18.12.2012
Справа № 22ц -2190/3706/2012 Головуючий в 1 інстанції
Дорошинська В.Е.
Категорія 41 Доповідач Фурман Т.Г.
Ухвала
іменем України
2012 року грудня місяця 18 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі :
головуючого : Пузанової Л.В.
суддів : Фурман Т.Г., Чиркової К.Г.
при секретарі: Красношапка О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу та рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи Херсонська міська рада, ВАТ «ХБК»про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення,
встановила:
В липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи Херсонська міська рада, ВАТ «ХБК» про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зазначаючи, що з 1995 року по 1999 рік перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Він зареєстрований та фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі з травня 2006 року, забрала усі свої речі та виїхала з квартири, після чого за місцем проживання та реєстрації не з'являлась, позивач просив суд, визнати відповідачку такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин.
ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення, а саме: квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 07.04.1995р. зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, від якого народилась дочка ОСОБА_6, 1998 р.н. В 1996р. за місцем роботи на ХБК ними було одержано спірне житло, з 1999р. після розірвання з відповідачем шлюбу, останній почав робити їй з дочкою усілякі перешкоди у користуванні квартирою, в зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до суду з позовами про захист порушених прав, які були задоволені.
Посилаючись на те, що відповідачі створюють умови, які унеможливлюють спільне проживання в однокімнатній квартирі, позивачка відповідно до вимог ст.. 116 ЖК України просила усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом їх виселення.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні, шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 закрито з підстав передбачених ч.1 п.2 ст.205 ЦПК України.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи Херсонська міська рада, ВАТ „ХБК" про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу та рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги, пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 доводи апелянта не визнав рішення суду просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення та ухвали суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи Херсонська міська рада, ВАТ „ХБК" про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відповідно до вимог ст.. 303 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі ВАТ «ХБК»; відповідно до ордеру на житлову площу № 2095 від 22.04.1996р. ОСОБА_3 та членам його сім'ї, а саме дружині ОСОБА_2 надано право на зайняття житлової площі за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачка за зустрічним позовом порушила перед судом питання про виселення із квартири ОСОБА_3 з підстав передбачених ст.. 116 ЖК України.
Статтею 116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Тобто для застосування норми цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 12 квітня 1985 року № 2, під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Зважаючи, що позивачкою не доведено і не підтверджено належними доказами як факт систематичного порушення правил співжиття із відповідачем, так і факт вжиття до нього заходів запобігання і громадського впливу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених ст. 116 ЖК України підстав для виселення відповідача із житлового приміщення і вважає, що суд обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Висновки суду підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав оцінку відповідно до ЦПК України та відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Закриваючи провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні, шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 з підстав передбачених ст. 205 ч.1 п.2 ЦПК України, суд виходив з того, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду і є судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норм процесуального права.
Із матеріалів справи вбачається, що рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 16.07.2009 року, на яке послався суд, закриваючи провадження у справі, було постановлено за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення. Зазначене рішення набрало законної сили та було виконано в примусовому порядку.
Після виконання судового рішення ОСОБА_7 вселилася в спірну квартиру, в якій проживає до теперішнього часу, що сторонами не заперечується.
Оскільки ЦПК України передбачає, як підставу для закриття провадження у справі, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, постановленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а в даному випадку підстави позовів різні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано закрив провадження у справі позбавивши позивачку можливості здійснити захист своїх прав у обраний нею спосіб.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд вирішив питання про закриття провадження у справі з порушенням норм ЦПК України, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 311 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 листопада 2012 року скасувати, справу в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: