Справа № 2603/8745/12
іменем України
06.12.2012
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
при секретарі - Пархоменко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа: ОСОБА_2, про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що 29.02.2008 року між нею та відповідачем був укладений Договір про надання споживчого кредиту на суму 84000 доларів США із строком повернення до 01.03.2018 року та сплатою 13, 90 % річних. В якості забезпечення виконання зобов"язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки від 29.02.2008 року, а також між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки від 29.02.2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що при укладенні Кредитного договору були порушені вимоги діючого законодавства в частині валюти, в якій повинні проводитися розрахунки по кредиту, оскільки єдиною грошовою одиницею на території України є гривня, а кредит та всі розрахунки проводилися в доларах США. Також було допущено порушення вимог законодавства про захист прав споживачів. На підставі викладеного позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту від 29.02.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк".
В судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі, визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту від 29.02.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк".
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що Банк діяв в межах діючого законодавства при видачі кредиту позивачці, Договір відповідає вимогам закону, а тому підстав для визнання його недійсним немає. Також зазначив, що позивачка була ознайомлена з умовами кредитування та іншими умовами отримання кредиту. На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити.
Третя особа в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у її відсутність, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 29.02.2008 року між позивачкою ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений Договір про надання споживчого кредиту на суму 84000 доларів США із строком повернення до 01.03.2018 року та сплатою 13, 90 % річних.
В якості забезпечення виконання зобов"язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки від 29.02.2008 року, а також між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки від 29.02.2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобовязання не допускається.
Як встановлено при розгляді справи, предметом Кредитного договору є надання Банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні кошти з оплатою процентів та встановленим терміном погашення.
Згідно положень Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов"язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов"язується повернути їх разом із нарахованими відсотками. Отже сторонами даного правочину є кредитодавець (банк або інша фінансова установа) та позичальник (споживач) (п. 1. ст. 1054 ЦК України).
Банківський кредит - це будь-яке зобов"язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов"язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов"язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов"язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно із ст. 14 ЦК України цивільні обов"язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов"язковим для неї.
Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, а саме згідно умов Кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту першої видачі Кредитних ресурсів і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов"язань.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1056 ЦК України Позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договору строку його надання.
Також відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Слід звернути увагу на той факт, що позивачка ОСОБА_1 не відмовилася від виконання умов Кредитного договору, а Банк, в свою чергу свої зобов"язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, здійснивши видачу Кредитних коштів на підставі письмової заяви Позичальника.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов"язковим до виконання сторонами. Будучи пов"язаними саме взаємними правами та обов"язками (зобов"язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов"язання або змінювати його умови.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов"язань не допускається. Боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 527 ЦК України).
Оскільки Договір є обов"язковим для виконання сторонами, ОСОБА_1 зобов"язана виконувати взяті на себе зобов"язання за всіма існуючими умовами Кредитного договору від 29.02.2008 року та виконувати їх належним чином у встановлений строк.
В своїх позовних вимогах ОСОБА_1 посилається на норми вимог закону щодо проведення операцій з валютою.
Але слід зазначити, що законодавством України при проведенні операцій з валютою передбачено певний порядок її використання.
Так, згідно із вимогами ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Стаття 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов"язання має бути виконано у гривнях. Але якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
І Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та нормативно-правові акти не передбачають обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті. Пунктом "в" ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено, що НБУ видає індивідуальні ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за наявності відповідної ліцензії, надання кредитів в іноземній валюті передбачено законодавством.
Так, в матеріалах справи є відповідна банківська ліцензія Банку на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Отже твердження позивачки про незаконність надання та виконання Кредитного договору в іноземній валюті є такими, що не відповідають вимогам закону.
Також слід зазначити, що в Листі Національного Банку України від 07.12.2009 року № 13-210\7871-22612 "Про правомірність укладення кредитних договорів в іноземній валюті" зазначено наступне:
"Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюті може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно із ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Одночасно зазначаємо, що нормативно-правовими актами Національного Банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в України, затвердженою постановою правління НБУ від 28.08.2001 року № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.
При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року № 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії."
Слід зазначити, що під час укладання Кредитного договору Позичальник був ознайомлений в повному обсязі з умовами договору, а саме: особу та місцезнаходження кредитора, кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, та підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотримання положень ст. 11 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів".
Також слід звернути увагу на те, що позивачці були повністю відомі істотні умови Кредитного договору, так як Позичальник жодного разу не звернувся до кредитора за роз"ясненням положень договору, які були йому не зрозумілі, тим самим погоджуючись із всіма умовами кредитного договору. Умови договору передбачають двостороннє встановлення прав та обов"язків як Позичальника, так і Кредитора, передбачених ст. 1054 ЦК України, а саме: за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, та умов самого договору. Укладаючи Кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо встановлення прав та обов"язків кожної сторони.
Слід зазначити, що визнання договорів недійсними можливе лише в разі порушення вимог ст. 203 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦК України, а саме:
- зміст правочину не має суперечити чинному законодавству та моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину;
- вчинення правочину у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
З наведених вище письмових доказів вбачається, що укладений між сторонами Кредитний договір від 29.02.2008 року повністю відповідає вимогам діючого законодавства, підтвердженням чого є також згода на укладення даного правочину та його підписання з боку позичальника.
А тому суд приходить до висновку, що підстав для визнання недійсним Кредитного договору від 29.02.2008 року немає з мотивів, наведених вище.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необгрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, ухвалою судді від 24.09.2012 року було забезпечено позовні вимоги шляхом зупинення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ПАТ "УкрСиббанк".
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
Пунктом 6 ст. 154 ЦПК України передбачено, що якщо в задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи те, що суд відмовляє позивачці в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, підстави для забезпечення позову на даний час відсутні, а тому є всі підстави для скасування заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 154, 212-215 ЦПК України, Конституцією України, ст. 14, 192, 203, 215, 524, 525, 526, 527, 533, 543, 553, 554, 572, 590, 591, 599, 629, 1054, 1056 ЦК України, ст. 345 Господарського Кодексу України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про захист прав споживачів", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2012 року, а саме скасувати зупинення виконавчого провадження ВП № 29238721 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" коштів в розмірі 808741 грн. 87 коп., що знаходиться на виконанні у Відділі Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.
Головуючий: