ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/15517-2012 25.12.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Систем"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кувейт Енерджі Юкрейн"
2. Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про тлумачення пункту IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р.
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Любченко М.О.
Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача: Любенко О.М. за довіреністю № 1 від 01.11.2012 р.;
від відповідача-1: Кисіль С.П. за довіреністю б/н від 19.11.2012 р.;
від відповідача-2: Цивінська Н.М. за довіреністю № 2-324д від 09.08.2012 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Систем" (далі -позивач, ТОВ "Фаворит Систем" ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кувейт Енерджі Юкрейн" (далі -відповідач-1, ТОВ "Кувейт Енерджі Юкрейн") та Дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (далі -відповідач-2, ДК "Укргазвидобування") про тлумачення пункту IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р., укладеної між сторонами, наступним чином: "ІV. Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками за умови її погодження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р. та наказом Міністерства палива та енергетики України № 485 від 19.11.2010 р.".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 13.05.2004 р. між відповідачами було укладено Договір про спільну діяльність № 429, до якого додатковою угодою № 7 від 28.08.2012 р. було залучено третього учасника -позивача, як оператора спільної діяльності. Відповідно до п. ІV Додаткової угоди № 7 її сторони домовились, що Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками. Оскільки відповідач-2 є дочірнім підприємством НАК "Нафтогаз України", 100 % акцій якої належить державі, на думку позивача, укладення спірної додаткової угоди № 7 мало супроводжуватись погодженням з боку Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р., та Міністерства палива та енергетики України в порядку, визначеному наказом МПЕ України № 485 від 19.11.2010 р. Листом № 10-1/10-12 позивач звертався до відповідача-2 з проханням погодити додаткову угоду № 7 в МЕВП України та отримати відповідне рішення КМ України, однак відповідач-2 листом за № 2/2-08-5547 від 18.10.2012 р. повідомив позивача про відсутність необхідності отримання відповідного погодження та рішення, посилаючись на лист МЕВП України № 03/31-3558 від 27.08.2012 р. Також, листом № 10/10-12 від 10.10.2012 р. позивач звернувся до відповідача-1 з проханням розтлумачити п. ІV Додаткової угоди № 7, на що отримав від відповідача-1 лист № 810 від 10.10.2012 р., яким той повідомляв, що додаткова угода № 7 набрала чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками. На підставі зазначених обставин, позивач вважає, що сторони Додаткової угоди № 7 неоднаково тлумачать пункт ІV, у зв'язку з чим вирішив в порядку ст. 213 ЦК України звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/15517-2012, розгляд справи призначено на 20.11.2012 р.
До початку судового засідання 20.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що листом № 20/2-04-4492 від 20.08.2012 р. він направляв проект Додаткової угоди № 7 та відповідний пакет документів до МЕВП України для погодження в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р. та наказом МПЕ України № 485 від 19.11.2010 р. У відповідь на зазначений лист МЕВП України листом за № 03/31-3558 від 27.08.2012 р. повідомило, що таке погодження не відноситься до компетенції Міністерства.
У судовому засіданні 20.11.2012 р. від представника відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти заявленого позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що відповідач-2 не є підприємством, для яких є обов'язковим отримання попереднього погодження угоди про спільну діяльність в порядку, встановленому Постановою КМУ № 296 від 11.04.2012 р. та наказом МПЕ України № 485 від 19.11.2010 р.
У судовому засіданні 20.11.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.12.2012 р.
10.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові документи у справі, а саме: статут ДП "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", який діяв на момент укладення Договору про спільну діяльність.
У судовому засіданні 11.12.2012 р. від представника відповідача-2 надійшли додаткові документи у справі, а саме: статут ДП "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в редакції від 08.09.2011 р.
У судовому засіданні 11.12.2012 р. судом оголошено перерву до 25.12.2012 р.
21.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд розтлумачити пункт IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р., укладеної між сторонами, судові витрати покласти на відповідачів.
Також, 21.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові документи у справі, а саме: примірник постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", розпорядження Кабінету Міністрів України № 360-р від 13.06.2012 р. "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 529 від 18.07.2012 р. "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.2012 р., у зв'язку зі складністю справи, вирішено призначити її колегіальний розгляд.
Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 25.12.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-5/15517-2012 у складі колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Стасюк С.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.12.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/15517-2012 до свого провадження і призначено її до розгляду на 25.12.2012 р.
