"24" грудня 2012 р.Справа № 5017/2929/2012
За позовом: заступника Білгород -Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород -Дністровської квартирно -експлуатаційної частини району
до відповідачів: 1)Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
2) Фермерського господарства "Кобера-5ББ"
про визнання недійсними розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки
Суддя Цісельський О.В.
За участю представників:
від прокуратури: Чалий М.Г. -довіреність від 12.10.2012р.
від позивача 1: Добров Ю.В. -довіреність від 03.11.2012р.
від позивача 2: Добров Ю.В. -довіреність 16.11.2012р.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: заступник Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі -МОУ) та Білгород - Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі -КЕЧ) з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (надалі -Тарутинська РДА) та Фермерського господарства "Кобера-5ББ"(надалі -ФГ "Кобера 5 ББ"), яким просить суд:
- визнати недійсними договір оренди землі № б/н від 15.12.2006р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ФГ "Кобера-5ББ" та
- витребувати з чужого незаконного володіння - з володіння ФГ "Кобера-5ББ" земельну ділянку, передану ФГ "Кобера-5ББ" за договором оренди землі № б/н від 15.12.2006 року - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га.
Ухвалою господарського суду від 12.10.2012р. позовну заяву прокурора (вх. №4598/2012) було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5017/2929/2012 та розгляд справи призначено в засіданні суду.
22.10.2012. від прокурора надійшла заява (вх. № 31812/2012) про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України.
Судом заява прокурора була задоволена, ухвалою господарського суду від 29.10.2012р. зазначені у заяві прокурора докази були витребувані у відповідача-1 -Тарутинської РДА.
13.11.2012р. від відповідача 1 -Тарутинської РДА із супровідним листом (вх. № 34375/2012) надійшло клопотання в порядку ст. 38 ГПК України щодо витребування доказів.
Судом клопотання відповідача 1 було задоволено, ухвалами господарського суду від 26.11.2012р. зазначені у клопотанні відповідача 1 документи були витребувані у позивачів.
29.11.2012р. від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 36277/2012), відповідно до якої прокурор додатково до позовних вимог, заявлених у позовній заяві (вх. № 4598/2012) просить суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 333/А-2006 від 30.08.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради";
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 198/А-2006 від 16.05.2006р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди";
- зобов'язати відповідачів -Тарутинську РДА та ФГ "Кобера-5ББ" повернути Міністерству оборони України земельну ділянку площею 400,0 га вартістю 1 318 240,0 грн.
Враховуючи те, що уточнення позовних вимог за своєю суттю є збільшенням позовних вимог та подані прокурором до переходу судом до розгляду справи по суті, зазначена заява прийнята судом до розгляду спільно із первісним позовом.
В судовому засіданні, що відбулося 05.12.2012р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
05.12.2012р. за письмовою заявою представника МОУ ухвалою господарського суду термін розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів, а саме до 24.12.2012р.
11.12.2012р. від ФГ "Кобера-5ББ" із супровідним листом (вх. № 37699/2012) до канцелярії господарського суду було здано клопотання про залишення позову без розгляду з підстав того, що прокурором та представником позивачів не надані суду витребувані документи.
14.12.2012р. від ФГ "Кобера-5ББ" до канцелярії господарського суду було здано клопотання (вх. № 38135/2012) в якому відповідач-2 посилаючись на те, що на 14.12.2012р. судом призначене засідання суду, а представник відповідача-2 не може з'явитись у зв'язку із хворобою, просить суд перенести розгляд справи на пізнішу дату.
18.12.2012р. від ФГ "Кобера-5ББ" до канцелярії господарського суду було здано клопотання (вх. № 38717/2012) в якому відповідач-2 посилаючись на те, що в проваджені Вищого господарського суду України знаходиться адміністративна справа № К/9991/43671/12 яка безпосередньо пов'язана із справою № 5017/2929/2012 і може вплинути на її розгляд, просить суд зупинити провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом України адміністративної справи № К/9991/43671/12.
