06 листопада 2012 р. Справа № 2а/0470/7537/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кальника В.В., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції про визнання нечинними та незаконними дій, скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 9 липня 2012 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції з позовними вимогами про:
- визнання дій державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Вишнякова С.В., які виявились у винесенні постанови від 27 серпня 2010 року про закінчення виконавчого провадження (ВП №17289964) нечинними та незаконними;
- скасування постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Вишнякова С.В. від 27 серпня 2010 року про закінчення виконавчого провадження (ВП №17289964) у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні (головуючий суддя -Маковська О.В.).
На підставі розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року №303д та у зв'язку із повторним перерозподілом справи №2а/0470/7537/12, зазначену справу передано у провадження судді Кальнику В.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року справу №2а/0470/7537/12 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню у зв'язку із порушенням державним виконавцем вимог статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження»при її винесенні, оскільки виконавче провадження було закінчено на підставі заяви представника стягувача за довіреністю, який не наділений повноваженнями подавати такі заяви.
Позивач до суду не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений телефонограмою, що підтверджується матеріалами справи.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки судом вжито усіх заходів для повідомлення позивача належним чином про розгляд судової справи.
У судовому засіданні 6 листопада 2012 року судом ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №7664, виданого 16 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно ОСОБА_1 та задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк»в сумі 95272,11 грн.
27 серпня 2010 року державним виконавцем Вишняковим С.В. Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції винесено постанову ВП №17289964 про закінчення виконавчого провадження на підставі вимоги представника стягувача ОСОБА_4 про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 9 статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Позивач вважає, що зазначена постанова про закінчення виконавчого провадження не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV у редакції, чинній на час виникнення даних правовідносин, (далі -закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно положень статті 3 Закону №606 примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.
Статтею 5 Закону №606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
З цією метою державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону №606 виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача.
Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 Закону №606 виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві за письмовою заявою стягувача.
Як було встановлено у судовому засіданні, та зазначено вище, представником стягувача ПАТ «ОТП Банк»ОСОБА_4. подано до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції заяву про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №7664, виданого 16 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно ОСОБА_1 та задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк»в сумі 95272,11 грн. без виконання.
При огляді довіреності від 12 липня 2010 року, виданої ПАТ «ОТП Банк»ОСОБА_4, виявлено, що ОСОБА_4 не має повноважень на укладення від імені АТ «ОТП Банк»мирової угоди, на погодження оцінки заставленого майна, подання заяви про відмову від позову, визнання позовних вимог, а також на отримання коштів у виконання боргу на користь АТ «ОТП Банк», не має права підпису заяви про повернення виконавчого документа в органах ДВС відповідно до пункту 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, ОСОБА_4 не наділений повноваженнями на підпис та подання до виконавчої служби заяв про закінчення виконавчого провадження.
Судом не беруться до уваги твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 дізнався про винесення оскаржуваної постанови та отримав її 7 червня 2012 року, що не заперечувалось відповідачем у судовому засіданні.
При цьому, судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав 25 червня 2012 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження ВП №16813810, у якому була наявна довіреність представника ОСОБА_4
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно частини 2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, суд, перевіривши оскаржувану постанову відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку, що постанову державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Вишнякова С.В. від 27 серпня 2010 року про закінчення виконавчого провадження (ВП №17289964) прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому така постанова підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Вишнякова С.В. з винесення постанови від 27 серпня 2010 року про закінчення виконавчого провадження ВП №17289964 незаконними.
Скасувати постанову державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Вишнякова С.В. від 27 серпня 2010 року про закінчення виконавчого провадження ВП №17289964.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник