Справа № 2603/6463/12
іменем України
13.11.2012
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 09.08.1991 року по 06.05.2010 рік він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Дочку ОСОБА_3 - ОСОБА_2 вдочерив. За час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 ними була придбана АДРЕСА_1. Дана квартира придбана у власність в 1997 році. Він був прописаний та зареєстрований за цією адресою 23.05.1997 р. Крім того, на підставі ордера № 006548 від 17.01.2008 р. була надана АДРЕСА_2 в м Києві, на родину в кількості трьох осіб. 12.05.2010 р. ОСОБА_3 були подані документи до відділу приватизації Деснянської районної у м. Києві держадміністрації, та після чого їй було видано свідоцтво про право власності на житло за адресою: АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях. Він з рішенням про приватизацію даної квартири не погоджується, оскільки на його думку приватизація проводилася з порушенням норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Цивільного та Житлового законодавства України. Оскільки він був членом сім'ї ОСОБА_3, він також мав право на приватизацію 1/3 частини квартири. А тому, він змушений звертатись до суду з вказаним позовом.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, та просили суд про задоволення позовних вимог, на підставі викладеного.
Представник відповідача - Відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської у м. Києві державної адміністрації, в судовому засіданні заперечувала проти позову, посилаючись на те, що як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом прав та інтересів, які на його думку порушені у зв'язку з приватизацією квартири АДРЕСА_2. Маючи на меті приватизувати кв. за вищевказаною адресою, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зібрали всі необхідні документи, та звернулись до відділу приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації. Звернення відповідачів та додані до нього документи були розглянуті посадовими особами відділу приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації у визначений законом строк. На підставі розпорядження про приватизацію житлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру. Зокрема, у відповідності до «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», до цього переліку входить довідка про склад сім'ї та займані приміщення (довідка по формі №4). З даної довідки безпосередньо вбачається коло осіб, які проживають у житловому приміщенні, що підлягає приватизації. Слід зауважити, що довідка по формі № 4, яка була надана до відділу приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містила дані про проживання у АДРЕСА_2 двох осіб, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Таким чином, спірне житлове приміщення було приватизовано на двох осіб. Також вважає за необхідне вказати на те, що твердження позивача ОСОБА_1 відносно того, що він протягом тривалого часу проживав у спірній квартирі, жодним чином не обґрунтовуються і не підтверджуються, а тому залишається голослівним. Окремі невідповідності, що містить позовна заява, викликають сумніви у правдивості тверджень ОСОБА_1 Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що постійно мешкав у квартирі за зазначеною адресою, як член сім'ї ОСОБА_3, підтримував її благоустрій з 1997 р. З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що право на зайняття спірної квартири було надано ОСОБА_3 на родину у складі трьох осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1.) лише у 2008 році. Не погоджуючись з доводами позивача відносно того, що відділ приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації «...не провів перевірки необхідної документації про існування ще однієї особи, яка має право на приватизацію...», вважає за необхідне зазначити, що в обгрунтування таких доводів ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не навів норми діючого законодавства України, змістом яких на відділ приватизації було б покладено обов'язок проводити будь-які перевірки наданих документів, виявляти та встановлювати коло осіб, які мають право на приватизацію. Разом з тим, зазначила, що у відповідності до п. 15 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», на спеціально створювані органи приватизації може бути покладено підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах. За таких обставин, посилання позивача на вигадані ним, неіснуючі обов'язки відповідача є безпідставними та на її думку не можуть бути прийняті судом до уваги при ухвалені рішення по даній справі.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх представник в судовому засіданні заперечували проти позову, посилаючись на те, що з вересня 1999 р. подружжя ОСОБА_2 спільно не проживало та не вело спільного господарства. Після того як позивач дізнався про те, що його дружина ОСОБА_3 хвора на онкологічне захворювання, позивач покинув хвору дружину та малолітню дочку, зібрав речі і поїхав в невідомому напрямку. Більше він у помешканні за адресою АДРЕСА_3 де проживала ОСОБА_3 та дочка, не з'являвся. Шлюб фактично припинив своє існування. Як потім стало відомо, позивач переїхав до іншої жінки, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 де і проживав наступні 13 років. З цією жінкою він вже давно підтримував відносини і у неї від нього були діти. Фактичне проживання за останньою адресою підтверджується копією позовної заяви про поділ майна, яку позивач подав у 2011 р. до Деснянського районного суду. Саме цю адресу він зазначає як адресу фактичного проживання. Вказана обставина підтверджується: Актом комісії від 14.11.2004 р., який затверджено начальником ЖЕК-708 ОСОБА_4 та в якому встановлено, що громадянин ОСОБА_1, не проживає більше п'яти років та аналогічними актами від 14.03.2005 р., від 29.03.2005 р., та не проживає більше дванадцяти років. На підставі Розпорядження Подільської районної адміністрації № 30 від 14.01.2008 гр. ОСОБА_3, яка з 1983 р. перебувала у списку на пільгове позачергове отримання квартири як молодий спеціаліст, було надано в користування однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2. В ордер на жиле приміщення був вписаний і Позивач, що юридично залишався чоловіком ОСОБА_3, хоча фактично шлюб припинив своє існування ще в 1999 р. Однак, на даний момент позивач за вказаною адресою не проживає, на момент проведення приватизації не проживав, більше того, він взагалі не переступав поріг цієї квартири та жодного дня не проживав в даній квартирі, що