, що відповідачі відмовили позивачу у їх наданні.
Неможливість подати до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори правовстановлюючі документи на спірну квартиру АДРЕСА_1, з огляду на положення ст. 392 ЦК України не є підставою для визнання права власності, оскільки ці документи не засвідчують право власності позивача на нерухоме майно.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про оспорюваність або невизнання будь-якими особами права власності позивача на частину спірної квартири, а також на втрату нею документа, який засвідчує її право власності.
Викладені обставини підтверджують відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання за нею права власності на спадкове майно.
Позивач також просила зобов'язати відповідачів усунути перешкоди для неї у користуванні спірною квартирою, посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заволоділи правовстановлюючими документами на квартиру, змінили у вищевказаній квартирі вхідні двері і замки, чим заважають їй користуватись спадковим майном.
Однак, вказані посилання позивача також не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачі жодним чином не намагаються перешкодити позивачу в користуванні спірною квартирою.
Вказані обставини підтверджуються постановою дільничного інспектора міліції Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві про відмову в порушенні кримінальної справи від 21.07.2010 року.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте позивачем не зазначено обґрунтованих фактів із посиланням на відповідні докази, що підтвердили б дії відповідачів у створенні їй перешкод щодо здійснення правомочностей із належним їй на праві власності нерухомим майном.
Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на ј частину квартири, що належить ОСОБА_3 в порядку спадкування, з отриманням від неї компенсації за належну частку нерухомого майно то слід зазначити наступне.
В силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової власності або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
У відповідності до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а за відсутності згоди вирішується судом.
Правовий аналіз вище зазначених статей вказує на те, що незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Зазначена позовна вимога заявлена позивачем на підставі ст. 365 ЦК України, яка визначає підстави і порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка являється незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном являється неможливим; 4) таке припинення не спричинить істотної шкоди інтересам співвласників та членів його сім'ї.
Із конструкції зазначеної правової норми слідує, що припинення права особи на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників можливе лише при наявності всіх чотирьох обставин в сукупності.
Проте, в судовому засіданні сукупність викладених вище підстав не була підтверджена ОСОБА_1 належними та допустимими доказами.
Разом з тим, в частині 2 ст. 365 ЦК України чітко визначено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Таким чином, з огляду на вимоги ст. 60 ЦПК України, в цьому випадку позивач повинна довести належними і допустимими доказами, окрім підстав для припинення права ОСОБА_3 на частку в спільній квартирі, також і вартість цієї частки для подальшого її внесення на депозитний рахунок суду.
Незважаючи на необхідність у зазначеному, позивачем не зазначено дійсної вартості спірної квартири та ј її частки, що належить ОСОБА_3
Встановлено, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2012 року по справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза.
Згідно висновку №43/66-12 судової будівельно-технічної експертизи складеної ПП «Апстрім-Експерт»23.10.2012 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на дату проведення експертизи становить 666512,00 грн.
Ринкова вартість ј частини квартири АДРЕСА_1 на дату проведення експертизи становить 166628,00 грн.
Неможливо здійснити одночасно виділ у натурі частки трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, що становлять ј та 3/4 , так як не будуть дотримані вимоги пунктів 2.22, 2.23, 2.24, 2.30 ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення».
Трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 відповідно до вимог пунктів 2.22, 2.23, 2.24, 2.30 ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення»є не подільною.
Таким чином, частка ОСОБА_3 у спірному об'єкті нерухомості не може бути визнана судом незначною.
Також слід зазначити, що згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не надала доказів неможливості виділення сторонам із квартири ізольовані приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
Окрім того, відповідно до ст. 1299 ЦК України якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
З огляду на положення вказаної правової норми неможливо припинити згідно ст. 365 ЦК України право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру або зобов'язати її відмовитися від вказаного права, оскільки у порядку визначеному законом вона його ще не набула.
У відповідності до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання.
Згідно з ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє здійсненню процесуальних прав сторін, встановлених цим Кодексом.
Тобто процесуальними нормами передбачено як право на участь у дослідженні доказів, так і обов'язок із доказування обставин при невизнанні їх сторонами (ст. 60 ЦПК України).
При цьому, суд безпосередньо не повинен брати участь у зборі доказового матеріалу.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 317, 319, 355, 356, 358, 365 ЦК України, ст.ст. 10, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на спадкове майно, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні власністю -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя