25 грудня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7346/12
Колегія суддів Полтавського окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єресько Л.О.,
суддів - Супруна Є.Б. , Бойка С.С. ,
при секретарі - Курбалі А.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідачів - Скорика А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України , Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
22 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України , Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 05.11.2012 № 543-12 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за заявою громадянина Сирії ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що через побоювання стати жертвою тортур, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, з боку ісламістів звернувся до міграційної служби з метою вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні. 20.11.2012 року Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повідомило позивача, що на підставі рішення Державної міграційної служби від 05.11.2012 №543-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає дане рішення необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято без врахування та без належної оцінки всіх обставин, які мають юридичне значення для вирішення його заяви.
Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування письмових заперечень зазначав, що спірне рішення прийнято на підставі норм закону, за наслідками розгляду матеріалів особової справи та ситуації в країні походження заявника. Наполягав на тому, що заявником не надано доказів щодо наявності фактів переслідування його та членів його родини, як і доказів наявності відповідних загроз життю та здоров'ю його та родини внаслідок таких переслідувань, а надана ним інформація в обґрунтування поданої заяви носить загальний характер.
Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, вивчивши та дослідивши матеріали справи та речовий доказ (диск), всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Латакіа, район Мартакла, Сирії, громадянин Сирії, за національністю сирієць, сповідує християнство, з 2006 року по 2007 рік навчався на курсах російської мови в м. Києві, а з 2007 року по 2012 рік навчався в Українській медичній стоматологічній академії у м. Полтаві.
В Сирії в м. Латакіа проживає його батько, матір, брат та сестра, які також сповідують християнство, працюють та навчаються.
Зі слів заявника він легально прибув в Україну 24.08.2007 за студентською візою на навчання до Української медичної стоматологічної академії у місті Полтаві, яку закінчив у 2012 році (згідно довідки вказаного навчального закладу на а.с. 48 був відрахований за наказом ректора від 01.06.2012 № 73-і у зв'язку із закінченням навчання). Влітку 2009 року виїхав до Сирії на канікули, повернувся 29.08.2009 та більше у Сирію не виїжджав, через відсутність фінансової можливості. На момент звернення позивач проживає в м. Полтаві, зареєстрований в Полтавській області. Працює в Полтавському відділенні «Автолюкс»на посаді контролера пасажирських перевезень.
19 червня 2012 року позивачем було подано заяву до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, через побоювання загинути від рук радикально налаштованих мусульман у разі повернення додому у Сирію, та побоювання бути призваним до лав сирійської армії, так як може загинути внаслідок воєнних подій, які відбуваються в Сирії в останній час.
Небажання повертатися в країну своєї громадської належності ОСОБА_1 пов'язує із побоюванням того, що Сирія перейшла в стан громадянської війни і стверджує, що у нього можуть виникнути проблеми та страхом загинути від випадкової збройної сутички, а також із небажанням проходити службу в лавах сирійської армії, бо він вважає, що його примусять стріляти в мирних жителів (протокол співбесіди № 2). Зазначав, що в Сирії для нього немає роботи, а в Україні його дядько, що проживає в м. Києві, обіцяв допомогти з роботою.
11 липня 2012 року Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно змісту даного висновку, Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області проаналізовано відомості, надані заявником у заяві та анкеті, та вирішено прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_1.
На підставі вказаного висновку Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області винесено наказ № 69 від 11 липня 2012 року про оформлення громадянину Сирії ОСОБА_1 документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
07 вересня 2012 року Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області складено висновок, яким вирішено громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
До такого висновку відповідачі дійшли у зв'язку з тим, що небажання позивача дотримуватись вимог Конституції держави його громадянської належності проходити військову службу в лавах сирійської армії не може характеризуватися як загроза його життю чи здоров'ю. Додані заявником інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують можливе переслідування заявника на території країни його громадської належності за віросповіданням, а лише зазначено, що в Сирії відбуваються переслідування за віросповідання організацією "мусульманське братство", хоча конкретних прикладів переслідування ним не вказано і даний факт нічим не підтверджений. Тим більше враховуючи той факт, що вся його родина сповідує християнство, та на даний час проживає в Сирії в м. Латакіа, покидати які через сповідування зазначеної релігії не збирається, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». На можливість переслідування його в країні громадської належності за ознаками раси, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи ОСОБА_1 в поданій заяві не вказує.
