"26" грудня 2012 р. Справа № 5017/461/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого : Кравчука Г.А.,
суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р.
у справі господарського суду№ 5017/461/2012 Одеської області
за позовомСухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром добича Уренгой"
проприпинення права постійного землекористування
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явились;
відповідача:Бланк І.Б., дов. № 2-660 від 04.04.2012 р.;
У лютому 2012 р. Сухолиманська сільська рада Овідіопольського району Одеської області (далі -Рада) звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просила прийняти рішення, відповідно до якого припинити право постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром добича Уренгой" (629307, Російська Федерація, Ямало-Ненецький автономний округ, м. Нижній Уренгой, вул. Залізнична, буд. 8) (далі -Товариство) земельною ділянкою площею 13,0 га. в селі Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області, яка була надана на підставі державного акту на право користування землею (серія Б № 031751).
Позовні вимоги Рада, посилаючись на норми Земельного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовувала тим, що Товариство, як правонаступник ремонтно-будівельного дорожнього тресту "Уренгойгаздоррембуд", не здійснило переоформлення державного акту на право постійного користування землею, виданого його попереднику, а також не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням та не сплачує земельний податок, що на його думку, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду Одеської області від 30.05.2012 р. (суддя Меденцев П.А.) позовні вимоги Ради задоволено.
Рішення прийнято з мотивів, викладених Радою у позовній заяві.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. (колегія суддів: Поліщук Л.В., Бандура Л.І., Туренко В.Б.) рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2012 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Ради відмовлено.
Постанова мотивована відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтверджували систематичну несплату земельного податку та невикористання за цільовим призначенням спірної земельної ділянки. А також тим, що чинним законодавством України не передбачено такої правової підстави для припинення права постійного землекористування як нездійснення правонаступником землекористувача переоформлення державного акту на право постійного землекористування, виданого його попереднику.
Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2012 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст.ст. 96, 116, 123, 125, 126, 141 Земельного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та ст. 35 Закону України "Про землеустрій".
Товариство не скористалося правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Ради до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, що оскаржуюється.
За розпорядженням секретаря другої судової палати від 24.12.2012 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Полянського А.Г.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області від 22.06.1989 р. № 296 затверджено акт вибору земельної ділянки під будівництво житлових будинків і об'єктів соцкультпобуту в с. Сухий Лиман. Як вбачається із рішення Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області від 19.07.1990 р. № 318, вказана земельна ділянка була вилучена із землекористування радгоспу "Авангард" та передана у користування тресту "Уренгойгаздоррембуд" з метою використання -для будівництва житлових будинків;
-виконкомом Овідіопольської районної Ради депутатів трудящих Уренгойському ремонтно-будівельному дорожньому тресту "Уренгойгаздорремстрой" видано державний акт на право користування землею серії Б № 031751 від 1989 року, відповідно до якого за вищеназваним землекористувачем закріплено в безстрокове і безоплатне користування 13 га землі для будівництва житлових будинків в с. Сухий Лиман Овідіопольського району. Зазначений державний акт зареєстрований в Книзі запису державних актів на право користування землею за № Р-13-89-г;
-рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2011 р. у справі № 4/17-3436-2011 за позовом Товариства до ТОВ "Перспектива" про визнання права власності та зобов'язання здійснити певні дії встановлено, що Товариство є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ремонтно-будівельного дорожнього тресту "Уренгойгаздоррембуд";
-вказаним судовим рішенням було, також встановлено, що будівництво житлових будинків на спірній земельній ділянці розпочато в 1993 р., але досі не завершено. На протязі всього часу Товариство утримує незавершене будівництво по житловим котеджам в селі Сухий Лиман;
-розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 29.06.2006 р. № 789 з метою інвентаризації земельних ділянок в с. Сухий Лиман Овідіопольського району (за межами населених пунктів), на яких розташовані незакінчені будівництвом житлові будинки, створено комісію з інвентаризації, якій доручено в ході інвентаризації земель визначити власників житлових будинків та підстави їх будівництва;
-за результатами інвентаризації комісією складено акт інвентаризації земельних ділянок № б/н від 17.07.2006 р., яким встановлено, що об'єкти будівництва не побудовані, земля за цільовим призначенням не використовується, відсутні дозвільні документи на забудову, у зв'язку з чим Раді рекомендовано скасувати в судовому порядку державний акт на право користування землею серії Б №031751.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд, серед іншого, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами, невикористання за цільовим призначенням спірної земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що акт інвентаризації земельних ділянок № б/н від 17.07.2006 р. не може бути належним та допустимим доказом використання земельної ділянки не за цільовим призначенням з огляду на положення ст. 144 Земельного кодексу України.
Між тим, Одеським апеляційним господарським судом не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки наступному.
Задовольняючи позовні вимоги Ради про припинення права постійного землекористування Товариства земельною ділянкою площею 13,0 га. в селі Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області, місцевий господарський суд, з посиланням на встановлені у рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2011 р. у справі № 4/17-3436-2011 факти, встановив, що Товариство не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням.
Так, на підставі наведеного рішення господарського суду місцевим господарським судом було встановлено, що будівництво житлових будинків на спірній земельній ділянці розпочато в 1993 р., але досі не завершено. На протязі всього часу Товариство утримує незавершене будівництво по житловим котеджам в селі Сухий Лиман та нікому його не передавало.
Ці обставини судом встановлено без порушень приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України.
А як зазначалось вище та підтверджується матеріалами справи, місцевим господарським судом було встановлено, що спірна земельна ділянка надавалася Товариству саме з метою будівництва житлових будинків про що зазначено у державному акті № Р-13-89-г.
Відповідно до п. "а" частини першої ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Пунктом дев'ятим частини першої ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що невиконанням вимог щодо використання земель за цільовим призначенням є невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).
Товариство як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не заперечує того, що саме воно є користувачем спірної земельної ділянки.
Відповідно до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" (в редакції від 26.12.2011 р.) право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Згідно з п. "г" частини першої ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Пунктом "а" частини першої ст. 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Ці норми Земельного кодексу України конкретизуються наведеними вище положеннями Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Беручи до уваги вказані норми Земельного кодексу України та факти порушення Товариством норм земельного законодавства України при використанні земельної ділянки, щодо якої виник спір, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідач вчинив порушення вимог земельного законодавства, передбачене п. "г" частини першої ст. 141 Земельного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи справу вказаних норм права не врахував, у зв'язку з чим безпідставно скасував рішення місцевого господарського суду, а тому, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення місцевого господарського суду -залишити в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. у справі № 5017/461/2012 господарського суду Одеської області скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2012 р. у названій справі залишити в силі.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя А.Г. Полянський