Справа № 1620/2547/2012
Номер провадження 2/1620/971/2012
іменем України
27 грудня 2012 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі: головуючого
судді - Гриб М.В., при секретарі -Непокупній Л.М.
розглянувши заочно в судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права на спадкування за законом у якості спадкоємця першої черги,-
В червні 2012 року позивачка звернулася в суд із вказаним позовом. В своїй позовній заяві вона зазначала, що з 15 січня 1991 року до 10 квітня 2012 року вона спільно однією сім'єю проживала із ОСОБА_5 в м. Миргороді по вул. Свідницького, 1, в кв.107, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов»язки, мали спільний сімейний бюджет, піклувалися один про одного, поліпшували свої житлово-побутові умови, але в органи реєстрації актів цивільного стану для реєстрації шлюбу вони не звертались. 10.04.2012 року ОСОБА_5 помер, в зв»язку з чим відкрилася спадщина на його майно. З метою успадкування його майна вона просила суд встановити факт спільного проживання її із ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 з 15 січня 1991 року до 10 квітня 2012 року. Оскільки до своєї смерті ОСОБА_5 тяжко хворів, через свою хворобу був у безпорадному стані, то вона протягом тривалого часу опікувалася ним, матеріально забезпечувала та надавала йому допомогу в лікуванні і побутовому догляді за ним.
З огляду на це, а також на те, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є відповідачі по справі - його дочка і батьки, позивачка, вважаючи себе спадкоємцем четвертої черги за законом, як особа, яка спільно проживала із спадкодавцем однією сім'єю понад 5 років до відкриття спадщини, просила суд відповідно до ч.2 ст.1259 ЦК України визнати за нею також право спадкування першої черги за законом майна померлого разом із відповідачами по справі.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_6В і ОСОБА_7 позовні вимоги підтримували і просили задовольнити їх.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилися, доказів поважності причин своєї неявки суду не надали. Разом з цим відповідачка ОСОБА_2 надала суду свої письмові заперечення проти позову, в яких вказувала, що відносини позивачки з ОСОБА_5 не носили характеру сімейних стосунків, спільно однією сім»єю вони не проживали, ОСОБА_5 до своєї смерті був працездатним, в м. Миргороді з 2000 року фактично не проживав, оскільки постійно проживав і працював на території Російської Федерації, помер раптово, через хворобу у безпорадному стані не перебував. Тому вона просила повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову (а.с.168-179 т.1).
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки та її представників, дослідивши надані сторонами на засадах змагальності докази, вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову із наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.04.2012 року в с. Афанасово Митищинського району Московської області Російської Федерації помер ОСОБА_5С.(а.с.79 т.1). В зв'язку з його смертю відкрилася спадщина на його майно і зокрема на частину квартири АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.2002 року (а.с.188-191, 184-187 т.1).
Згідно ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом на його майно є його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також його дочка, ОСОБА_2, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину (а.с.161-162 т.2), чого не заперечувала і позивачка в судовому засіданні .
Відповідно до вимог ст. 1259 ч. 2 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до п.6 Постанови №7 Верховного суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Згідно ст. 10 ч. 3, 60 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз вказаних норм права дає підстави вважати, що позивачка, як особа, що бажає одержати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, повинна надати суду докази того, що вона тривалий час опікувалася, надавала матеріальну та іншу допомогу спадкодавцеві, який через свій похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Позивачкою не надано належних, допустимих та об'єктивних доказів, які б підтверджували сукупність обставин, передбачених ст. 1259 ЦК України для набуття права на спадкування разом із спадкоємцями пріоритетної черги.
На підтвердження заявлених позовних вимог про зміну черговості права на спадкування позивачкою надано виписки із історії хвороби спадкодавця, виписку із його медичної карти, щодо наявності у спадкодавця захворювання (а.с. 40-46,100-108 т.1). Разом з тим, із вказаних документів не вбачається, що ОСОБА_5 потребував сторонньої допомоги та догляду через тяжку хворобу, а тим більше, що він перебував у безпорадному стані. Виходячи з засад розумності та справедливості, вірної оцінки стану здоров,я спадкодавця ОСОБА_5, суд вважає, що звичайно останній мав захворювання, потребував періодичного лікування, але його стан не був безпорадним, матеріально залежним, оскільки, як вказувала сама позивачка, він хворів, перебуваючи на заробітках на території Російської Федерації, там мав свій заробіток, інвалідом визнаний не був, а отже був працездатним, там же мав у власності дві земельні ділянки (а.с.172-173), будував свій будинок, в м. Миргороді мав на праві власності частину квартири (а.с.188), мав дачу на території Російської Федерації, на його ім'я був зареєстрований автомобіль, мав матеріальну можливість подарувати квартиру своїй дочці в м. Харкові, його захворювання, як правило, супроводжувалось алкогольними запоями та інтоксикацією організму, на що вказують надані позивачкою медичні документи та договори спадкодавця з ТОВ «Медлюкс»про детоксикацію та переривання запою, які він переважно самостійно і оплачував ( а.с.89-108 т.1). Разом з цим позивачка також сама підтверджувала в судовому засіданні, що ОСОБА_5 до своєї смерті був «ходячим»(не прикутим до ліжка), обслуговував себе, а отже не потребував стороннього догляду, піклування чи тривалої допомоги. Позивачкою не надано суду доказів про самостійні матеріальні чи грошові джерела для свого проживання на території ОСОБА_8, а тим більше для забезпечення умов життя спадкодавця чи надання йому допомоги.
