Справа № 0915/3637/12
Провадження № 2/0915/1291/12
21 грудня 2012 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого -судді Дузінкевича І.М.
секретаря Кукули О.С.
з участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,-
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачки про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 30.09.1990 р. він уклав шлюб із відповідачкою ОСОБА_3 16.12.2009 р. даний шлюб розірвано. Від шлюбу у них народились діти: син ОСОБА_5-ІНФОРМАЦІЯ_1., син ОСОБА_6-ІНФОРМАЦІЯ_2., син ОСОБА_7-ІНФОРМАЦІЯ_3., які після розірвання шлюбу залишились проживати з ним. Згідно рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.12.2009 р. відповідачку зобов'язано виплачувати аліменти на його користь на утримання дітей у розмірі Ѕ частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 24.03.2009 р. Внаслідок невиконання рішення суду відповідачкою, з її вини за нею утворилась заборгованість по виплаті аліментів в сумі 8772 грн. За його розрахунками за період з березня 2010 року по 25 вересня 2012 року сума неустойки, яку відповідачка зобов'язана сплатити на його користь складає 78948 грн.(сума заборгованості по сплаті аліментів 8772 грн.:100%= 87,72 грн.-сума пені за кожен день прострочення х 900 днів(кількість днів прострочення). Просив стягнути з відповідачки на його користь неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 78948 грн.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, крім того просили залучити до участі в справі в якості співвідповідача головного бухгалтера Обласного перинатального центру м.Івано-Франківська, оскільки вважають, що дана сума заборгованості утворилась як з вини відповідачки так і з вини головного бухгалтера, просили позов задоволити.
Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала пояснила, що вона працює в Обласному перинатальному центрі м.Івано-Франківська. Про існування боргу їй не було відомо, оскільки із ВДВС Івано-Франківського МУЮ їй не надходило постанови про відкриття провадження, а також повідомлення про борг. ВДВС Івано-Франківського МУЮ, зокрема державним виконавцем Заводовською І.Я. на ім'я головного бухгалтера Обласного перинатального центру м.Івано-Франківська надано розпорядження від 22.04.2010 р., в якому зазначено, що з усіх видів заробітку проводити утримання в розмірі 50 % до погашення заборгованості, що утворилась з 24.03.2009 р. Після погашення боргу стягнення проводити в розмірі 1/3 частини всіх доходів боржника. Згідно цього розпорядження бухгалтером ОПЦ м.Івано-Франківська з квітня 2010 року проводилось щомісячне стягнення з її заробітньої плати аліментів, а також і боргу. 16.06.2010 р. рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області зменшено стягнення з неї аліментних платежів та видано новий виконавчий лист. Відповідно до розпорядження від 03.09.2010 р. ВДВС Івано-Франківського МУЮ, зокрема державним виконавцем Юраш І.І., надано розпорядження про стягнення із неї 50 % заробітку до погашення заборгованості, що склалася за період з 02.07.2010 р. Бухгалтером ОПЦ м.Івано-Франківська з вересня 2010 року проводилось щомісячне стягнення із її заробітньої плати аліментів та боргу. Боргу у період з 02 липня 2010 року не існувало, так як стягнення аліментів у серпні 2010 року проведено і проводиться по даний час. Борг який утворився виник не з її вини, а з причин винесення судом рішення з часу подання позовної заяви про стягнення з неї аліментів через 12 місяців. Суд постановляючи рішення 16.12.2009 р. про стягнення з неї аліментів з 24.03.2009 р. не вказав про існування боргу та не встановив день його погашення. Крім того, місце роботи вона не змінювала, від сплати аліментів не ухилялась, забезпечує дітей додатково матеріально. Просила в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано (а.с.3). У сторін у шлюбі народились: син ОСОБА_5-ІНФОРМАЦІЯ_1., син ОСОБА_6-ІНФОРМАЦІЯ_2., син ОСОБА_7-ІНФОРМАЦІЯ_3., які після розірвання шлюбу залишились проживати з позивачем (а.с.4-6).
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.12.2009 р. відповідачку зобов'язано виплачувати аліменти на користь позивача на утримання дітей у розмірі Ѕ частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Стягнення аліментів розпочато з 24.03.2009 р.(а.с.7-11). Згідно копій довідок-розрахунків заборгованість по аліментних платежах відповідачки за період 2009-2010 років в загальній сумі становить 8772 грн. (а.с.14-15). Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2010 року розмір стягнення аліментів із відповідачки зменшено (а.с.52-54). Відповідачка ОСОБА_3 працює в ОПЦ м.Івано-Франківська на посаді акушерки, за період з квітня 2010 р. по листопад 2012 р. були нараховані та вплачені на користь позивача ОСОБА_1 аліменти, що підтверджується довідкою №03/417 від 03.12.2012 р. (а.с.57).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Таким чином, при вирішенні питання, щодо стягнення неустойки, суд повинен виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний рахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику. Як вбачається з матеріалів справи таких дій державним виконавцем проведено не було.
Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст.74 Закону у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути зверненно на майно боржника чи стягнення на заробітну плату. Відповідачкою надано довідку про доходи, згідно яких вона офіційно працює на посаді акушерки Обласного перинатального центру м.Івано-Франківська (а.с.57), згідно розпоряджень ВДВС Івано-Франківського МУЮ від 22.04.2010 р. та 03.09.2010 р. головному бухгалтеру Обласного перинатального центру м.Івано-Франківська було відомо про стягнення боргу за аліментними плажами із відповідачки, що і проводилося, про що підтверджують копії платіжних доручень (а.с.47-50, 56).
Суд вважає, що відповідачка в судовому засіданні довела відсутність її вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментних платежів.
В зв'язку з викладеним, суд вважає заявлений позов не обґрунтованим, не доведеним і таким, що не підлягає задоволенню.
В силу ст. 88 ЦПК України у звязку з відмовою в позові судові витрати на користь позивача присудженню з відповідачки не підлягають.
На підставі наведеного, відповідно до ч.1 ст.196 СК України, керуючись ст.ст.60, 88, 213-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд.
Головуючий Дузінкевич І.М.