Також, 18.12.2012р. від ФГ "Кобера-5ББ" до канцелярії господарського суду було здано клопотання (вх. № 39077/2012) в якому відповідач-2 посилаючись на те, що на 24.12.2012р. судом призначене засідання суду, а представник відповідача-2 не може з'явитись у зв'язку із важкими погодними умовами, просить суд перенести розгляд справи на пізнішу дату.
В судовому засіданні, яке відбулося 24.12.2012р. судом були розглянути клопотання відповідача-2 та у їх задоволені було відмовлено з підстав їх необґрунтованості та спробі відповідача-2 безпідставно затягнути термін розгляду справи.
Прокурор збільшені позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити.
Представник позивача-1 - МОУ, позов прокурора підтримує в повному обсязі.
Представник позивача-2 - КЕЧ, позов прокурора підтримує в повному обсязі.
Відповідач 1-Тарутинська РДА, був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, яке відбулося 24.12.2012р., за його юридичною адресою, визначеною прокурором у позові та підтвердженою Спеціальним витягом із ЄДРЮО та ФОП станом на 22.10.2012р., але в судове засідання його представник не з'явилася, про поважність підстав неявки суд не повідомив, як вбачається із наданих суду заперечень(вх. № 34375/2012) позовні вимоги прокурора не визнає, просить у їх задоволені відмовити.
Відповідач 2-ФГ "Кобера-5ББ", був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, яке відбулося 24.12.2012р., за його юридичною адресою, визначеною прокурором у позові та підтвердженою Спеціальним витягом із ЄДРЮО та ФОП станом на 22.10.2012р., що підтверджується його клопотаннями про відкладення розгляду справи на пізніший час, наданими представником позивача до канцелярії суду 11.12.2012р. та 18.12.2012р., але в судове засідання його представник не з'явився, про поважність підстав неявки суд не повідомив, як вбачається із наданих суду заперечень позовні вимоги прокурора не визнає, просить суд в їх задоволені відмовити.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В процесі розгляду справи учасниками судового процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянута за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. №2002/063 "Об отводе 20000 га земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации артполигона ОдВО" було вирішено відвести на території зазначених районів під окружний артполігон Одеського військового округу 20000 га землі, просити Раду народних комісарів Союзу РСР дозволити Раді народних комісарів УРСР відвести ОдВО під полігон в Ізмаїльській області 20000 га землі, зобов'язати Ізмаїльський облвиконком після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі уточнити на місці, за рахунок яких землекористувачів відводяться землі і встановити межі відведеної ділянки в натурі (т.с.2, а.с.30-32).
Постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та бюро обкому №53/9-ОП від 12.02.1946р. з метою здійснення в натурі передачі земель ОдВО, а також переселення у зв'язку із цим селянських господарств з передаваємої земельної площі, було створено обласну комісію для керівництва роботою по відведенню землі ОдВО, затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення передачі в натурі земель Одеському військовому округу та переселення у зв'язку з цим селянських господарств у строк з 13.02.1946р. по 15.04.1946р. (т.с.2, а.с.33-35).
10.06.1946р. обласною комісією по передачі земель ОдВО було складено акт по передачі земельної ділянки(т.с.2, а.с.37), відведеної під навчальний артилерійський полігон Одеського військового округу на площі 23600га.
В акті було визначено:
земельна ділянка відведена в натурі та відведення меж оформлено відповідними актами представниками відповідних районів та командування навчального артилерійського полігону;
при відведенні ділянок в натурі, виявилося, що у зв'язку із рельєфом місцевості площу артполігону потрібно збільшити, у зв'язку із чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було погоджено районними організаціями.
До акту було складено та додано: схему фактичного відводу земель під артполігону; акти районних комісій встановлення меж в натурі; акти районних комісій о розмірах компенсацій селянам.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконкому №7 від 10.06.1946р. затверджено акт обласної комісії від 10.06.46р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під навчальний артилерійський полігон Одеського військового округу (т.с.2, а.с.36).