Навпаки, факт безпорадного стану спадкодавця позивачка сама спростовувала своїми поясненнями про те, що метою перебування ОСОБА_5 на території ОСОБА_8 були його заробітки, на її прохання повернутись проживати в м. Миргород категорично відмовлявся. Долучені позивачкою до матеріалів справи медичні документи вказують на те, що загострення хвороби ОСОБА_5 мали періодичний а не постійний характер і до своєї смерті він спроможний був обслуговувати себе, а його смерть була раптовою. (а.с.129 т.2). На підтвердження зазначеної обставини вказують показання самої позивачки в судовому засіданні про те, що за чотири дні до смерті спадкодавця вона поїхала з ОСОБА_8 на Україну до своїх батьків, оскільки не очікувала, що він помре.
Посилання позивачки на те, що вона несла витрати на ритуальні послуги, послуги моргу, на транспортування гробу з тілом померлого на територію України, суд не приймає до уваги, як належний доказ для задоволення позовних вимог на підставі вимог ст. 1259 ч. 2 ЦК України, оскільки згадані докази стосуються витрат, понесених після смерті спадкодавця і порядок їх відшкодування регулюється ст. 1232 ЦК України.
Інших доказів для набуття права на спадкування майна ОСОБА_5 разом із спадкоємцями пріоритетної черги позивачка суду не надала і на допиту інших свідків (крім допитаних в судовому засіданні) вона в судовому засіданні не наполягала.
З огляду на викладене суд не знаходить достатніх підстав для задоволення її вимог про визнання права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.
Тому вважає необхідним відмовити позивачці в задоволенні її вимог в цій частині.
Що стосується позовних вимог позивачки в частині встановлення факту спільного проживання її із ОСОБА_5 однією сім'єю, то суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи із наступного.
Згідно ч.1 ст. 234 ЦПК України будь-який юридичний факт встановлюється, якщо це має значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Позивачка ОСОБА_1 ставила питання про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 для здійснення свого права на спадкування після смерті останнього, але вона такого права, відповідно до ст. 1258 ЦК України не має, оскільки за наявності спадкоємців першої черги, спадкоємець четвертої черги участь у спадкуванні не приймає, а отже права і обов'язку щодо спадкового майна у неї не виникло, що суперечить меті встановлення факту, що має юридичне значення.
Встановлення судом факту спільного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на протязі останніх п'яти років не породжує для неї юридичних наслідків при відсутності підстав для зміни черговості спадкування.
Крім цього, суд не знаходить підстав для встановлення факту спільного проживання в м. Миргороді з 1991 року по 10.04.2012 року позивачки з спадкодавцем ще із наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1264 Цивільного кодексу України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є проживання осіб однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже визначальним тут є поняття сім'ї.
Відповідно до положень ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, ведуть спільне господарство, мають взаємні права та обов'язки.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному у даній нормі визначенню, і спільне проживання є однією із ознак даного визначення, тобто, суду необхідно встановити факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_5 протягом усього часу, на який вказує позивачка, до дня його смерті, тоді як належних доказів цього позивачкою не надано. Навпаки, такий факт спростовується поданими нею ж доказами та її поясненнями в судовому засіданні.
Сама позивачка, обґрунтовуючи в цій частині свої позовні вимоги, вказувала, що в АДРЕСА_3, спадкодавець був зареєстрований проживаючим з 1985 року, однак з 1995 року останній став від'їжати на заробітки до ОСОБА_8. Позивачка також сама підтверджувала, що в червні 2001 року спадкодавець зареєстрував шлюб з громадянкою ОСОБА_8 ОСОБА_9 та зареєструвався постійно проживаючим за місцем проживання останньої, в АДРЕСА_4. Там же він був зареєстрований по день своєї смерті, що також підтверджується довідкою на а.с.175., хоч шлюб він розірвав із ОСОБА_9 04.08.2004 року (а.с.88 т.1). Належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, що вказаний шлюб був фіктивним, позивачкою суду не надано. Позивачка також не заперечувала, що з 1995 року ОСОБА_5 працював тільки на території ОСОБА_8. Із відомостей, зазначених позивачкою в судовому засіданні, в своїй позовній заяві та в доданих до неї документах, вбачається, що 25.06.2004 року ОСОБА_5 отримав паспорт громадянина ОСОБА_8. При своєму житті, 18 та 19 серпня 2004 року, він придбав дві земельних ділянки для садівництва в с. Афанасово Митищинського району Московської області (а.с.172-173 т.1), лікувався він тільки в медичних закладах ОСОБА_8, як житель ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27-46), смерть його була зареєстрована в органах ЗАГС, як громадянина ОСОБА_8 (а.с.79). Довідками , наданими позивачкою на а.с.78,80 т.2, повністю спростовується факт проживання ОСОБА_10 в м. Миргороді з 01.01.2002 року по 10.04.2012 року, а отже спростовується факт, про встановлення якого позивачка просила суд.
