Справа № 2а/1770/3596/2012
29 листопада 2012 року 12год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Полоцька О.В., Булава Т.В., Пацьола В.І.,
відповідача: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Державного підприємства "Підприємство Катеринівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№46)"
до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Державне підприємство "Підприємство Катеринівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№46)" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2012 року №100412340.
Позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення позивач обґрунтовує тим що позивач в 2010-2011 р. мав взаєморозрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "ФК Фінанс-Інвест", останнє поставило продукти харчування позивачу, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними. Вказує на неправомірність зменшення податковим органом витрат позивача та податкового кредиту, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, по взаємовідносинах з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест". Зазначає, що господарські операції з вказаним контрагентом оформлені належними первинними документами бухгалтерського обліку, які були пред'явлені до перевірки, а правочин між сторонами не є нікчемним в розумінні закону та не визнавався недійсним в установленому порядку.
Позивач не погоджується висновком Акту перевірки від 14.08.2012 року яким вказано на безтоварність операції, нікчемність договорів поставки продуктів, та прийнятими ППР, і вважає що вони підлягають скасуванню судом. Платник податків стверджує, що податковий кредит та валові витрати за перевіряємий період були сформовані на підставі первинних документів, оформлених відповідно до вимог податкового законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин. Порушення в оформленні податкових та видаткових накладних, внаслідок яких вони могли бути визнані недійсними, перевіркою не виявлені, в Акті перевірки не зазначені. Показники податкових накладних відповідають показникам видаткових накладних виписаних ТОВ "ФК Фінанс-Інвест", які містять всі обов'язкові реквізити, передбачені відповідними нормативно-правовими актами. Видаткові накладні відображають фактично здійсненні господарські операції, а саме: отримання платником податків цукру. Отримані згідно зазначених накладних продукти харчування були використані на харчування засуджених. Оприбуткування, використання, внутрішнє переміщення товару підтверджується відповідними документами. Таким чином висновок ревізора про те, що «господарські операції платника податків не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських ресурсів та іншого майна… здійснені без мети настання правових наслідків… та те, що правочин є нікчемним»- є безпідставним та необґрунтованим.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, подав письмові заперечення у справі та, зокрема, пояснив, що позивачем порушено 7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4.5 п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.198 ПК України та завищено податковий кредит який вплинув на заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток.
Актом позапланової перевірки Сарненської МДПІ від 14.08.2012 р. зроблено висновок з питань неможливості підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах. Операції з продажу та придбання товарів з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання. А тому, у податкового органу на час перевірки були вci підстави трактувати відповідну суму валових витрат та податкового кредиту як непідтверджену. За таких обставин просив в позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач має статус юридичної особи, перебуває на обліку в Сарненській МДПІ Рівненської області Державної податкової служби та являється зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Сарненською МДПІ Рівненської області Державної податкової служби було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Державне підприємство "Підприємство Катеринівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№46)" з питань дотримання вимог податкового законодавства про проведенні взаємовідносин з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" за період 01.06.2010 року по 30.11.2011 року.
За наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби складено Акт від 14.08.2012 р. № 331/22/08680709..
Перевіркою встановлено порушення:
п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4.5 п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.14.1 ст. 14; п.198.2, 198.3, 198.6 ст., 198 ПК України; а також п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.9.3., п.5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств»та пп14.1.36, ст. 14 ПК; п.138.8 ст. 138; п.139.1 ст. 139 ПК України.
На підставі висновку Акту від 14.08.2012 року Сарненська МДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 27.08.2012 року №100412340 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: Податок на додану вартість у сумі -24298,75 грн., в.т.ч. за основним платежем -19439 грн., за штрафними санкціями -4859,75 грн., що оспорюються позивачем.
В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень лягли висновки відповідача, зазначені в Акті від 14.08.2012 р. про нікчемність операцій з поставки продуктів харчування цукру здійснених між позивачем та ТОВ "ФК Фінанс-Інвест", що суперечить п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4.5 п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,п.14.1 ст. 14; п.198.2, 198.3, 198.6 ст, 198 ПК України.
Однак, доводи та висновки відповідача, викладені в Акті від 14.08.2012 щодо наявності підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств по господарських операціях з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест", суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах справи, а на припущеннях відповідача. Судом встановлено, що ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" на момент здійснення господарської операції було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, знаходилось на податковому обліку та мало статус платника податку на додану вартість. ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" мало повну податкову правосуб'єктність.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після їх закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1, п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Згідно підпункту 5.3.9, п. 5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" укладено Догові на поставку сільськогосподарської продукції. Загальна кількість товару, одиниця виміру та розгорнутий асортимент товару вказується у накладних.
На виконання умов Договору ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" у власність позивача передано продукти харчування, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, сертифікатами якості продукції. Вартість поставленої продукції оплачена в безготітівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, більшість розрахунків проведено взаємозаліками за поставлену позивачем бруківку, що підтверджується накладними, довіреностями на одержання бруківки та транспортними документами. Разом з тим судом встановлено, правомірність формування сум податкового кредиту та валових витрат (по операції з придбання товарів у ТОВ "ФК Фінанс-Інвест", які позивач в ході його перевірки та в ході судового розгляду справи підтвердив податковими накладними та видатковими накладними складеними ТОВ "ФК Фінанс-Інвест". Названі документи містять всі необхідні реквізити, складені особою, що на момент їх складення була в установленому порядку зареєстрована, як суб'єкт господарювання та платник податків (в тому числі і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції.
