04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" грудня 2012 р. Справа№ 5011-52/14709-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
За участю представників:
від позивача : не з'явились
від відповідача: Багірова І. О. - представник за довіреністю № 259 від 05.10.2012
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»
на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2012
у справі № 5011-52/14709-2012 (суддя Чебикіна С. О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»
до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»
про стягнення 4 552,76 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 4 552,76 грн., яке позивачем як страховою організацією виплачено за проведення ремонту автомобіля Тойота Корола, державний номерний знак АА 0249 ЕЕ, який належить ТОВ «Перша лізингова компанія», пошкодженого внаслідок ДПТ, що сталася з вини гр. Блідченка М. П., цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2012, повний текст якого підписаний 19.11.2012, у справі № 5011-52/14709-2012 у позові відмовлено повністю.
Рішення суду ґрунтується на тому, що згідно з наданими відповідачем документами, станом на дату вчинення спірної ДТП Блідченко М. П. не перерахував відповідачеві страховий платіж за полісом №ВЕ/4721990, а отже, відповідно до приписів ст. 983 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про страхування», зазначений поліс ще не набрав чинності.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2012 по справі № 5011-52/14709-2012 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції не врахував той факт, що, враховуючи, що згідно зі ст. 18 Закону України «Про страхування» факт укладення договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування, відповідач, видавши гр. Блідченко М. П. поліс №ВЕ/4721990 та надавши до Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості про нього, повинен нести відповідальність за завдані гр. Блідченко М. П. збитки.
Крім того, позивач зауважив на тому, що в полісі №ВЕ/4721990 чітко зазначена дата початку та закінчення його дії.
Позивач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
29.09.2010 позивач як Страховик та ТОВ «Перша лізингова компанія» як Страхувальник уклали Поліс страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 250514013.10 (далі Договір 1) (а.с. 8), предметом якого є майнові інтереси ТОВ «Перша лізингова компанія», що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки Тойота Корола, державний номерний знак АА 0249 ЕЕ (далі Автомобіль).
Строк дії Договору 1 сторонами погоджений в розділі 5 Договору 1 та становить з 00 год. 00 хв. 03.10.2010 по 24 год. 00 хв. 02.10.2011.
06.11.2010 о 17 год. 45 хв. по вул. Здолбунівській в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Автомобіля під керуванням Козирєва О. І. та автомобіля Форд Фієста, державний номерний знак АА 0249 ЕЕ (далі Автомобіль 1), під керуванням Блідченка Михайла Петровича.
В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.
За замовленням позивача, Фізичною особою-підприємцем Мартиновим К. П. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 7806/08) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок спірної ДТП, за результатам якої 24.12.2010 Фізичною особою-підприємцем Мартиновим К. П. складено Звіт про оцінку Автомобіля (далі Звіт) (а.с. 21-31), згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 5 119,37 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу).
При цьому, вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу дорівнює 6 396,93 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 56248 від 04.02.2011 (а.с. 34), до виплати в якості страхового відшкодування призначено 4 552,76 грн.
Зі змісту вказаного акту слідує, що вартість матеріального збитку визначена позивачем на підставі рахунку-фактури № Я-00000018 від 15.01.2011 ФОП Ярошенко О. А. (6 135,46 грн.), яким проведено ремонт Автомобіля, за мінусом встановленої розділом 2 Договору 1 франшизи (1 582,70)
Як слідує з матеріалів справи, платіжним дорученням № 1032 від 11.02.2011 страхове відшкодування в сумі 4 552,76 грн. виплачено позивачем ТОВ «Перша лізингова компанія».
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування» (в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Виплативши страхове відшкодування за Договором 1, позивач набув право вимоги, яке його страхувальник мав до особи, відповідальної за завданий збиток.
Винуватцем спірної ДТП визнаний Блідченко М. П., що підтверджується постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 24.03.2011 у справі № 3/836-2011 (а.с.38).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З наявної в матеріалах справи копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4721990 (а.с. 87) слідує, що станом на 06.11.2010 (дата вчинення ДТП) цивільно-правова відповідальність Блідченко М. П. як власника Автомобіля 1 застрахована відповідачем з лімітом відповідальності 50 000 грн., франшиза 0 грн.
Факт укладення зазначеного полісу відповідачем не заперечується, проте він зазначає, що, враховуючи той факт, що станом на дату вчинення спірної ДТП Блідченко М. П. не перерахував відповідачеві страховий платіж за Полісом №ВЕ/4721990, відповідно до приписів ст. 983 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про страхування», зазначений поліс ще не набрав чинності.
На доказ зазначених обставин відповідач долучив до матеріалів справи довідку за підписом головного бухгалтера відповідача (а.с. 68) та витяг з бухгалтерської бази 1С (а.с. 69).
Зі змісту вказаних документів слідує, що страховий платіж за Полісом №ВЕ/4721990 відповідачу перераховано 10.12.2010, проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково визнав вказаний факт як підставу вважати, що на дату ДТП (06.11.2011) Поліс №ВЕ/4721990 не набрав чинності з огляду на таке.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 ст. 983 ЦК України та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, а у розділі 3 Полісу №ВЕ/4721990 відповідачем та Блідченко М. П. погоджено, що зазначений поліс діє з 11:00 27.10.2010 до 26.10.2011.
Тобто, укладаючи Поліс №ВЕ/4721990, сторони погодили, строк його дії з 27.10.2010, незалежного від того, чи внесено чи ні на цю дату страховий платіж, а відтак, відповідно до вимог закону, початковою датою дії Полісу №ВЕ/4721990 є саме 27.10.2010.
Матеріали справи не містять жодних доказів незгоди відповідача з умовами Полісу №ВЕ/4721990.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що станом на дату вчинення спірної ДТП зазначений поліс ще не діяв, матеріалами справи не підтверджується.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).
Згідно ч. 4 ст. 37 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків, відповідно, вказані особи мають право звертатися до страховика з страховим відшкодуванням.
Особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки, відповідно до положень Закону, у межах, передбачених Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/4721990, є саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності Блідченко М. П.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування № 8/28-07-11 від 28.07.2011 (а.с. 37), в якій просив компенсувати заподіяний збиток і сплатити суму в розмірі 4 552,76 грн. На доказ направлення вказаної заяви до матеріалів справи долучено копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105410977652 з відміткою про отримання її відповідачем (а.с. 37 зворот).
Відповідач на вказану заяву не відповів, кошти позивачу не перерахував.
З огляду на викладене вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування визнаються колегією суддів правомірними.
Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити таке.
Позивач просить стягнути з відповідача 4 552,76 грн., які становлять виплачене позивачем страхове відшкодування (вартість відновлювального ремонту).
Зі змісту вищезгаданого Страхового акту № 56248 від 04.02.2011 (а.с. 34) вбачається, що фактично, позивачем сплачено вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу на підставі рахунку-фактури ФОП Ярошенко О Я. № Я-00000018 від 15.01.2011 (6 135,46 грн.), яку зменшено на встановлену Договором 1 франшизу (1 582,70 грн.), в сумі 4 552,76 грн. (6 135,46-1 582,70).
Проте, статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Крім того, статтею 34 Закону встановлено наступне:
- страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.1);
- якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (п. 34.2).
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
Отже, приписами чинного законодавства встановлено обов'язковість проведення оцінки майна для визначення розміру збитків саме суб'єктами оціночної діяльності, а відтак, належним підтвердженням розміру шкоди є саме Звіт про оцінку Автомобіля, складений 24.12.2010 Фізичною особою-підприємцем Мартиновим К. П.
При цьому, відповідно до п. 8.1 розділу 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.
Пунктом 8.2 Методики встановлюються випадки, в яких вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження.
Водночас пункт 8.3 Методики встановлює, що в інших випадках вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників та величини втрати товарної вартості.
Зазначені умови Методики узгоджуються з вимогами ст. 29 Закону.
Зі змісту Звіту про оцінку Автомобіля від 24.12.2010, слідує, що при визначені вартості матеріального збитку, завданого Автомобілю, експертом використовувалась вказана вище Методика, і експерт визначив вартість матеріального збитку з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників - в сумі 5 119,97 грн.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів його відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що у відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (в даному випадку франшиза згідно Договору 1 становить 1 582,70 грн., а франшиза за Полісом №ВЕ/4721990 - 0 грн.), колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в сумі 3 537,27 грн. (5 119,97-1 582,70). Рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що рахунок-фактура ФОП Ярошенко О Я. № Я-00000018 від 15.01.2011 не може бути належним доказом, який би встановив вартість матеріального збитку, оскільки, по-перше, зазначений документ є лише розцінками окремо взятого суб'єкта господарювання, а саме ФОП Ярошенко О Я., а по-друге, зі змісту вказаного документу не слідує, що проведення визначених у ньому робіт стало наслідком саме спірної ДТП.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2012 у справі № 5011-52/14709-2012 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно з яким позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в сумі 3 537,27 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється, витрати позивача за звернення до суду з цим позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Загальна сума заявлених майнових вимог становить 4 552,76 грн.
Рішенням від 12.11.2012 у справі №5011-52/14709-2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене повністю, за що, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ним правильно сплачено судовий збір в розмірі 804,75 грн.
Водночас слід врахувати, що цією постановою апеляційну скаргу задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено страхове відшкодування в сумі 3 537,27 грн.
Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування в сумі 3 537,27 грн., витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які становлять 625,25 грн. і вираховуються пропорційно розміру задоволених майнових вимог (3 537,27 грн.) із загальної суми оскаржених (4 552,766 грн.), слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2012 у справі № 5011-52/14709-2012 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2012 у справі № 5011-52/14709-2012 скасувати і прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, ідентифікаційний код 16285602) страхове відшкодування в сумі 3 537 (три тисячі п'ятсот тридцять сім) грн. 27 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 250 (одна тисяча двісті п'ятдесят) грн. 50 коп.
5. В решті позову відмовити.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, ідентифікаційний код 16285602) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 625 (шістсот двадцять п'ять) грн. 25 коп.
8. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.
9. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-52/14709-2012.
Повний текст постанови складено: 21.12.2012
Головуючий суддя Калатай Н.Ф.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.