У судовому засіданні судом прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану до суду 21.12.2012 р., яка за своїм змістом є заявою про зміну предмету позову, у зв'язку з чим справа розглядається у відповідності до позовних вимог, згідно з редакцією вказаної заяви.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У судовому засіданні 25.12.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
13.05.2004 р. між ТОВ "Бурова компанія "РУДІС", найменування якого в подальшому було змінено на "Кувейт Енерджі Юкрейн", що підтверджується Статутом товариства від 18.09.2012 р., (сторона-1) та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (сторона-2) було укладено Договір про спільну діяльність № 429, метою якого відповідно до п. 2.1. визначено отримання прибутку за рахунок відновлення та збільшення видобутку вуглеводнів на свердловинах: № 161 Більського родовища, № 26, № 15, № 18 Кулічихінського родовища та № 7 Яблунівського родовища, № 109, № 112 Абазівського родовища, № 81 Західно-Солохівського родовища, (а також інших свердловин, які будуть визначені сторонами як об'єкти спільної діяльності в додатках до цього договору).
Згідно умов цього договору його сторони взяли на себе зобов'язання об'єднати свої грошові, матеріальні, трудові, інформаційні ресурси, виробничо-технічний потенціал для спільного досягнення мети спільної діяльності, а саме: опрацювання техніко-геологічної інформації по свердловинах, які зазначені в п. 2.1. цього договору (або додатках до нього); здійснення робіт, направлених на відновлення та збільшення видобутку вуглеводнів з застосуванням різних технологічних методів та обладнання, а також подальшій експлуатації вищезазначених свердловин; видобування та реалізація видобутих вуглеводнів (п. 2.2.).
Відповідно до п. 14.1. та п. 14.2. Договору він набуває чинності з дня його підписання сторонами та протягом 10 років.
Згідно з п. 12.1. Договору за погодження сторін до цього договору має право приєднатись інша сторона, що оформляється відповідними змінами до цього договору.
Додатковими угодами № 1 від 27.09.2004 р., № 2 від 01.10.2005 р., № 3 від 01.01.2006 р., № 4 від 30.01.2006 р., № 5 від 05.02.2006 р. сторони Договору вносили зміни, в тому числі до мети спільної діяльності та строку дії договору.
Додатковою угодою № 6 від 27.01.2010 р., укладеною між ТОВ "Бурова компанія "РУДІС", ДП "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Торгова база "Укрбуд", до складу учасників Договору введено сторону-3 - ТОВ "Торгова база "Укрбуд", якого визначено як оператора спільної діяльності, який відповідно до п. 1.6. має здійснювати ведення спільних справ, поточне керівництво спільною діяльністю та ведення балансу спільної діяльності.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. у справі № 5/92, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р, було вирішено розірвати Договір про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р. між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Бурова компанія "Рудіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова база "Укрбуд".
Однак, постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. у справі № 5/92 в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р. між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бурова компанія "Рудіс" вирішено скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В частині задоволення позовних вимог про розірвання договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р. між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова база "Укрбуд" рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. у справі № 5/92 залишено без змін.
У зв'язку з припиненням відносин з ТОВ "Торгова база "Укрбуд" та з метою залучення до участі до спільної діяльності іншого учасника -ТОВ "Фаворит Систем", 28.08.2012 р. між відповідачами та позивачем було укладено Додаткову угоду № 7, відповідно до змісту якої на позивача покладено функції оператора спільної діяльності сторін.
Відповідно до п. ІV. Додаткової угоди № 7 її сторони домовились, що Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками.
Як зазначалось вище, оскільки відповідач-2 є Дочірнім підприємством НАК "Нафтогаз України", 100 % акцій якої належить державі, на думку позивача, укладення додаткової угоди № 7 мало супроводжуватись погодженням з боку Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р., та Міністерства палива та енергетики України в порядку, визначеному наказом МПЕ України № 485 від 19.11.2010 р.
Листом за № 10-1/10-12 позивач звертався до відповідача-2 з проханням погодити додаткову угоду № 7 в МЕВП України та отримати відповідне рішення КМ України, однак відповідач-2 листом за № 2/2-08-5547 від 18.10.2012 р. повідомив позивача про відсутність необхідності отримання відповідного погодження та рішення, посилаючись на лист МЕВП України № 03/31-3558 від 27.08.2012 р.