Обставини, щодо товарності названої операції та наявності у ТОВ "ФК Фінанс -Інвест" трудових ресурсів, виробничих потужностей для виконання названої господарської операції з поставки позивачу продукції, використання її на харчування засуджених підтверджено журналом проводок, оборотно-сальдовими відомостями, журналом на внутрішнє переміщення цінностей в режимну частину колонії, сертифікатом відповідності якості продукції, журналами обліку заїзду транспортних засобів ( з завантаженою продукцією), перепусками на транспорт на в'їзд до режимної частини колонії.
Також факт поставки продуктів харчування позивачу від ТОВ ФК "Фінанс-Інвест", оприбуткування на склад та подальшої передачі для харчування засуджених підтвердили свідки, допитані в ході судового засідання - ОСОБА_4- завідувачем складу позивача та ОСОБА_5 - завідувачем складу відділу інтендантського та господарського відділу Катеринівської виправної колонії.
Матеріалами справи підтверджується, а органом державної податкової служби і в акті перевірки і в судових засіданнях не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстроване платником податку на додану вартість, тому на законній підставі видало податкові накладні.
Згідно з п. 1 ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних ociб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. № 755-IV (зі змінами та доповненнями), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними i можуть бути використані в cпоpi з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. У відповідності до ч. 2 вказаної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними i були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у cпopi як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у cпopi лише у paзi, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації i відомості щодо нього внесені до Єдиного державного реєстру.
Суд також відзначає, що в даному випадку відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу не може свідчити про безтоварність господарської операції.
Так, згідно Закону України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001 р. №2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, відсутність ТТН не є порушенням Закону про прибуток при формуванні валових витрат.
Як випливає з преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363, яким затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, вони розроблені у виконання цілого ряду державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю.
Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягати до відповідальності органами Глававтотрансінспекції, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів.
ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Крім того, слід мати на увазі, що наказ Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджена форма ТТН і встановлена обов'язковість її застосування всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, а, отже, його можна рахувати таким, що не набув чинності.
Крім того, центральним податковим органом не видавалися обов'язкові для виконання платниками податків акти щодо підтвердження в податковому обліку факту отримання автотранспортних послуг ТТН. З урахуванням цього вимоги податкового органу щодо обов'язковості наявності ТТН є необґрунтованими.
Слід зазначити, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" не було спроможним здійснити господарські операції з поставки товарів.
Вирішуючи даний адміністративний спір по суті, суд враховує, що відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п. 201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
За змістом наведених норм законодавства, необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Відтак, визначальною ознакою витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Господарський кодекс України в статті 3 визначає господарську діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно із частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Продукти харчування, отримані позивачем від взаємовідносин з ТОВ "Фінанс-Інвест" та передані для подальшого харчування засуджених, задіяних в виробничо - господарській діяльності позивача - безпосередньо впливали на результати господарської діяльності підприємства, а саме: на виконання договірних зобов'язань перед третьою стороною, з метою залучення засуджених до суспільно корисною праці -виробництва бруківки, отримання підприємством прибутку та зменшення бюджетних асигнувань на утримання засуджених.
Досліджені судом документи бухгалтерського обліку позивача по взаємовідносинах з ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача, є первинними документами в розумінні закону, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та їх безпосередній взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача, спрямованою на отримання прибутку .
Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Таким чином, в силу приписів ст.ст. 44, 83 Податкового кодексу України посадові особи Сарненської МДПІ під час проведення документальної перевірки були зобов'язані врахувати надані позивачем первинні документи, що підтверджують факт вчинення господарських операцій з вищевказаним контрагентом. У разі, якщо первинні документи, надані платником податків під час проведення перевірки, викликають сумніви у їх достовірності, акт документальної перевірки повинен містити посилання на докази, що доводять складання таких документів без реального здійснення господарських операцій. В дослідженому судом акті перевірки належно підтверджені висновки щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій - відсутні.
До того ж чинним законодавством України на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Разом з тим, нi ycтановчi, нi статутні документи контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними i доказів про зворотне в матеріалах справи не має.
Та обставина, що постачальник не знаходився за податковою адресою, мав господарські взаємовідносини з підприємствами, які були задіяні у схемах ухилення від сплати податків, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до валових витрат та складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість такому постачальнику товару.
Також відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності та обережності i йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускає його контрагент, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Позивачем первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними, доведено, що виникнення права на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо безтоварності та нікчемності господарської операції за наслідками якої було сформовано позивачем оспорювані валові витрати та податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки товарів та послуг.
Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.
З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств за листопад, грудень 2010 р.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ "ФК Фінанс-Інвест" правочину з огляду на наступне.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як установлено частиною 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних, обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.
Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.
Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного правочину не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання такого договору.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому покладення на позивача обов'язку сплати збільшеного податкового зобов'язання внаслідок порушень господарського чи податкового законодавства, допущених контрагентом (як-то відсутність за місцезнаходженням, порушення порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку) суд вважає неправомірним.
Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини»(пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.
Так у справі «БУЛВЕС» проти Болгарії»(№3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки у даній справі оспорюються прийняте відповідачем - суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.
Матеріали справи свідчать, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає вказаним критеріям правомірності.
Враховуючи сукупність наведених обставин, наряду із правовою специфікою податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України, яка полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, яким керувався суб'єкт владних повноважень, - у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби від 27.08.2012 року №1000412340 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по справі у вигляді судового збору згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби від 27.08.2012 року №1000412340.
Присудити на користь позивача Державного підприємства "Підприємство Катеринівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№46)" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 108,19 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Махаринець Д. Є.