Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" грудня 2012 р.Справа № 5023/4652/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Інте Т.В.
при секретарі судового засідання
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецналадка", м.Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод", с. Новопокровка
про стягнення 297651,77 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Фандєєва С.В.
відповідача - Шевердін М.М.
Позивач - ТОВ "Укрспецналадка" звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача - ТОВ "Станкоремонтний завод", з урахуванням заявлених та прийнятих судом уточнень, 250000,00 грн. сплаченої вартості товару - фрезерного центру МАНО МС 600, 54651,77 грн. витрат на оренду приміщення та відшкодування сплачених судових витрат по справі в сумі 5972,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує неналежною якістю придбаного у відповідача за договором № 13/10-12-10 від 10.12.10 р. центру МАНО МС 600, який було оплачено на умовах попередньої оплати.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві, зокрема, посилаючись на передачу позивачу за актом приймання-передачі від 29.03.11 р. фрезерного станку МАНО МС 600 та повного комплекту документації, без взаємних претензій. Сторони домовились, що перед відвантаженням станку ТОВ "Станкоремонтний завод" проведе низку робіт щодо вдосконалення його роботи, що було виконано, після чого станок був відвантажений 12.04.11 р. Позивач не довів жодними доказами суттєве порушення відповідачем вимог щодо якості товару; недотримався при прийманні товару вимог Інструкції П-7 "Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. Акт проведення ремонтних робіт не може розглядатися як доказ поставки неякісного товару, оскільки, складений не уповноваженими особами. Вимоги позивача про стягнення витрат на оренду приміщення є також безпідставними, т.я п. 6.4 договору № 13/10-12-10 від 10.12.10 р. заперечує відповідальність продавця за непрямі збитки. Крім того, відповідач посилається на наявність рішення господарського суду Харківської області у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав.
В судовому засіданні, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви з 12.11.12 р. до 27.11.12 р. та з 27.11.12 р. до 12.12.12 р.
Дослідивши надані документи та докази, вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р., під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Позовні вимоги по справі, що розглядається і по справі № 5023/8377/11, що розглядалась господарським судом Харківської області в жовтні-грудні 2011 року стосуються одного предмету - стягнення вартості фрезерного центру МАНО МС 600, однак підстави позовних вимог визнані позивачем різними.
Так, при зверненні до суду в жовтні 2011 р., позивач посилався на порушення відповідачем умов чинного, на час розгляду справи, договору № 13/10-12 від 10.12.10 р., строк дії якого не скінчився.
Згідно п. 8.2 договору, строк його дії сторони обмежити терміном 31.12.11 р. без умов пролонгації.
09.07.12 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про повернення сплачених за спірним договором коштів в сумі 250000,00 грн. в зв*язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, строк якого закінчився, а саме, порушенням строків шефмонтажу і введення обладнання в експлуатацію, поставкою неякісного обладнання та втратою інтересу для подальшого виконання договору відповідачем.
Враховуючи викладене, суд визнає рішення господарського суду Харківської області у справі № 5023/8377/11 прийнятим у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет але з інших підстав ані ж у справі, що розглядається.
Як встановлено судом, відповідно до укладеного між сторонами по справі договору № 13/10-12-10 від 10.12.10 р. ( далі - договір) відповідач (продавець) зобов'язався передати позивачу (покупець) обладнання, що було в користуванні: фрезерний обробний центр МАНО МС 600, 1985 року випуску з системою ЧПУ Westlabs ( далі - обладнання), а останній - прийняти та оплатити його. Ціна обладнання, згідно п. 1.2 договору складає 250000,00 грн. Перший платіж, згідно п. 2 договору, в сумі 130000,00 грн. відповідач зобов'язався здійснити шляхом попередньої оплати протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку продавцем; другий платіж в сумі 60000,00 грн. - протягом п'яти банківських днів з моменту здачі обладнання на території продавця та виставлення ним рахунку; третій платіж - в сумі 60000,00 грн. здійснити протягом п'яти банківських днів з дня проведення шефмонтажу та підписання акту введення обладнання в експлуатацію на території покупця.
Перший платіж в сумі130000,00 грн. було перераховано на рахунок відповідача 13.12.10 р. платіжним дорученням № 1698 від 13.12.10 р. Другий платіж - в сумі 120000,00 грн. - платіжним дорученням № 80 від 29.03.11 р. Всього позивачем сплачено 250000,00 грн.