Так, Листом № 03/31-3558 від 27.08.2012 р. МЕВП України повідомило, що Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р. визначається механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб'єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном. Враховуючи визначення державних унітарних підприємств (ст. 73 ГК України) та господарських товариств (ст. 113 ЦК України), МЕВП України зазначило, що до його повноважень не належить здійснення погодження Додаткової угоди до Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність Дочірньою компанією "Укргазвидобування" згідно з постановою КМ України № 296 від 11.04.2012 р.
Також, листом № 10/10-12 від 10.10.2012 р. позивач звернувся до відповідача-1 з проханням розтлумачити п. ІV Додаткової угоди № 7, на що отримав від відповідача-1 лист за № 810 від 10.10.2012 р., яким той повідомляв, що додаткова угода № 7 набрала чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав -це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, чинним законодавством України визначено способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину.
Даний спосіб захисту передбачає, що коли стороні не зрозумілий зміст правочину чи окремих його умов або коли сторони по різному розуміють зміст правочину чи окремі його умови, сторона чи обидві сторони мають право звернутись до суду, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме роз'яснити сторонам зміст правочину чи окремих його умов використовуючи значення слів і понять, значення термінів, порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, з'ясуванням мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами тощо.
Також, відповідно до пункту 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/344 від 11.04.2005 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" відповідно до частини 2 статті 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено у частині 1 статті 12 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 цієї норми до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах.
Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.
При цьому, відповідно до підпункту 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.
Оскільки за матеріалами справи вбачається, що сторони, які є суб'єктами господарювання, неоднаково розуміють зміст пункту ІV. укладеної між ними Додаткової угоди № 7 до Договору про спільну діяльність, - суд вважає, що даний спір підвідомчий господарським судам.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Тлумаченням змісту правочину або окремих його умов є з'ясування, встановлення судом дійсної волі однієї сторони або обох сторін під час укладання правочину, яка виражена в певний пунктах, розділах правочину, та роз'яснення судом цієї волі сторонам.
Тлумачення правочину можливе у тому випадку, коли волевиявлення сторін виражене нечітко, тобто за наявності спору та наявності різних оцінок змісту його умов, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.
Відповідно до прохальної частини поданої у даній справі позовної заяви позивач просить суд прийняти рішення, яким розтлумачити пункт IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р., укладеної між сторонами.
Так, як вбачається зі змісту позовної заяви та заперечень відповідачів, викладених у їхніх відзивах, сторони неоднаково розуміють зміст спірного пункту укладеної між ними угоди.
Розглядаючи вказані вимоги, суд враховує, що ч. 2 ст. 213 ЦК не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення в тексті самого правочину та визначає, що тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні пункти (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 21.11.2011 р. у справі № 54/280).
Більше того, виходячи зі змісту ст. ст. 213, 637 ЦК України на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору, однак, при цьому, тлумачення умов договору здійснюється без їх зміни (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 18.05.2011 р. у справі № 34/319, від 08.12.2011 р. у справі № 61/176).
Відповідно, тлумачення не може створювати нові умови угоди, натомість, тільки роз'яснювати вже існуючі.
Так, судом з урахуванням практики застосування термінів, слів та словосполучень встановлено, що при дослівному читанні спірного пункту, відсутні будь-які незрозумілі слова, поняття або терміни, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, а відповідно, на думку, суду, дійсний зміст пункту повністю охоплюється визначеною ним конструкцією словосполучень та вказує на те, що момент набрання чинності додаткової угоди пов'язаний сторонами з моментом її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.
Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що сторонами при укладенні додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р. була досягнута згода, що вона набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками. Підписання угоди усіма сторонами та її скріплення їх печатками є необхідним та достатнім для набрання такою угодою чинності, у зв'язку з чим з цього моменту вона є такою, що породжує для усіх сторін відповідні обумовлені нею права та обов'язки.
При цьому, суд відхиляє доводи про те, що додаткова угода № 7 від 28.08.2012 р. набирає чинності лише після її погодження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України № 296 від 11.04.2012 р. та наказом Міністерства палива та енергетики України № 485 від 19.11.2010 р., оскільки такі висновки не випливають зі змісту п. IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р., а вказані доводи не ґрунтуються на чинному законодавстві.