Обставин, передбачених пунктом 13 статті 1 цього ж Закону, за яких йому загрожує застосування смертної кари, або вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в ході збору матеріалів не встановлено.
В разі повернення позивача до країни громадянської належності та безпосередньо до свого рідного міста рівень небезпеки для нього не буде перевищувати загального рівня небезпеки, в якому перебуває решта сирійського населення.
Крім того, позивач звернувся до органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише тоді, коли в нього закінчувався термін перебування на території України, що також може вказувати на небажання повертатися до країни своєї громадянської належності.
На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України, за результатами розгляду справи № 12РОL0000301, винесено рішення від 05.11.2012 №543-12, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, відносно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Не погодившись з даним рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з позовом про визнання його незаконним та скасування.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон №3671).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закон №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671 встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону №3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671, відсутні.
Із вказаних норм слідує, що для встановлення статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту позивачу необхідно, щоб обгрунтовані побоювання були пов'язані саме з належністю особи до зазначених груп.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 вищевказаного Закону, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано із причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Термін "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості.
Об'єктивна сторона пов'язана із наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація в країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Вищий адміністративний суд України постановою Пленуму від 25.06.2009 р. № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" звертав увагу судів, що таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування -державні органи чи ні.
Разом з тим, цією ж постановою Пленуму зауважено, що судам при вирішенні таких справ необхідно зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про надання статусу біженця в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із заявою про надання статусу біженця може бути іншим, зокрема, спроба легалізуватися на території України.
Надаючи оцінку поясненням позивача в ході судового розгляду на питання суду щодо неможливості або побоювання користуватися захистом країни походження, колегією суддів встановлено наступне.
Як пояснив ОСОБА_1 в ході судового розгляду, ні він, ні члени його родини за додатковим захистом до органів державної влади чи силових структур Сирії не зверталися. Родина позивача до цього часу проживає на території Сирії, користується захистом держави та почувається в місці свого проживання в м. Латакіа безпечно (з його ж слів -протокол співбесіди № 5).
Позивач безперешкодно отримував візи та оформлював необхідні документи для виїзду в Україну безперервно починаючи з 2006 року та вільно виїздив із території Сирії так само як і повертався на канікули.
Згідно його ж пояснень причиною його добровільного приїзду в Україну було здобуття освіти у вищому навчальному закладі, а не побоювання стати жертвою будь-яких переслідувань з боку державних органів чи інших угрупувань.
Поодинокі візити на батьківщину пояснює відсутністю фінансових можливостей, а знову ж таки не реальними побоюваннями стати жертвою переслідувань.
Таким чином неможливість або об'єктивність побоювань користуватися захистом країни походження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Щодо наявності цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, що пов'язані із причинами, зазначеними в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Згідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту"від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання:
реальна спроба обґрунтувати заяву;
надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;
зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;
заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;
встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Як з'ясовано в ході розгляду справи, обґрунтовуючи побоювання повертатися в країну своєї громадської належності ОСОБА_1 наводив обставини життя свого діда ОСОБА_1, християнського священика, який через утиски з боку радикально налаштованих мусульман вимушений був залишити своє помешкання в селі Хаффе і переїхати до міста Латакіа, де проживають його син ОСОБА_1 з своєю сім'єю.
ОСОБА_1 стверджував, що організація, яка створена в Сирії -"мусульманське братство" вважає християн своїми ворогами, та хоче зробити країну чисто мусульманською.