Таким чином, позивач відійшов від умов оплати обладнання, передбачених договором і здійснив повну оплату обладнання попередньо, до проведення шефмонтажу та введення обладнання в експлуатацію.
Відповідно до п. 3.1 договору, обладнання поставляється на умовах ЕХW (франко-завод) - склад продавця в смт. Новопокровка, згідно Інкотермс 2000, що означає виконання продавцем свого зобов'язання в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т.ін.).
Такі умови покладають мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площі продавця до місця призначення.
Як наслідок, згідно п. 3.2 договору, сторони передбачили, що датою поставки вважається дата оформлення приймально-здавальних документів на обладнання на території продавця за адресою: Харківська область, Чугукївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10А.
Акт приймання-передачі обладнання, згідно п. 3.3 договору, підписується уповноваженими представниками сторін та підтверджує комплектність обладнання і його працездатність.
У виконання договірних зобов'язань, відповідачем та позивачем було складено акт прийому-передачі № 28/10 від 29.03.11 р. ( а.с.15), яким підтверджено факт передачі позивачу обладнання та повного комплекту документації на території відповідача та визначено перелік робіт, які необхідно здійснити відповідачу перед відвантаженням обладнання позивачу, а саме: відрегулювати зміну паллет; відкоригувати підпрограму затиску інструменту; усунути неперпендикулярність осі шпинделя до осі столу; усунути витікання масла по столу.
Через чотирнадцять днів після складання акту прийому-передачі, протягом яких мали бути усунені вказані недоліки, 12.04.11 р. за видатковою накладною № СР-0000004, обладнання було поставлене позивачу.
Матеріалами справи не доведена якість обладнання на час його передачі - чи усунуті були встановлені недоліки, чи ні та не спростована можливість передачі якісного товару. Адже, в іншому випадку, не зрозумілі дії позивача щодо перевезення обладнання на свою територію, тобто, позивач або погодився прийняти товар з зазначеними в акті дефектами, або вони були усунуті відповідачем.
До того ж, суд не відкидає з рахунків того факту, що, відповідно до умов договору, підлягало поставці обладнання, що було у вжитку, що виправдовує наявність дрібних його дефектів та відсутність у відповідача всіх необхідних запчастин для приведення його у відповідність.
В заявлених вимогах позивач посилається на ч.2 ст. 678 ЦК України, відповідно до якої, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які неможна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право, за своїм вибором відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару.
Таким чином, позивач визнає відповідача таким, що істотно порушив вимоги щодо якості товару.
Однак, доказів істотності порушень суду надано не було.
Так, позивачем не доведено, що зазначені в актах, наданих в підтвердження поставки неякісного обладнання, недоліки є такими, що їх неможна усунути; такими, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу та такими, які виявилися неодноразово або з'явилися знову після їх усунення.
Як на доказ передання відповідачем неякісного обладнання позивач посилається на акти про проведення ремонтних робіт від 07.06.11 р. ( а.с.17) та від 16.07.11 р. ( а.с.140), складені ніби то механіком ТОВ "Укрспецналадка" Заметою Ю.Л та представником підприємства "Станкоремонтний завод" Кубкіним І.В., повноваження яких не доведені, підписи на актах не засвідчені печатками, а самі акти не засвідчені керівниками товариств. Крім того, з незрозумілих причин, вказані акти містять назву обладнання "МАХО МС 600" замість назви спірного обладнання "МАНО МС 600", зазначеної в договорі, акті прийому-передачі від 29.03.11р. та у видатковій накладній № СР-0000004 від 12.04.11 р., що ставить під сумнів, яке саме обладнання перевірялося на території позивача.
Суд приймає до уваги недодержання позивачем при прийманні обладнання та перевірці його якості умов "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. № П-7 (далі - Інструкція П-7), як такої, що, згідно її п. 1 застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами постачання або іншими, обов*язковими для сторін правилами, не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.
Позивачем не надано суду доказів наявності будь-яких інших умов приймання за якістю проданого обладнання, в зв'язку з чим, додержання при прийманні товару вимог Інструкції П-7, як єдиного чинного інструктивного документу по прийманню продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю є обов'язковим.
Відповідно до п.13 Інструкції П-7, приймання продукції повинно проводитись уповноваженими на те керівником підприємства-одержувача або його замісником, компетентними особами.
Пункт 14 Інструкції П-7 передбачає проведення перевірки продукції за якістю в точній відповідності до стандартів, технічних умов, Основних та Особливих умов поставки, інших, обов'язкових для сторін правил, а також за супровідними документами, якими посвідчено якість та комплектність поставленої продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому разі складається акт про фактичну якість та комплектність продукції, в якому вказується, які документи відсутні.
Пункт 16 Інструкції П-7 зобов'язує одержувача, при встановленні невідповідності якості продукції вимогам стандартів, технічних умов тощо, призупинити подальше приймання продукції та скласти акт, в якому зазначити характер виявлених дефектів, забезпечити зберігання продукції в умовах, що запобігають її погіршенню та змішанню з однорідною продукцією та викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника продавця, якщо це передбачено обов'язковими правилами або договором.
Згідно п.20 Інструкції П-7, якщо виклик представника не є обов'язковим, перевірка якості продукції проводиться представником галузевої інспекції якості продукції, а при відсутності такої - перевірка проводиться за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості. Одностороннє приймання продукції за якістю можливе лише за згодою продавця.
За результатами приймання продукції за якістю складається акт, який за змістом повинен відповідати вимогам п.29 Інструкції П-7.
Як свідчать матеріали справи, позивачем не додержано жодної вищезазначеної вимоги, що позбавляє суд права визнати відповідача винним у передачі позивачу неякісного обладнання.
Позивачем не складено жодного акту приймання обладнання за якістю. Акти від 07.06.11 р. та від 16.07.11 р. є актами проведення ремонтних робіт, які не містять, в порушення п. 29 Інструкції П-7 вказівок про місце проведення перевірки та складання актів; часу початку та закінчення приймання товару; проведення приймання за участю повноважного представника, а також вказівок про те, що особи, які брали участь у прийманні знайомі з правилами прийомки продукції за якістю; дату та номеру телефонограми про виклик представника продавця; дати та номеру рахунка-фактури та документу, який підтверджує якість товару (або зазначення про відсутність такого документу); дату відправки товару; час доставки покупцю; стан тари та упаковки в момент огляду товару; номери стандартів, технічних умов, зразків, за якими здійснювалась перевірка якості продукції; наявність чи відсутність маркування продукції; висновок про характер виявлених недоліків продукції та причини їх виникнення.
Позивач не довів відсутність у нього можливості провести перевірку обладнання за якістю належним чином, відповідно до вищеназваних вимог.
Як свідчать матеріали справи та, з урахуванням викладеного, суд визнає недоведеною вину відповідача в передачі позивачу неякісного обладнання, що виключає можливість стягнення її вартості з продавця.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов*язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 47651,77 грн. витрат по оплаті орендної плати за користування приміщенням, в якому знаходилось спірне обладнання в період з липня 2011 р. по жовтень 2012 р., відповідно до договору оренди № 12/02-3776-ОД від 10.12.09 р.
Вказані вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем п. 3.5 договору - не введення обладнання в експлуатацію; наполягає на вині відповідача в поставці товару неналежної якості та спричиненні підприємству прямих збитків в сумі 47651,77 грн., які, відповідно до п. 6.4 договору, в разі порушення його умов, мають бути відшкодовані потерпілій стороні.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків, в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Позивачем не надано жодних належних доказів, які б підтверджували причинний зв'язок між діями відповідача по виконанню зобов'язань за договором та наслідками, зазначеними позивачем, як результат неналежного їх виконання, які, відповідно до ст. 610 ЦК України, є порушенням зобов'язання та, відповідно до ст. 611 ЦК України, тягнуть правові наслідки, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно ч.1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи висновок суду про недоведеність наданими доказами вини відповідача в поставці позивачу неякісного обладнання, вимога про стягнення з відповідача 47651,77 грн. витрат по оплаті орендної плати визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Виходячи з викладеного, суд визнає заявлені позовні вимоги про стягнення вартості обладнання та витрат по оплаті орендної плати позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства, в зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові.
Відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, в зв*язку з відмовою у позові, сплачені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44, 46, 49, 77, 82-85 ГПК України, ст.ст. 22, 610, 611, 614, 678 ЦК України, суд -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 17.12.2012 р.
Суддя Інте Т.В.