"13" листопада 2012 р. справа № 2а-1941/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Пасічника Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2011 року у справі №2а-1941/11 за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного центру зайнятості м.Дніпропетровська про стягнення суми,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути з Ленінського районного центру зайнятості м.Дніпропетровська на її користь вихідну допомогу з урахуванням інфляції у розмірі 3894 грн. Позов обґрунтований тим, що позивача було звільнено з посади завідуючою аптекою ТОВ «Дніпромедфарм»на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства. При звільнені позивачу не було виплачено вихідну допомогу, яка передбачена ст..44 КЗпП України. Посилаючись на вимоги Закону України «Про зайнятість населення», позивач просив стягнути вихідну допомогу з відповідача, зазначивши про те, що держава гарантує такі виплати.
Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»визначено види забезпечення, які виплачуються особам у випадку безробіття, таких виплат як вихідна допомога при звільнені, Законом не передбачено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову суду та повернути справу на новий розгляд. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в якості правових підстав, якими обґрунтовувались заявлені вимоги, позивач посилався на Закон України «Про зайнятість населення». Суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам позивача, пославшись лише на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом № 15-к від 31.01.2009 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідуючої аптекою ТОВ «Дніпромедфарм», у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
При звільненні позивачці не виплачено вихідну допомогу, яка передбачена ст.44 КЗпП України.
За отриманням вказаної допомоги позивачка звернулась до районного центру зайнятості, але відповідачем було відмовлено у виплаті вказаної грошової допомоги, в зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачена виплата центром зайнятості вихідної допомоги при звільненні осіб з підприємств, які були ліквідовані.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у здійснені виплати вихідної допомоги при звільнені, відповідач діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»відповідач - Ленінський районний центр зайнятості м.Дніпропетровська є робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»визначено види забезпечення, які виплачуються Фондом. Такими видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Законом не передбачено такого виду забезпечення як вихідна допомога при звільненні.
Відносно доводів заявника апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. «д»ч.1 ст.4 Закону України «Про зайнятість населення», від 01.03.1991р. №803-ХІІ, держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством.
З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», цей Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Згідно із п.2 розділу VІІІ (Прикінцеві положення), до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Отже, приписи Закону України «Про зайнятість населення»повинні застосовуватися у тій частині, які не суперечать вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Таким чином, враховуючи те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»не передбачає можливості виплати вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявленого позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує..
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2011 року у справі №2а-1941/11 -без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.
(Повний текст ухвали виготовлено 14.11.2012р.)
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк