Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" грудня 2012 р.Справа № 5023/5076/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Захарченко О.В.
розглянувши справу
за позовом ТОВ "Сплави", с. Комунист
до 1. ТОВ "Панорама-Люкс", м. Харків , 2. ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія", м. Запоріжжя
про визнання недійсним договору та стягнення 10000,00грн. штрафу
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився
1-го відповідача - не з*явився
2-го відповідача - Ульченко Л.П., дов. № 110/12 від 15.05.2012р.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з 1-го відповідача 10000,00грн. штрафу за договором поруки від 04.02.2009р. та визнати недійсним договір купівлі-продажу № 03/02-09 від 03.02.2009р., укладений між ТОВ "Сплави" та ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія". Свої вимоги обгрунтовує тим, що договір купівлі-продажу № 03/02-09 від 03.02.2009р. не відповідає вимогам ч.6 ст. 265 ГК України, ч.1 ст. 264 ГК України та ч.1 ст. 712 ЦК України.
У призначене судове засідання представник позивача не з*явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 19.12.2012р. через канцелярію суду за вх. № 23478 від позивача надійшли письмові пояснення по справі та витребувані судом документи.
Представник 1-го відповідача в судове засідання не з*явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відпрвілення. 19.12.2012р. через канцелярію суду від 1-го відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти пред*явлених до нього вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до умов Договору поруки та додаткової угоди до нього, порука була припинена 30.07.2012р., а тому підстави для звернення позивача з позовом до суду відсутні.
Представник 2-го відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, поданому до суду 26.11.2012р. Зокрема, посилається на те, що строк позовної давності сплинув, що є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та додатково надані сторонами документи, суд встановив наступне.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 03 лютого 2009 року між ТОВ «Запорізька атомна енергетична компанія» та ТОВ «Сплави» укладено договір купівлі-продажу № 03/02-09. Відповідно до вказаного договору продавець зобов'язаний передати у власність покупця, а покупець зобов'язаний оплатити товар, вказаний у специфікації.
Відповідно до ч.1 ст.264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки. Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».
Отже, реалізацію продукції, передбаченої спірним договором, сторони мали оформлювати виключно договором поставки, а не купівлі-продажу, що в свою чергу відповідно до ч.1 ст.215 та ст.203 Цивільного кодексу України дає підстави для визнання даного договору недійсним.
Крім того, 04 лютого 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сплави» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Люкс» було укладено договір поруки, відповідно до п.1.1. якого ТОВ «Панорама-Люкс» поручилося перед ТОВ «Сплави» за:
- виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька атомна енергетична компанія» зобов'язання щодо передачі у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Сплави» продукції за договором купівлі-продажу № 03/02-09 від 03 лютого 2009 року;
- за відповідність нормам цивільного та господарського законодавства договору купівлі-продажу 03/02-09 від 03 лютого 2009 року, укладеного між ТОВ «Запорізька атомна енергетична компанія» та ТОВ «Сплави».
Відповідно до п.4.2. договору поруки у разі неналежного виконання п.1.1. даного договору поручитель сплачує кредитору штраф у розмірі 10 % від суми основного договору.
Оскільки позивач дійшов висновку про невідповідність освновного договору нормам цивільного та господарського законодавства, позивачем пред'явлено поручителю вимогу про сплату штрафу у розмірі 10 % суми основного договору, але вказану вимогу поручитель залишив без задоволення, в зв'язку з чим позивач вимагає стягнення з ТОВ «Панорама-Люкс» відповідної суми штрафу.
У своїх письмових поясненнях (вх.№23478 від 19.12.2012р.), позивач заперечує проти застосування до спірних відносин позовної давності, оскільки згідно з ч.1 статті 55 Конституції України право на звернення за судовим захистом не обмежено будь-якими строками, тож, незалежно від спливу строків позовної давності суд має дати повну оцінку всім обставинам справи у їх сукупності.
Крім того, позивач посилається на п.24 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988 р., відповідно до якого договір поставки, який суперечить законодавству, є недійсним.
Позивач також посилається на встановлену законом імперативну норму щодо наявності у договорі поставки, яким фактично є спірний договір, таких істотних умов, як предмет договору та умови щодо якості товарів, які поставляються. За відсутності цих істотних умов у спірному договорі, він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника 2-го відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
03 лютого 2009 року між ТОВ «Запорізька атомна енергетична компанія» та ТОВ «Сплави» укладено договір купівлі-продажу № 03/02-09.
Відповідно до умов укладеного договору, 2-й відповідач (продавець) зобов*язався передати у власність позивача (покупця) товар, вказаний у специфікації (Додаток № 1), а позивач, в свою чергу, зобов*язався прийняти та оплатити цей товар.
Як встановлено рішенням господарського суду Харківьскої області від 10.04.2012 р. у справі № 5023/756/12, яке не оскаржувалося сторонами і набуло чинності, 2-й відповідач за видатковою накладною передав представнику позивача товар на загальну суму 100000,00грн., але позивач не оплатив отриманий товар. Заборгованість у сумі 95964,10грн. погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних зобов'язань 12.02.2009р., таким чином, непогашена заборгованість склала 4035,90грн. Вказану заборгованість вищенаведеним судовим рішенням стягнуто з позивача на користь 2-го відповідача.
Рішення господарського суду у справі № 5023/756/12 мотивовано, зокрема, нормами статті 692 Цивільного кодексу України, яка регулює договори купівлі-продажу. Таким чином, господарський суд кваліфікував спірний договір як договір купівлі-продажу, а не поставки. За таких обставин правову природу спірного договору встановлено рішенням суду у справі між тими ж сторонами, в зв'язку з чим відповідно до ч.2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вона не має досліджуватися знову у даній справі.
Разом з цим, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на наведене суд, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, виходить з наступного.
Згідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину, згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, для визнання правочину недійсним необхідно встановити невідповідність закону конкретних умов такого правочину, а не його назви (виду). Позивачем не зазначено, які саме пункти спірного договору суперечать чинному законодавству (в тому числі й тому, що регулює відносини поставки) і в чому це полягає. Суд, оцінивши надані сторонами докази, також не вбачає невідповідності змісту спірного договору нормам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами, тож, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору недійсним суд не вбачає.
Суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність у спірному договорі таких істотних умов, як предмет і якість товару, адже ці умови викладені у розділах 1 і 4 відповідно. Крім того, суд зазначає, що відсутність у договорі істотних умов в будь-якому разі не є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України.
Стосовно обов'язкового викладення умов договору у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» суд зазначає, що оскільки у статті 203 Цивільного кодексу України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому визнати договір недійсним на тій підставі, що він не містить вказівки на правила «Інкотермс», не можна.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності цивільної дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За таких обставин, в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № 03/02-09 від 03.02.2009р. слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення з 1-го відповідача 10000,00грн. штрафу за договором поруки від 04.02.2009р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 5.1. Договору поруки від 04.02.2009 року, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.
06 лютого 2009 року між ТОВ «Сплави» та ТОВ «Панорама-Люкс» було укладено Додаткову угоду до Договору поруки від 04.02.2009 року, відповідно до пункту 1 якої пункт 5.1. Договору поруки від 04.02.2009 року викладено в іншій редакції, а саме: «Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін і діє до моменту припинення поруки, але в усякому разі до 30.07.2012 року.».
Відповідно до пункту 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Таким чином, порука була припинена 30.07.2012 року, а тому підстави для звернення ТОВ «Сплави» з позовом до ТОВ «Панорама-Люкс» у зв'язку із невиконанням останнім взятих на себе зобов'язань як поручителя - відсутні.
Враховуючи викладене, а також відсутність підстав для визнання недійсним основного договору, вимоги про стягнення штрафу з поручителя також є необґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 203, 215, 559, 626, 627, 628, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 24.12.2012 р.
Суддя Присяжнюк О.О.