На підставі договору № 96 від 24.04.1990р., на замовлення КЕЧ Арцизського району державним підприємством "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в період 1990-1991 р.р. виконувалися роботи по виготовленню правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
За результатами роботи ДП було виготовлено План меж земельної ділянки артполігону інв. № 12-170-19 від 29.10.1990р.(т.с.1, а.с. 41) з відображенням суміжників, таблиці геодезичних координат та експлікацією відведених земель та складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж для видачі Державного акту на право користування землею КЕЧ Арцизського району на території Тарутинського району Одеської області (т.с.2, а.с. 41).
Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації виконкому місцевої ради народних депутатів від 22.02.1993р. за № 11 комісією у складі представників органів державної та місцевої влади, а також представників МОУ було проведено інвентаризацію земель МОУ на території Тарутинського району Одеської області.
За результатами інвентаризації було складено акт із додатками (т.с. 1,а.с. 49-54), в якому зазначено, що станом на час проведення інвентаризації у в/ч 55465 (Тарутинський учбовий центр) знаходиться у користуванні земельна ділянка площею 23943,4 га яка залишається в її користуванні.
В подальшому користування землями Тарутинського артполігону здійснювала в/ч 55465 (237 загальновійськовий полігон "Тарутинський") після реорганізації перейменована у військову частину А-1366.
Згідно Директиви Міністра оборони України від 29.01.2004р. за № 115/1/01 і Директиви командувача військ Південного оперативного командування від 04.02.2004р. за № 6/1/617 військова частина А-1366 розформована Наказом командувача військ Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004р. при цьому правонаступником в/ч А-1366 зазначено військову частину А-0242.
Зазначене встановлено судом із постанови Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006р. по справі № 15/322-05-9267А (т.с.2, а.с.23-26) На час розгляду справи № 5017/2929/2012 постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2006р. по справі № 15/322-05-9267А є чинною.
На підставі Наказу командувача військ Південного оперативного командування № 401 від 11.08.2004р. (т.с.1, а.с.38) з метою упорядкування питань, щодо надання земельних ділянок в тимчасове користування для сільськогосподарських потреб та використання їх за цільовим призначенням земельну ділянку військового полігону "Тарутинський" у кількості -23944 га було передано військовому радгоспу "Чорноморський" у тимчасове користування.
05.05.2005р. розпорядженням Тарутинської РДА № 101/А-2005 " Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" до якого відповідно до розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. було внесено зміни, п. 1. було припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана в користування в/ч а-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільради та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільради.
У липні 2006р. військовий прокурор Південного регіону України в інтересах держави в особі МОУ звернувся в суд з позовом до Тарутинської РДА про скасування розпорядження № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".
Постановою господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. залишеною в силі ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. в задоволені позову військового прокурора було відмовлено. Зазначені постанова господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2007р. та справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.с. 2, а.с.38-39).
16.05.2006р. розпорядженням Тарутинської РДА № 198/А-2006 "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди" (т.с.1, а.с.118) було надано згоду на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок на умовах оренди:
ФГ "Кобера-5ББ" -площею 400,0га ріллі з земель запасу Веселодолинської сільської ради і площею 25,0 га ріллі з земель запасу Красненської сільської ради строком на сорок дев'ять років;
Суб'єкту підприємницької діяльності Сухомлінову О.В. - площею 10,0 га ріллі з земель запасу Олександрівської сільської ради строком на п'ять років.
ТОВ "Зернопереробне підприємство "Ударний" - площею 72,9 га ріллі з земель запасу Тарутинської селищної ради строком на п'ять років.
Та рекомендовано зазначеним суб'єктам господарювання замовити розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з наступним укладанням договорі в оренди зелі з РДА.
На підставі вказаного розпорядження ТОВ "АЗІМУТ" на замовлення ФГ "Кобера-5ББ" було розроблено та погоджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки переданої ФГ "Кобера-5ББ" в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області.
