Справа № 2603/625/12
іменем України
04.04.2012
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ярошенко С.В.,
при секретарі Ткаченко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач отримав від неї в борг суму в розмірі 2 000 грн., що підтверджується розпискою від 05.10.11 року. Але своїх зобов'язань, згідно із розпискою, відповідач не виконав, гроші до цього часу не повернув.
Крім того, вказувала, що під час проживання з відповідачем с січня по березень 2011 року нею придбано майно на суму 2 560 грн. та зазначала, що в період с січня 2011 року по січень 2012 року купувала ОСОБА_2 продукти харчування, сума яких складає 15 600 грн.
Посилаючись на наведені обставини та, зазначаючи, що вказаними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач позовних вимог не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
В матеріалах справи міститься копія розписки від 05.10.11 року, за якою ОСОБА_2 отримав від позивача в борг суму в розмірі 2 000 грн.
Суд зобов'язував представника позивача надати в судове засідання для огляду оригінал вказаної розписки, проте суду була надана також її копія.
Оскільки у позивача борговий документ відсутній, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в сумі 18 160 грн. за придбане ОСОБА_1 майно та продукти харчування судом встановлено наступне.
В обґрунтування зазначених вище вимог позивачем заявлено клопотання про допит свідків.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.
Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вимог про стягнення суми боргу в сумі 18 160 грн., в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Крім того, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування завданої йому з боку відповідача моральної шкоди, виходячи з наступного.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Частина 1 ст. 23 ЦК України закріплює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивач не навів належного обґрунтування позовних вимог немайнового характеру, не зазначив докази, що підтверджують позовні вимоги в цій частині, не вказав з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір суми відшкодування моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Якщо факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача в судовому засіданні не підтвердився та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та діями відповідача суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст., 218, 545, 625, 1046-1049 ЦК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення.
Головуючий