Небажання повертатися в країну своєї громадської належності ОСОБА_1 пов'язував із побоюванням того, що Сирія перейшла в стан громадянської війни і стверджував, що у нього можуть виникнути проблеми, та він боїться загинути від випадкової збройної сутички.
Разом з тим, родина позивача проживає в м. Латакіа і не збирається виїздити з Сирії, батько - працює, сестра і брат навчаються, його дід який переїхав з села Хаффе до міста Латакії почувається в безпеці, про що позивач повідомив в протоколі співбесіди № 5.
Незважаючи на небезпеку, про яку вказує позивач, його дід ОСОБА_1 християнський священик їздить до села Хаффе, в якому він проживав до переїзду в м. Латакію, та проводить службу в церкві.
Будь-яких погроз, пов'язаних із релігійними поглядами чи політичними переконаннями, на адресу позивача чи адресу його близьких родичів не надходило.
Згідно пояснень представника відповідачів, при використанні мережі інтернет та проведенні ряду співбесід з заявником в ході розгляду його заяви не було отримано достовірної інформації, щодо того, що на території міста Латакіа в Сирії відбуваються будь-які громадські заворушення з використанням зброї та військової техніки. Інформативні матеріали із мережі інтернет, надані позивачем в обґрунтування своїх побоювань містять інформацію про окремі збройні сутички та терористичні акти в м. Дамаску, в м. Алеппо та інш.
На запитання суду чи відбуваються на території м. Латакіа будь-які громадські заворушення з використанням зброї та військової техніки позивач відповів, що не відбуваються, та пояснив, що це рідне місто діючого Президента країни, а тому перебуває у відносній безпеці під його захистом.
У ході розгляду органом міграційної служби заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, так само як і під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання чи переконливих фактів про його переслідування та неможливість користування захистом країни походження.
Доводи ОСОБА_1 про військові дії в Сирії, що протягом останніх років не припиняються, не дають обґрунтувань щодо переслідувань позивача за релігійними чи політичними мотивами, як це визначено в Керівництві по процедурам та критеріям визначення статусу біженця (відповідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця).
Колегією суддів встановлено, що позивач не перебував членом жодної релігійної, військової або громадської організації. Учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, він не був, до смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання не засуджувався.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 в анкеті особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту не вказує на можливі переслідування в країні громадської належності за ознаками раси, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи.
За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в країні його громадянської належності не виникло.
Із досліджених протоколів співбесіди вбачається, що позивач на співбесідах в органах міграційної служби обмежувався переважно загальновідомою інформацією та не довів наявності будь - яких підстав щодо побоювань за своє життя на батьківщині, жодних документальних та фактичних підтверджень в обґрунтування свого звернення до органу міграційної служби не надав. Посилань на побоювання особистих переслідувань його заява не містить.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту Е Конвенції ООН про статус біженця 1951 року (Україна приєдналась згідно із Законом України від 10 січня 2002 року N2942-111), положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнають права та обов'язки, пов'язані з громадянством цієї країни. Зазначене вище свідчить про те, що причини, які має позивач, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обгрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а є фактично спробою легалізуватися на території України.
Також колегією суддів прийнято до уваги, що позивач протягом майже шести років безперешкодно в'їздив та виїздив з території Сирії до України без будь-яких побоювань стати жертвою переслідувань, а звернувся за міжнародним захистом у зв'язку із такими побоюваннями лише, коли закінчилася студентська віза та виникли проблеми із реєстрацією в Україні.
На питання колегії суддів чому не звертався раніше із такою заявою раніше, пояснив, що не в нього не було такої необхідності, оскільки він і так легально перебував на території України по студентській візі. Дана обставина викликає сумніви в наявності реальних побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Таким чином, твердження позивача щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
З огляду на зазначене, оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, оскаржуване рішення є обґрунтованим, тобто прийнято з урахуванням всіх обставин, які мали значення для прийняття цього рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 02 січня 2013 року.
Головуючий суддя суддя суддя Л.О. Єресько Є.Б. Супрун С.С. Бойко