підтверджується актом ТОВ «Житлокомфорт» (балансоутримувач) від 19.07.2012 р. Вказана обставина також буде підтверджена тим, що позивач зовсім не знає розташування кімнат квартири та внутрішнього їх оздоблення. Фактичне заселення до нової квартири, через конструктивні недоліки будинку, що виправлялися, відбулося лише у березні 2010 р. Так як, позивач фактично у квартирі не жив, жити не збирався, та проживав разом з іншою сім'єю, для уникнення в подальшому непорозумінь, він за власноручною заявою 19.03.2010 р. був знятий з реєстрації за вказаною адресою. Таким чином, вони просили відмовити в задоволені позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд в судовому засіданні встановив, що 09.08.1991 р. між позивачем та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 29.04.2010 р., який 06.05.2010 р. було розірвано (свідоцтво про розірвання шлюбу сер. 1-БК№НОМЕР_1, виданий ВРАЦС Подільського РУЮ у м. Києві а/з №193). Під час перебування в шлюбі подружжям була придбана квартира АДРЕСА_3
На підставі Розпорядження Подільської районної адміністрації № 30 від 14.01.2008 гр. ОСОБА_3, яка з 1983 р. перебувала у списку на пільгове позачергове отримання квартири як молодий спеціаліст, було надано в користування однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2. В ордер за № 006548 сер. Б на жиле приміщення був вписаний і ОСОБА_1, який юридично був чоловіком ОСОБА_3
Квартира за адресою: АДРЕСА_2, була приватизована після розірвання шлюбу, 12.05.2010 р. що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 12.05.2010р. виданого згідно розпорядження відділу приватизації Десяннської районної у м. Києві державної адміністрації № 284. Власниками цієї квартири в рівних частинах є дві особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
Відповідно до ст. ст. 5, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартири в порядку приватизації передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем, або за якими зберігається право на житло.
До членів сім'ї наймача, згідно ст. 64 Житлового Кодексу України належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача (як наприклад, у разі розлучення), але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 167 Житлового кодексу України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання в інше жиле приміщення, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, фактично не проживав в вище зазначеній квартирі, оскільки мав стосунки з іншою жінкою, та мешкав за адресою: АДРЕСА_4 де і проживав наступні 13 років.
Вказана обставина підтверджується: Актом комісії від 14.11.2004 р., який затверджено начальником ЖЕК-708 ОСОБА_4 та в якому встановлено, що громадянин ОСОБА_1. не проживає більше п'яти років та за аналогічними актами від 14.03.2005 р., від 29.03.2005 р. не проживає більше дванадцяти років.
Фактичне заселення до нової квартири, через конструктивні недоліки будинку, що виправлялися, відбулося лише у березні 2010 р. Так як, Позивач фактично у квартирі не жив, жити не збирався, та проживав разом з іншою сім'єю, для уникнення в подальшому непорозумінь, він за власноручною заявою 19.03.2010 р. був знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Відтак, як це видно з копії паспорту позивача, яка додана до позовної заяви, він був зареєстрований по АДРЕСА_2, протягом 7 днів, з 12.03.2010 по 19.03.2010 р.
Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що викладено у Листі Верховного Суду України від 24.11.2008, не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.
В п.п. 20, 21 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року, вказано, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім?ї та займані приміщення.
У довідці вказуються члени сім?ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
На момент приватизації позивач ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживав і прописаний в ній не був в зв?язку з тим, що він добровільно виписався з неї, на підставі чого, при проведенні приватизації абсолютно законно не було включено позивача до довідки про склад сім?ї.
В судовому засіданні позивачем та його представником не було доведено факту його постійного проживання у спірній квартирі ні письмовими доказами, ні показами свідків, що не дає суду можливості вважати його тимчасово відсутнім на момент приватизації членом сім?ї наймача, та, відповідно до вищевказаних нормативних актів, могло б бути підставою до задоволення його позовних вимог.
Враховуючи те, що приватизація спірної квартири була проведена у відповідності до вимог діючого законодавства, у суду немає підстав вважати, що при її проведенні були порушені права позивача, і таким чином, позов останнього задоволенню не підлягає.
Що стосується клопотання представника відповідача про покладення судових витрат на позивача, то воно задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.
Право на допомогу також закріплено і статтею 27 ЦПК України.
Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В обгрунтування вимог про відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відповідачі надали суду копію договору № Е-24/12 про надання юридичних послуг від 24 липня 2012 р. на ведення справи укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_5
Суд не вбачає підстав для стягнення юридичної допомоги в розмірі 4500 грн. оскільки до зазначеного договору відповідачем було надано платіжні доручення від 12 вересня 2012 р. та від 27 липня 2012 р. про сплату адвокатських послуг по договору №Е-24/12 від 24.07.2012 р., а в судовому засіданні інтереси відповідача представляв ОСОБА_6, повноваження якого підтверджується довіреністю від 30.01.2012 р. засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованою за реєстром за № 217. Крім того, до зазначеної довіреності не надано відповідачем платіжного доручення про сплату адвокатських послуг на ім'я ОСОБА_6 акту виконаних робіт з приводу надання правової допомоги та калькуляцію обсягу робіт.
Оскільки позов позивача задоволенню не підлягає, то, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, понесені ним по справі судові витрати йому іншою стороною не відшкодовуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 5-6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 64, 167 ЖУ України, ст.ст. 4, 10, 12, 27, 60, 84, 88, 213 - 215 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 - ВІДМОВИТИ.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва шляхом подання протягом 10 днів апеляційної скарги.