Так, необхідно звернути увагу на те, що постанова КМ України № 296 від 11.04.2012 р. стосується державних підприємств, установ, організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків.
У свою чергу, наказ МПЕ України № 485 від 19.11.2010 р., який втратив чинність на підставі наказу МЕВП України № 803 від 17.10.2012 р., стосується підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінпаливенерго, та господарських товариств паливно-енергетичного комплексу, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків.
Постановою Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 року "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було затверджено статут останньої.
Згідно із п. 21 Статуту НАК "Нафтогаз України" засновником Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є держава в особі Кабінету Міністрів України.
При створенні НАК "Нафтогаз України", передаючи майно до статутного фонду, держава Україна набула в обмін право власності на 100% акцій, а відповідно одержавши у власність акції НАК, набула корпоративних прав щодо нього.
Форма права власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і форма права власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, є різними в силу того, що вказані акції та майно є окремими об'єктами права власності. Тому поняття "власник майна" та "власник корпоративних прав" не є тотожними і не означають, що власник корпоративних прав є в той самий час і власником майна.
Відповідно до статті 115 ЦК України та статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Єдиним засновником відповідача-2 (дочірнього підприємства) є НАК "Нафтогаз України", і статутний фонд ДП "Укргазвидобування" утворений за рахунок переданого засновником підприємству майна, що є власністю засновника.
Відповідно до п. 18 Статуту НАК "Нафтогаз України" Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має право утворювати в установленому порядку філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи та дочірні підприємства як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними та оборотними засобами. Дочірні підприємства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" діють на підставі статутів, що затверджуються Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".
Згідно з ч. 8 ст. 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
У свою чергу, за змістом ст. 126 ГК України, дочірнім є підприємство, що перебуває у вирішальній залежності від іншого підприємства, за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах дочірнього підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій.
Відповідно до Статуту ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" відповідач-2 є дочірньою компанією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка є засновником позивача (пункти 1.1 та 1.3 Статуту). Компанія несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно з чинним законодавством (пункт 3.5 Статуту); майно, передане засновником до статутного фонду (капіталу), закріплене за компанією на праві повного господарського відання (пункт 5.3 Статуту); Компанія володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за нею, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству і статуту; відчуження та передача в заставу основних засобів Компанії, їх списання з балансу здійснюється з дозволу засновника. Компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації і не увійшло до статутного фонду (капіталу), відповідно до чинного законодавства, а майно, що є державною власністю і надане Компанії у користування, включається до її активів (пункт 5.4 Статуту).
Статтею 136 ГК України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Статтею 22 ГК України встановлено, що держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки -Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
Також, пунктом 2.5.1 Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики N 97 від 28.05.2004 року "Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України № 59 від 31 березня 2004 р. та скасування нормативних документів", визначено що суб'єкти господарювання державного сектору економіки -суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
За змістом статутних документів ДК "Укргазвидобування" та відповідних положень ГК України статутний фонд даного підприємства не поділений на частки.
Відповідно до положень частини 1 статті 62 ГК України підприємство -це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або іншим суб'єктом для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом здійснення господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Статут відповідача-2 затверджено рішенням спостережної ради НАК "Нафтогаз України" (засновником), що вбачається зі змісту пункту 9.1. Статуту.
Очолює відповідача-2, згідно вимог пункту 6.1. Статуту, генеральний директор, який призначається та звільняється з посади головою правління НАК "Нафтогаз України" (засновником).
Питання ліквідації та реорганізації ДК, відповідно до положень пункту 10.1. - 10.6 Статуту вирішуються засновником.
Отже вказане підприємство підпадає під суб'єктний склад частини 4 статті 63 ГК України, якою визначено поняття унітарного підприємства, під яким розуміється підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї): затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Таким чином відповідач-2 має всі ознаки унітарного підприємства.
Ознаки державного унітарного підприємства визначені частинами 1-4, 6 статті 73 ГК України.
З матеріалів справи вбачається, що ДК "Укргазвидобування" не відноситься до державних унітарних підприємств, оскільки: державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку; орган державної влади, до сфери управління якого входить державне унітарне підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами; найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство"; органом управління державною унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові; державне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, і входить до сфери його управління; майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким, підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
У свою чергу, засновником ДК "Укргазвидобування", відповідно до положень пункту 1.3. Статуту, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яка призначає керівника компанії і укладає з ним контракт, затверджує Статут, приймає рішення про ліквідацію чи реорганізацію компанії.
Таким чином, ДК "Укргазвидобування" утворена юридичного особою -НАК "Нафтогаз України", а не компетентним органом державної влади. Крім того, саме юридична особа НАК "Нафтогаз України", а не орган державної влади, виконує функції власника ДК "Укргазвидобування". Назва ДК "Укргазвидобування" не містить обов'язкових для державного унітарного підприємства слів "державне підприємство". ДК "Укргазвидобування", відповідно до вимог пункту 6.1. Статуту, очолює генеральний директор, який призначається та звільняється з посади головою правління НАК "Нафтогаз України". Отже, керівник ДК призначається на посаду рішенням юридичної особи, а не органу державної влади.
Одним з джерел формування майна підприємства, відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 ГК України, є грошові та матеріальні внески засновників. З цією нормою кореспондуються положення п. 5.2. Статуту ДК, в якому наведені джерела формування майна компанії.
Суб'єкти права власності в Україні визначені ч. 1 ст. 318 ЦК України, якими є, крім інших, держава Україна, фізичні особи та юридичні.
Юридичні особи, відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України, віднесено до суб'єктів права приватної власності.
Таким чином майно, яке було передано засновником до статутного капіталу ДК "Укргазвидобування", знаходиться у приватній власності.
Враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що ДК "Укргазвидобування" засноване не на базі відокремленої частини державної власності, а на базі приватної власності, оскільки майно ДК сформоване за рахунок внесків засновника -юридичної особи НАК "Нафтогаз України".
При цьому, НАК "Нафтогаз України" є господарським товариством, яке наділено майном за принципами такого товариства і, як зазначалось вище, є власником майна, переданого її засновником до статутного капіталу Компанії.
Отже, ДК "Укргазвидобування" є унітарним підприємством, яке засноване па приватній власності засновника юридичної особи НАК "Нафтогаз України" та не має жодної із ознак державного унітарного підприємства, встановлених статтею 75 ГК України.
Таким чином, відповідач-2 не є державним підприємством, установою, організацією, або господарським товариством, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, як і не належать до сфери управління Мінпаливенерго, та господарських товариств паливно-енергетичного комплексу, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Встановивши вищевказані обставини, зокрема, наявності неоднакового розуміння сторонами змісту спірного пункту укладеної між ними угоди, та враховуючи наведені положення чинного законодавства, які підлягають до застосування при вирішенні даного спору, судом вирішено позов задовольнити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
При цьому, оскільки при подачі позову позивачем на підставі платіжного доручення № 5 від 31.10.2012 р. було сплачено в якості судового збору 1 118, 00 грн., проте як у немайнових спорах розмір судового збору обчислюється за ставкою мінімальної заробітної плати станом на 1 січня року, в якому здійснюється його сплата та оскільки на початок 2012 року розмір мінімальної заробітної плати визначено на рівні 1 073, 00 грн., - зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь ТОВ "Фаворит Систем" підлягає поверненню 45, 00 грн.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору у розмірі 45, 00 грн., про що виносить відповідну ухвалу.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Розтлумачити пункт IV додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р., укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Систем", Товариством з обмеженою відповідальністю "Кувейт Енерджі Юкрейн" та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" наступним чином: "Сторонами при укладенні додаткової угоди № 7 від 28.08.2012 р. до договору про спільну діяльність № 429 від 13.05.2004 р. була досягнута згода, що вона набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками. Підписання угоди усіма сторонами та її скріплення їх печатками є необхідним та достатнім для набрання такою угодою чинності, у зв'язку з чим з цього моменту вона є такою, що породжує для усіх сторін відповідні обумовлені нею права та обов'язки.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кувейт Енерджі Юкрейн" (04210, місто Київ, Оболонський район, вулиця Оболонська Набережна, будинок 19, корпус 1 ЛІТЕРА А, код ЄДРПОУ 31511844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Систем" (03151, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Ушинського, будинок 40, офіс 219, код ЄДРПОУ 38077415) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04053, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Систем" (03151, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Ушинського, будинок 40, офіс 219, код ЄДРПОУ 38077415) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.12.2012 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді М.О. Любченко
С.В. Стасюк