Разом з цим, самою ж позивачкою визнавалось і це підтверджується матеріалами справи, що вона зареєстрована постійно проживаючою в ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто в квартирі, частина якої належить їй на праві приватної власності (а.с.155-158), офіційного права на проживання на території ОСОБА_8 вона не набула, легального права на житло на території ОСОБА_8 вона не мала, стояла на обліку в Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі з 14.06.2009 року і звідти отримувала пенсію за віком (а.с.122 т.2), в ОСОБА_8 вона їздила періодично реєструючи в органах прикордонної служби своє право не на постійне, а на тимчасове перебування (не проживання) на території ОСОБА_8.
Допитані за клопотанням позивачки в судовому засіданні свідки ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 характеризували відносини позивачки з ОСОБА_5 в період з 1995 до 2001 року. Разом з цим ОСОБА_12, ОСОБА_13та ОСОБА_14 підтверджували, що з 2001 року до своєї смерті ОСОБА_5 в м. Миргороді фактично не проживав, тим самим спростовували обставини, що могли бути правовими підставами для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту його проживання в м. Миргороді однією сім'єю із позивачкою на протязі не менше 5 років, що передували відкриттю спадщини.
Наведені обставини переконливо свідчать про те, що в м. Миргороді в період з 2001-2012 року ОСОБА_5 спільно із позивачкою не проживав, що є підставою для відмови позивачці в задоволенні її позову в частині встановлення факту її проживання в м. Миргороді однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5
Застосування положень абз.2 ч.2 ст.3 СК України до правовідносин, на які посилалася позивачка в своїй позовній заяві та в судовому засіданні, є неможливим, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі №6-97 цс, встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.
Посилання позивачки на те, що вона і ОСОБА_5 мали у спільній власності квартиру №107 по вул. Свідницького в м. Миргороді не може вказувати на наявність спільного сумісного майна, набутого спільною працею або за рахунок спільних коштів, оскільки кожним із них окремо приватизовувались кімнати в ній відповідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у кожного із них у власності були окремо визначені житлові приміщення (а.с.184-191 а.с.1), кожен із них мав окремі рахунки для оплати житлово-комунальних послуг (а.с.87-121 т.2).
Суд не може взяти до уваги, як належний доказ, довідку, надану позивачкою, на а.с.79, оскільки вона не містить обов'язкових для документу реквізитів (підпису особи, що її видала, виходящого номера організації, що видала її, дати її видачі), та не містить інформації про конкретний період проживання позивачки з ОСОБА_5 Більше того, її зміст вказує на те, що в м. Миргороді, де просила позивачка встановити факт її спільного проживання із ОСОБА_5, вони фактично не проживали.
Письмову заяву свідка ОСОБА_15 (на а.с.81 т.2), суд вважає недопустимим доказом, оскільки вона має характер свідчень, наданих суду в порушення вимог ст. 180 ЦПК України без попередження судом її автора про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.
Долучені до позовної заяви копії особистої переписки позивачки, копії світлин (а.с.48-54 т.1) можуть свідчити про характер відносин позивачки і спадкодавця, які мали місце на час такої переписки та виготовлення світлин, тобто з 1995 до 2001 року, але не можуть підтверджувати факту їх спільного проживання за п'ятирічний період, що передував відкриттю спадщини, оскільки вже після того, з червня 2001 по 04.08.2004 року, ОСОБА_5 перебував у шлюбі із ОСОБА_9, а отже мав свою власну сім'ю, створену на підставі шлюбу.
Встановлення факту спільного проживання в м. Миргороді в цей же період позивачки із ОСОБА_5 є неможливим, оскільки існування на той час такої сім»ї суперечило моральним засадам суспільства, а отже не відповідало вимогам ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України.
Таким чином, суд вважає позов ОСОБА_1 недоведеним, а отже не підлягаючим задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4-8, 10, 11, 208, 209, 215, 234, 256, 154 ЦПК України, ст. 3 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1258, 1259, 1261, 1264 ЦК України, суд заочно
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права на спадкування за законом у якості спадкоємця першої черги -відмовити.
Заборону вчиняти нотаріальні дії, щодо оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого 10.04.2012 року ОСОБА_5, накладену ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 28 вересня 2012 року в порядку забезпечення позову,- скасувати.
Рішення може бути переглянуте Миргородським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідачів, поданою ними до суду протягом 10 днів, з дня отримання ними копії цього заочного рішення.
Рішення може бути оскаржене в Полтавський апеляційний суд через Миргородський міськрайонний суд в 10 діб з часу його проголошення.
Суддя:
ОСОБА_16