Справа № Провадження №22-ц-4578/12 22-ц/1090/6134/12 Головуючий у І інстанції Голік Г.К.
Категорія4Доповідач у 2 інстанціїПанасюк
27.12.2012
Іменем України
14 листопада 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Панасюка С.П., Рудніченко О.М.,
при секретарі Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 28 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа -Березанська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, -
У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог просив суд визнати недійсними свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідчене нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори 08 жовтня 2004 року про належність права власності на Ѕ частину відповідачці приміщення магазину «Ритуал», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28 липня 1998 року між ним та Березанським міським споживчим товариством укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі. 24 вересня 2004 року вказаний договір зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно Переяслав-Хмельницьким БТІ.
Ініціатором укладення зазначеного договору купівлі-продажу була мати позивача -ОСОБА_4, яка працювала в той час на посаді голови вказаного споживчого товариства.
Постановою правління Баришівської райспоживспілки від 28 травня 1998 року Березанському споживчому товариству надано дозвіл на продаж ряду об'єктів по залишковій вартості, у тому числі й приміщення спірного магазину.
15 липня 1998 року ОСОБА_4 звернулася до споживчого товариства з заявою про надання згоди на придбання спірного магазину в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі.
Позивач стверджував, що з етичних міркувань, договір купівлі-продажу спірного магазину від 28 липня 1998 року оформлено від його імені.
Постановою правління Баришівської райспоживспілки від 31 грудня 1998 року спірний магазин списано з балансу споживчого товариства та визнано його покупцем ОСОБА_4
Після оформлення права власності на спірний магазин за позивачем відповідачка почала вимагати від нього оформлення права власності на Ѕ частини спірного магазину.
08 квітня 2004 року, в приміщенні Березанської міської державної нотаріальної контори між сторонами укладено договір дарування відповідно до умов якого позивач подарував відповідачці Ѕ частину спірного магазину.
Після розірвання шлюбу між сторонами в 2010 році позивач дізнався, що відповідач неправомірно оформила право власності на весь спірний магазин.
Вважав, що відповідачка неправомірно оформила право власності на спірний магазин на себе, оскільки діяла всупереч його волі.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 28 травня 2012 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, судом не взято до уваги ту обставину, що в момент оформлення свідоцтва про право власності на спірне майно від 08 квітня 2004 року позивач усвідомлював значення своїх дій та виявив бажання оформити право власності на спірний магазин за нею.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відчуження та передача у власність спірного магазину відбувалася всупереч волі позивача, окрім того, спірний магазин був придбаний за кошти матері позивача, а тому він не міг бути відчужений на користь відповідачки, оскільки не є спільною сумісною власністю подружжя.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 липня 1993 року між позивачем та відповідачкою зареєстровано шлюб (а.с.7)
28 липня 1998 року між позивачем та Березанським міським споживчим товариством, укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення «Ритуал»площею 56,4кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
Право власності на спірний магазин зареєстровано за позивачем від 23 вересня 2004 року (а.с.6).
Встановлено також, що 08 жовтня 2004 року державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори посвідчено свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на підставі якого посвідчено право власності відповідачки на Ѕ частку в спільному сумісному майні подружжя, а саме -приміщення магазину «Ритуал», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
Відповідно до ст.22 КпШС України (норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ч.1ст.24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 23 вересня 2004 року та договір купівлі-продажу від 28 липня 1998 року на підставі якого було видано вказане свідоцтво, ніким не оспорювалися та не визнавалися недійсними.
Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстроване 23 вересня 2004 року, тобто, на час, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ч.1ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те що, спірне нежитлове приміщення не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вказане спростовується наявними в матеріалах справи доказами, які ніким не спростовані.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду в частині застосування до спірних правовідносин положень ст.57 СК України, які на момент виникнення спірних правовідносин не були чинними.
Необґрунтованими на думку колегія суддів є також висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З огляду на викладене, твердження позивача про те, що йому стало відомо про порушення його прав лише після розірвання шлюбу не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено та не заперечується сторонами, що оспорюване свідоцтво про право власності від 08 жовтня 2004 року посвідчено в присутності та зі згоди позивача, а тому на думку колегії суддів позивач мав змогу дізнатися про порушення своїх прав в момент посвідчення оспорюваного свідоцтва.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Березанського міського суду Київської області від 28 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа -Березанська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення відмовити в повному обсязі.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: