Cправа № 2a-0770/1634/12
Рядок статзвітності № 12.2
Код 2
25 грудня 2012 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань -Лумей В.Г.
та сторін, що беруть участь у справі:
представника позивача -ОСОБА_2
представника відповідача -Гудима В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності неправомірною, зміну наказу та стягнення заборгованості,-
Позивач -ОСОБА_4 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатського обласного військового комісаріату, якою просить суд визнати невиплату нарахованої компенсації за належне речове майно перед звільненням з військової служби та виключення позивача зі списку особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 23.11.2011 року №212 без повного розрахунку за речове майно -неправомірним; стягнути з Закарпатського обласного військового комісаріату 7520,01 грн. компенсації за речове майно на користь позивача, нарахованої і невиплаченої під час виключення його з списків 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом; зобов'язати військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату скасувати наказ (по стройовій частині) від 23.11.2011 року №212 та видати новий наказ про виключення позивача зі списків особового складу (по стройовій частині) на дату повного розрахунку за речове майно з повним проведенням з позивачем усіх відповідних розрахунків; зобов'язати Закарпатський військовий комісаріат та 159 територіальний центр комплектування військовослужбовцями за контрактом подати звіт про виконання судового рішення.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України і наказом Міністра оборони України від 21.11.2011 р. за №1319 був звільнений у запас з посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом (далі -159 ТЦК) за станом здоров'я за частиною 6, пунктом "б" статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу " та виключений зі списків особового складу 159 ТЦК 23.11.2011 р. наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 23.11.2011 року №212.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що при звільненні його з військової служби у відставку Закарпатським ОВК в порушення ч.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі-Положення), яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 не був проведений повний розрахунок з ним, в умовах, коли зазначена норма імперативно встановлює, що «особа,звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини».
Таким чином позивач вважає, що невиплата йому нарахованої компенсації за належне йому під час проходження військової служби речове майно під час виключення із списків особового складу 159 ТЦК, а відтак і наказ військового комісара Закарпатського ОВК (по стройовій частині) від 23.11.2011р. №212 про виключення позивача із списків особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом є неправомірними в силу ч.3 п.242 Положення з огляду на не проведення повного розрахунку з позивачем за речове майно.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти задоволення даного адміністративного позову заперечив та просив суд у його задоволенні відмовити повністю з мотивів наведених у письмових запереченнях.
Свою позицію відповідач мотивує тим, що частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-XII від 20.12.1991 р. (в редакції, яка діяла до 01.01.2007 року) передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до вимог статті 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України своєю постановою від 22 липня 1998 р. № 1135 затвердив, зокрема, Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил у мирний час (далі - Положення від 22 липня 1998 р. № 1135), пунктом 28 якого було передбачено, що військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення.
Особам, які звільняються з військової служби в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за належне їм до одержання у місяці звільнення речове майно.
Проте статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»№ 1459-ІИ від 17.02.2000 р. (який набрав чинності 11.03.2000 року і є чинним на даний час) призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-XII від 20.12.1991 р. в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Разом з тим, частиною другою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 р. № 328-У були внесені зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-XII від 20.12.1991 р., відповідно до яких статтю 9 викладено у новій редакції і доповнено вказаний Закон статтею 9-1, якою передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Також в своїх запереченнях позивач посилається на те, що враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, до спірних правовідносин належить застосовувати норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№ 2011-XII від 20.12.1991 р. (з урахуванням внесених змін та Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»№ 1459-ІІІ від 17 лютого 2000 року), а не вищезазначених Положень, які суперечать нормам цього Закону.
Крім того, відповідач у своїх запереченнях зазначив, що згідно довідки про вартість речового майна виданої відповідачем ОСОБА_4 вбачається, що певні найменування предметів речового майна позивач повинен був отримати в періоди 1998-2010 років, чомусь їх не отримав, а відтак щодо звернення до суду з питань стягнення компенсації за вказане майно пройшов строк позовної давності.
Заслухавши думку представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
В ході судового розгляду даної адміністративної справи, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року позовну заяву в частині позовних вимог, щодо зобов'язання військового комісара Закарпатського військового комісаріату скасувати наказ (по стройовій частині) від 23.11.2011 року №212 та видати новий наказ про виключення позивача із списків особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом на дату повного розрахунку за речове майно з повним проведенням з ним усіх відповідних розрахунків було залишено без розгляду в силу вимог п.9 ч.1 ст.155 КАС України, а саме пропуску строків звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Як встановлено судом в ході судового розгляду, та вбачається з матеріалів справи позивач -ОСОБА_4, полковник в запасі, який проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України, наказом Міністра оборони України від 21.11.2011 р. за №1319 був звільнений у запас з посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом Закарпатського обласного військового комісаріату (далі-Закарпатський ОВК) за станом здоров'я за частиною 6, пунктом "б" статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключений зі списків особового складу 159 ТЦК 23.11.2011р. наказом військового комісара Закарпатського ОВК №212, що підтверджується копіями згаданих наказів наявних у матеріалах справи.
У відповідності до частин 1 та 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п. 27 постанови КМ України від 28.10.04 р. №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань в мирний час»військовослужбовці, звільнені в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Згідно довідки від 29.11.2011 р. за №1415, виданої Закарпатським ОВК позивачем не отримана належна йому грошова компенсація за речове майно в сумі 7520,01 грн., яка не видана під час проходження служби , що підтверджується копією даної довідки наявною в матеріалах справи.
При звільненні позивача з військової служби у відставку Закарпатським ОВК в порушення ч.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі-Положення), яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 не був проведений повний розрахунок з ним, в умовах, коли зазначена норма імперативно встановлює, що «особа,звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини».
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що в період з 21.11.2011 року з моменту звільнення з військової служби і до 23.11.2011 року - до моменту виключення із списків особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом позивач все ще проходив військову службу.
Враховуючи наявні порушення з боку відповідача, пов'язаного з неповним розрахунком із позивачем під час виключення його із списків особового складу 159 ТЦК Закарпатського ОВК стосовно виплати нарахованої компенсації за належне йому речове майно, ОСОБА_4 звернувся 26.12.2011 року із заявою до військового комісара Закарпатського ОВК про виплату компенсації за не отримане речове майно, на що відповідач листом від 27.12.11 року №248 відмовив у виплаті з причин відсутності коштів.
Зважаючи на відсутність спору щодо наявного боргу та його розміру позивач 01.03.2012 р. звертався із заявою до Ужгородського міськрайонного суду в порядку ст. 95 ЦПК України для стягнення коштів в порядку наказового провадження, згідно якого судом було видано такий наказ 09.03.12 року та в подальшому 07.05.2012 року скасовано на підставі скарги, поданої відповідачем, що підтверджується копіями таких наказів наявних в матеріалах справи.
Таким чином, невиплата позивачу нарахованої компенсації за належне йому під час проходження військової служби речове майно під час виключення із списків особового складу 159 ТЦК є неправомірною та протиправною.
Заперечуючи проти позову, відповідач безпідставно наводить норму Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла до 01.01.2007 року, при тому що правовідносини по невиплаті компенсації виникли в листопаді 2011 року.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач необґрунтовано посилається на дію Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», нормою якого було призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Зазначене посилання спростовується принципом автоматичного скасування прийнятим новим актом однопредметного акта, який діяв у часі раніше (Рішення Конституційного Суду України від 03.10.97 №4-зп ). Це підтверджується прийняттям Закону України від 03.11.2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який доповнив Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»статтею 1-2, якою встановлено що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Тому наголошення відповідачем про різність врегулювання одних і тих же правовідносин Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою КМУ від 28.10.2004 №1444 є помилковим.
Також є необґрунтованим твердження відповідача відносно спливу строку давності на компенсацію за речове майно, яку позивач не отримав в період проходження служби з 1998 по 2010 роки з огляду на не забезпечення речовим майном позивача службами військової частини, де він проходив її, та приписом п.27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджену постановою КМУ від 28.10.2004 р. №1444 (в редакції від 11.08.2011р.), яким зазначено, що «військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації».
Враховуючи вищенаведене та в силу вимог частин 1 та 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. А тому, враховуючи норму вищезазначеної статті, суд приходить до переконання, що з моменту звільнення (наказ від 21.11.2011 року) до моменту виключення із списків особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом (наказ №212 від 23.11.2011 року) позивач перебував на службі а тому, грошова компенсація за речове майно в сумі 7520,01 грн., яка не виплачена під час проходження служби повинна бути виплачена позивачу в повному обсязі.
Що ж до позовної вимоги позивача про встановлення судом контролю за виконанням судового рішення у встановлений строк, то суд приходить до переконання, що в задоволенні цієї вимоги позивача слід відмовити, оскільки в силу вимог ч.1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, однак суд не вбачає такої необхідності в даному випадку.
Матеріалами справи доведено протиправність дій відповідача, тобто, правомірність звернення позивача до суду із зазначеним позовом. Заперечення відповідача проти задоволення даного позову спростовані в судовому засіданні, а тому заявлені позивачем позовні вимоги відповідають вимогам закону, підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим суд приходить до переконання, що даний адміністративний позов слід задовольнити частково.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності неправомірною, зміну наказу та стягнення заборгованості -задовольнити частково.
Визнати невиплату нарахованої компенсації за належне речове майно перед звільненням з військової служби та виключення ОСОБА_4 зі списку особового складу 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 23.11.2011 року №212 без повного розрахунку за речове майно -неправомірним.
Стягнути з Закарпатського обласного військового комісаріату 7520,01грн. компенсації за речове майно на користь ОСОБА_4, нарахованої і невиплаченої під час виключення його з списків 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції)..
Суддя Гебеш С.А.