"24" грудня 2012 р. Справа № 51/227
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Прокурора: від Генеральної прокуратури України -Рудак О.В., посв. № 000355 від 20.07.2012 року;
Позивача -1: не з'явився;
Позивача -2: Мовіле О.С., дов. № 14.02/04 від 26.03.2012 року;
Відповідача -1: Котік О.С., дов. № 05-09/05 від 05.09.2012 року;
Відповідача -2: не з'явився;
Відповідача -3: не з'явився;
Відповідача -4: Іваненка М.А., дов. № б/н від 11.07.2012 року;
Третьої особи -1: Станєвої Н.Д., дов. № 11/01-42/2308 від 21.12.2012 року;
Третьої особи -2: не з'явився;
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року
у справі № 51/227 господарського суду міста Києва
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
1) Фонду державного майна України
2) Міністерства охорони здоров'я України
до відповідача -1 закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест"
відповідача -3 товариства з обмеженою відповідальністю "Патра"
відповідача -4 товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд"
за участю третіх осіб:
1) Федерації профспілок України
2) дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання повернути майно
У червні 2011 року заступник прокурора міста Києва, виступаючи в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Патра", товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд", просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 від 25.05.2004 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" загальною площею 1 714, 90 кв. м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві; витребувати у державну власність з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Патра" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м., вартістю 820 000, 00 грн. та зобов'язати останнього передати зазначене майно закритому акціонерному товариству "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; витребувати у державну власність з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м., вартістю 1 525 000, 00 грн. та передати вказане майно закритому акціонерному товариству "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (т. 1, а.с. 14-20).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відчуження вищезазначеного майна відбулось з порушенням норм чинного законодавства, а тому укладений договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 від 25.05.2004 року є недійсним.
Заявою від 24.06.2011 року заступник прокурора міста Києва просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв. м. та заборонити будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаного нерухомого майна (т. 1, а.с. 59-61).
Заявою від 18.07.2011 року про уточнення позовних вимог прокурор просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 від 25.05.2004 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" загальною площею 1 714, 90 кв. м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Патра" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв. м. та вартістю 820 000, 00 грн.; витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн. (т. 2, а.с. 1-4).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2011 року заяву заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв. м. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено (т. 2, а.с. 25-29).
Відповідач -закрите акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" заперечуючи проти позову, вважало його безпідставним, посилаючись на правомірність володіння спірним майном та неналежність доказів на підтвердження зворотнього (т. 2, а.с. 34-40).
У письмових поясненнях Міністерство охорони здоров'я України зазначило, що на момент укладення оспорюваного договору закрите акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не було власником спірного майна, оскільки цілісні майнові комплекси санаторно-курортних закладів, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 року № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 року № 335 передавались у відання профспілкових органів курортних установ без зміни форми власності та жодним нормативно-правовим актом форма власності зазначених майнових комплексів не змінювалась, просило про задоволення позовних вимог
Відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд", не визнаючи заявлених вимог, вважав себе добросовісним набувачем спірного майна та просив у позові відмовити (т. 2, а.с. 125-127).
Заявою від 11.08.2011 року заступник прокурора міста Києва змінив позовні вимоги та просив визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683,70 кв.м. та вартістю 820 000,00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою "А" загальною площею 412,00 кв.м., будівлю гаражу під літерою "В" загальною площею 149,50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою "Д" загальною площею 122,20 кв.м.;
визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031,20 кв.м. та вартістю 1 525 000,00 грн., а саме: будівлю складу під літерою "И" загальною площею 12,00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою "З" загальною площею 165,70 кв.м., літній павільйон-майстерню під літерами "Г,Г" загальною площею 287,80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою "Б" загальною площею 139,30 кв.м., будівлю ангару під літерою "Ж" загальною площею 426,40 кв.м.;
визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 від 25.05.2004 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", загальною площею 1 714, 90 кв. м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві;
витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Патра" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683,70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою "А" загальною площею 412,00 кв.м., будівлю гаражу під літерою "В" загальною площею 149,50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою "Д" загальною площею 122,20 кв.м.;
витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031,20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою "И" загальною площею 12,00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою "З" загальною площею 165,70 кв.м., літній павільйон-майстерню під літерами "Г,Г" загальною площею 287,80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою "Б" загальною площею 139,30 кв.м., будівлю ангару під літерою "Ж" загальною площею 426,40 кв.м. (т. 2, а.с. 145-148).
Відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю "Патра", також не визнаючи заявлених вимог, просив про відмову у позові з огляду на добросовісність дій при набутті майна (т. 2, а.с. 157-160).
У поясненнях закрите акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" послалось на те, що у позивача відсутні законні підстави для звернення з даними вимогами та пропущено строк позовної давності(т. 2, а.с. 166).
Фонд державного майна України підтримав заявлені прокурором вимоги та просив про їх задоволення (т. 2, а.с. 193-197).
У додаткових поясненнях прокурор зазначив, що спірне майно є державною власністю, його відчуження відбулося без згоди державного органу, уповноваженого здійснювати від імені держави правомочності власника державного майна, а теперішні власники не визнають право держави на майно та оспорюють його (т. 3, а.с. 18-24).
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року (головуючий Пригунова А.Б., судді Ягічева Н.І., Івченко А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року (головуючий Федорчук Р.В., судді Тарасенко К.В., Ткаченко Б.О.) (т. 3, а.с. 219-228) позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 від 25.05.2004 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" загальною площею 1 714, 90 кв. м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві; визнано право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683,70 кв.м. та вартістю 820 000,00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою "А" загальною площею 412,00 кв.м., будівлю гаражу під літерою "В" загальною площею 149,50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою "Д" загальною площею 122,20 кв.м.; визнано право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031,20 кв.м. та вартістю 1 525 000,00 грн., а саме: будівлю складу під літерою "И" загальною площею 12,00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою "З" загальною площею 165,70 кв.м., літній павільйон-майстерню під літерами "Г,Г" загальною площею 287,80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою "Б" загальною площею 139,30 кв.м., будівлю ангару під літерою "Ж" загальною площею 426,40 кв.м.; витребувано у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Патра" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683,70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою "А" загальною площею 412,00 кв.м., будівлю гаражу під літерою "В" загальною площею 149,50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою "Д" загальною площею 122,20 кв.м.; витребувано у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрсервісбуд" нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031,20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою "И" загальною площею 12,00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою "З" загальною площею 165,70 кв.м., літній павільйон-майстерню під літерами "Г,Г" загальною площею 287,80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою "Б" загальною площею 139,30 кв.м., будівлю ангару під літерою "Ж" загальною площею 426,40 кв.м. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 67-81).
Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Розпорядженням секретаря першої судової палати № 03.07-05/697 від 17.09.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Алєєва І.В., судді Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. (т. 3, а.с. 236).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.10.2012 року (т. 3, а.с. 237-238).
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1093 від 11.10.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Алєєвої І.В. (т. 4, а.с. 2).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.10.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.10.2012 року (т. 4, а.с. 3).
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1191 від 26.10.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Малетича М.М. (т. 4, а.с. 4).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.11.2012 року (т. 4, а.с. 7-8).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 07.12.2012 року (т. 4, а.с. 35-36).
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1431 від 06.12.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Акулової Н.В. (т. 4, а.с. 36).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.12.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.12.2012 року (т. 4, а.с. 37-40).
У судове засідання 24.12.2012 року представники позивача - Фонду державного майна України, відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Патра", третьої особи - дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Фонду державного майна України, відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Патра", третьої особи - дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача - Міністерства охорони здоров'я України, відповідача - закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", третьої особи - Федерації профспілок України, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до абз. 1 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частина 1 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 Цивільного кодексу України).
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд зазначив, що на момент створення закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (23.12.1991 року) спірне майно знаходилося у державній власності, а відтак -могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність"), тобто, держави в особі уповноваженого органу.
Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
На думку колегії суду касаційної інстанції зазначене рішення вищенаведеним вимогам не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, у порушення вищенаведеної норми процесуального закону докази, надані прокурором на підтвердження заявлених позовних вимог, належним чином не засвідчені (т. 1, а.с. 28, 33-52 та інші), оскільки є копіями копій відповідних документів, які не відповідають п. 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 та приписам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.
Так, копія статуту закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на підставі якої суд надавав оцінку доводам відповідача, взагалі не містить відміток про її відповідність оригіналу (т. 1, а.с. 30-32).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, прийняте у справі судове рішення не грунтується на належних та допустимих доказах, тому не може вважатись законним.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волі, тоді як рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
Таким чином, в ході розгляду справи господарськими судами не були з'ясовані всі обставини, з якими законодавство пов'язує можливість визнання права власності за особою, що вважає себе власником спірного майна.
Поза увагою судів залишився та не був з'ясований факт правонаступництва (у разі його наявності) та зв'язок між санаторієм ім. Першого Травня та дочірнім підприємством "Санаторій ім. Першого Травня" та не встановлено, який саме майновий комплекс - санаторій був предметом відчуження за оспорюваним правочином.
Також слід відзначити, що відповідно до частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презумується.
Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9).
Проте, в порушенням вказаних вимог закону, судами попередніх інстанцій не досліджувалися обставини про те, чи знав відповідач та чи він міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження спірного майна.
Крім того, однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, тоді як між сторонами має місце спір з приводу права власності на нерухоме майно. При цьому, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним, і від того, чи придбане майно набувачем відплатно або безвідплатно.
Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідно до листа Верховного Суду України від 24.11.2008 "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.
Вказані вимоги не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.
Також, розглядаючи питання щодо відновлення прокурору строку позовної давності місцевий господарський суд допустив наступні порушення норм процесуального права.
Встановивши, що заступнику прокурора міста Києва стало відомо про наявність порушень інтересів держави у травні 2011 році, під часи проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України, суд з посиланням на ст. 256 Цивільного кодексу України визнав наведені обставини поважною причиною пропуску строку позовної давності та відновив його.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відновлюючи прокурору строк позовної давності для звернення за захистом інтересів держави, суд не врахував власні висновки про встановлення моменту, коли прокурору стало відомо про наявність зазначених порушень.
Тобто, якщо сплив строку позовної давності обчислюється з травня 2011 року, то підстав для його відновлення в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України не вбачається, оскільки строк не пропущено.
Натомість, якщо ж суд вважає за необхідне відновити пропущений строк, то слід було зазначити, з якого моменту починається, на думку суду, перебіг строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Заявник касаційної скарги просить про скасування прийнятих у справі судових актів та про відмову у позові.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року у справі № 51/227 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Суду слід звернути увагу на те, що, згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК України.
Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України.
Також, при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 -11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрсервісбуд" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року у справі № 51/227 скасувати.
Справу № 51/227 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва у іншому складі суду.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков