Справа: № 2-а-4203/11 Головуючий у 1-й інстанції: Диба О.В.
Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
"18" грудня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: суддів: Старової Н.Е. Літвіної Н.М., Чаку Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Оболонського районного суду м.Києва від 26 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м.Києва, Управління праці та соціального захисту населення Оболонського районну м.Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2011 року ОСОБА_4 (далі -позивач) звернулася до Оболонського районного суду м.Києва із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м.Києва, Управління праці та соціального захисту населення Оболонського районну м.Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі -відповідачі), в якому просила визнати протиправними їх дії по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо перерахунку та виплати недоотриманих сум пенсії.
Постановою Оболонського районного суду м.Києва від 26 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Крім цього, відповідно до приписів ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає за можливе переглянути судове рішення лише в межах апеляційної скарги .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Оболонського районну м.Києва, являється інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією на ЧАЕС та є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії та одержує компенсаційні виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(а.с. 11,12).
Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю. Інвалідам ІІІ групи виплачується одноразова щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплати одноразової компенсації позивачу як особі постраждалій внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Крім того, закріплення у статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідного положення, яким передбачено, що порядок обчислення одноразової компенсації особам постраждалим внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
Згідно з ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі: інвалідам 3 групи -50 % мінімальної пенсії за віком.
Проте, ці виплати здійснюються відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категоріям громадян».
Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягає ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Зі змісту ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсій за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
За ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги викладене , судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції , рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а тому підстав для його скасування не має . Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 листопада 2010 року - залишити без задоволення.
Постанову Оболонського районного суду м.Києва від 26 вересня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Літвіна Н. М.
Чаку Є.В.