30.08.2006р. розпорядженням Тарутинської РДА № 333/А-2006 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ "Кобера-5ББ" земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради" (т.с.1, а.с.130) було затверджено наданий ФГ "Кобера-5ББ" проект землеустрою; передано ФГ "Кобера-5ББ" земельну ділянку площею 400,0 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тощо.
На підставі вищезазначеного розпорядження 15.12.2006р., між відповідачами - Тарутинською РДА та ФГ "Кобера-5ББ" був укладений договір оренди землі, загальною площею 400,0 га, який було зареєстровано 21.12.2006р. під № 040653400001(т.с.1, а.с.16, 18-20).
10.11.2008р. Тарутинською РДА та ФГ Кобера-5ББ" було підписано доповнення до договору оренди землі від 15.12.2006р. відповідно до якого сторони внесли зміни до п.9 договору та погодили, що плата за землю з 01.01.2009р. у вигляді орендної плати вноситься у грошовій формі у розмірі 120,0 грн. за 1 га, сума оренди за рік складає 48000 грн. на розрахунковий рахунок орендодавця.
У 2011р. військовий прокурор Болградського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі МОУ до Тарутинської РДА з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення та уточнення вимог, просив скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як таких що не відповідають вимогам закону.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. у задоволені позову військового прокурора -відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. скасовано, позов військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ задоволено, визнано протиправними та скасовано розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".
Не погоджуючись із постановою Одеського апеляційного адміністративного суду Тарутинська РДА подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яка прийнята судом до розгляду, проте на час розгляду справи №5017/2929/2012 результатів розгляду касаційної скарги не має.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що на думку прокурора, оспорювані розпорядження та договір суперечать чинному законодавству України та порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів, прокурор звернувся з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази які мають значення для справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного:
В частині заявленого військовим прокурором позову в інтересах держави в особі Білгород -Дністровської квартирно -експлуатаційної частини району, суд вважає, позов задоволенню не підлягає, оскільки:
По-перше, спірна земельна ділянка ніколи не виділялася та не відводилася позивачу -2.
По-друге, відповідно до "Положення про Білгород -Дністровської квартирно -експлуатаційної частини району", затвердженого Начальником Південного територіального КЕУ 25.12.2006р. головним завданням відповідача -2 являється реалізація у військах дислокованих у межах відповідальності КЕЧ району з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ у стані високої бойової та мобілізаційної готовності (п.1.4.) та відповідно до абз. 7 п. 2.1. Положення до основних функцій КЕЧ району віднесено -облік казармено-житлового фонду, комунальних споруд, земельних ділянок, закріплених за МОУ, комунального обладнання , коштів та квартирного майна, а також паспортизація комунальних споруд та обладнання.
По-третє, а ні прокурор, а ні представник Білгород -Дністровської КЕЧ району не довели в чому саме полягає порушення відповідачам прав Білгород -Дністровської КЕЧ району.
Щодо заявленого військовим прокурором позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування
Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до приписів ст. 16. ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: 2) визнання правочину недійсним; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до п. а ст. 17 ЗК України (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Судом з матеріалів справи встановлено, що Відповідач-1 -Тартутинська РДА на виконання вищенаведених приписів ЗК видав оспорювані розпорядження, на підставі яких між Тарутинською РДА та ФГ "Кобера-5ББ" було укладено оспорюваний договір оренди землі.
Як встановлено судом, підставою для прийняття оспорюваних рішень відповідач -1 застосував розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" відповідно до яких було припинено право користування МОУ землями оборони.
З матеріалів справи встановлено, що прокурор, з метою захисту інтересів держави та порушеного права МОУ як належного землекористувача, звернувся із адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення та уточнення вимог, просив скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як таких що не відповідають вимогам закону.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. у задоволені позову військового прокурора -відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011р. скасовано, позов військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ задоволено, визнано протиправними та скасовано розпорядження Тарутинської РДА № 101/А-2005 від 05.05.2006р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження № 368/А -2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Згідно п.2 ст.21 зазначеного закону місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Законом України "Про оборону України" Кабінетом Міністрів України встановлено порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними у межах, визначених законодавством України.
Вимоги ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. З, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та п.1 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 6.042011р., п. 44 "«Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України", затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р. (зі змінами, далі - Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно із п.5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України наділено повноваженням здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Законами України "Про управління об'єктами державної власності", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про оборону України" встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.
Отже, Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, може приймати рішення стосовно земель оборони в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки (ст. 95 Земельного кодексу України).
Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, а п. 3 цієї статті встановлено що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурно, виробничого та житлового призначення.
Згідно із статтею 13 Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах, встановлених цим кодексом.
У даному випадку, власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міноборони, є держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки статтею 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надано повноваження з управління об'єктами державної власності.
Крім того, статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міноборони лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України (ст.13 Земельного кодексу), то відповідно виключно Кабінет Міністрів має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
Відповідно до ст. 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, вказані у нормі закону підстави розширеному тлумаченню не підлягають.
Розпорядженням від 14.12.2005 року "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" до розпорядження про вилучення спірної земельної ділянки внесені зміни, згідно якого припинялося право користування земельною ділянкою.
Главою III ЗК УРСР 1922 року передбачено порядок провадження справ із землеустрою. Серед правових норм, що містяться у зазначеній главі, відсутні положення про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування.
Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування у зв'язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки полігону, на думку колегії суддів, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського обласного виконкому від 1946 року.
Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.
Втім, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності.
На підтвердження зазначеного положення слід зазначити, що як у ЗК УРСР 1970 року, так і у ЗК України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.
Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов'язані оформити права користування, які вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялись наданого раніше права, чинне на той час законодавство не містило.
Відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання зазначеної Постанови ВРУ, Арцизською КЕЧ було замовлено в ДП "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
За результатами роботи ДП було виготовлено План меж земельної ділянки артполігону інв. № 12-170-19 від 29.10.1990р.(т.с.1, а.с. 41) з відображенням суміжників, таблиці геодезичних координат та експлікацією відведених земель та складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж для видачі Державного акту на право користування землею КЕЧ Арцизського району на території Тарутинського району Одеської області (т.с.2, а.с. 41).
Проте рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) положення п. 6 вищезазначеної Постанови Верховної Ради УРСР було визнано неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційним Судом України було зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Поряд із цим, Земельний кодекс 1990 року вперше закріпив визначення поняття земель оборони як земель, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77, ст. 84 ЗК, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", землі оборони, які належать до державної власності, відносяться до земель, які не можуть бути передані у комунальну власність без зміни їх цільового призначення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, незважаючи на відсутність державного акту на право постійного користування спірними землями вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування.
Частина 5 ст. 116 ЗК України містить імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Крім того, відповідно до ст. 149 ЗК України земельна ділянка може вилучатися лише за згодою користувача, примусове ж вилучення має допускатися лише для суспільних потреб.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що на час видачі Тарутинською РДА оспорюваних розпоряджень та укладення із ФГ "Кобера-5ББ" договору оренди землі, належним землекористувачем земельною ділянкою Тарутинського артполігону було МОУ, виходячи з чого, відповідач-1 -Тарутинська РДА при винесенні оспорюваних рішень діяла поза межами своїх повноважень, тобто в супереч приписам закону.
За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, відповідність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, натомість його суперечність зазначеним вимогам і є підставою для визнання такого договору недійсним.
Відповідно до приписів п.11 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 р. № 7 (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 2) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.
З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської РДА № 198/А-2006 від 16.05.2006р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди" є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню .
Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської РДА № 333/А-2006 від 30.08.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради" суд вважає що вона підлягає задоволенню частково, а саме слід визнати недійсним та скасувати перший підпункт п.1 розпорядження Тарутинської РДА № 333/А-2006 від 30.08.2006р., оскільки прокурором заявлено позов до ФГ "Кобера-5ББ", а інші пункти оспорюваного розпорядження стосуються господарюючих суб'єктів, які не є учасниками даної справи а прокурором клопотання щодо залучення ФОП Сухомлінова О.В. та ТОВ "Зернопереробне підприємство "Ударний" як співвідповідачів суду не заявлялося.
Враховуючи те, що судом визнано недійсним та скасовано розпорядження Тарутинської РДА № 198/А-2006 від 16.05.2006р. та визнано недійсним та скасовано перший підпункт п.1 розпорядження Тарутинської РДА № 333/А-2006 від 30.08.2006р. які стали підставою для укладання договору оренди землі, площею 400,0 га суд вважає вимогу прокурора щодо недійсними договору оренди землі № б/н від 15.12.2006р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га, укладеного Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з фермерським господарством "Кобера-5ББ" обґрунтованою законною а тому такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги прокурора про витребування з чужого незаконного володіння - з володіння ФГ "Кобера-5ББ" земельної ділянки, переданої ФГ "Кобера-5ББ" за договором оренди землі № б/н від 15.12.2006 року - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га суд вважає, що ця вимога також підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Враховуючи те, що на час укладання оспорюваного договору оренди землі, як встановлено судом, у Тарутинської РДА були всі права та повноваження на укладання оспорюваного договору, на думку суду, ФГ "Кобера-5ББ" є добросовісним набувачем прав землекористування спірної земельної ділянки.
Стаття 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Стаття 388 ЦК України визначає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Як зазначено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, відповідно до якої якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються нормами ст.386 ЦК України відповідно до якої, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
А право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння регулюються статтями ст. 387, 391 ЦК України згідно яким власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (відповідно).
Способи захисту прав на земельні ділянки встановлено ст. 152 Земельного кодексу, за умовами якої . Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням наведеного, судом не приймаються до уваги заперечення щодо того, що МОУ не є належним землекористувачем, відсутність асигнувань МОУ з державного бюджету України на відповідні цілі має наслідком не оформлення державних актів на право постійного користування вказаною земельною ділянкою, однак у жодному випадку не припиняє зазначене право Міністерства оборони України на раніше надані йому у користування земельні ділянки.
Інші доводи відповідачів не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому залишаються поза межами дослідження і правового аналізу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Підсумовуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку що Тарутинська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні землями які знаходилися у користуванні Міністерства оборони України, наданими свого часу для потреб оборони, чим порушила право Міністерства оборони України як землекористувача, з урахуванням чого позов заступника Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід стягнути з відповідачів на користь Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 32,33,44,49,75,82-85 господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Визнати незаконним та скасувати перший підпункт пункту 1 розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 198/А-2006 від 16.05.2006р. "Про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської, Красненської, Олександрівської сільських та Тарутинської селищної рад на умовах оренди".
3. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської РДА № 333/А-2006 від 30.08.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ "Кобера-5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".
4. Визнати недійсним недійсними договір оренди землі № б/н від 15.12.2006р. - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 400,0 га, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з Фермерським господарством "Кобера-5ББ".
5. Зобов'язати Фермерське господарство "Кобера-5ББ" (68500, Одеська область, Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Радісна, 19, код ЄДРПОУ 34243240) повернути Міністерству оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) земельну ділянку площею 400,0 га.
6. Стягнути з Тарутинської районної державною адміністрацією Одеської області (68500, Одеська обл., смт. Тарутине, вул. Котовського 1, код ЄДРПОУ 33821818) до державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 37607526, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, Код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, Призначення платежу: "судовий збір") 1609 грн. 50 коп. - судового збору.
7. Стягнути з Фермерського господарства "Кобера-5ББ" (68500, Одеська область, Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Радісна, 19, код ЄДРПОУ 34243240) до державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 37607526, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, Код класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, Призначення платежу: "судовий збір") 536 грн. 50коп. -судового збору.
8. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.
Накази видати в порядку ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.12.2012р.
Суддя Цісельський О.В.