83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
06.12.12 р. Справа № 5006/39/87пн/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.
при секретарі судового засідання Чергинець І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ
до відповідача: Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ
про: визнання права власності
За участю представників сторін
від позивача ОСОБА_2 - адвокат;
від відповідача не з'явився;
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Слов'янськ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Слов'янської міської ради, м. Слов'янськ, про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю шиномонтажної майстерні за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з нежитлової будівлі шиномонтажної майстерні «А-1» площею основи 92,10 кв.м. та площею приміщень 77,2 кв.м., навісу Б, площею основи 30,20 кв.м., навісу В, площею основи 66,30 кв.м., сараю «Г», площею основи 6,00 кв.м.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на необхідність легалізації нерухомого майна, що було збудоване на орендованій ним у відповідача земельній ділянці, без отримання дозвільної документації на будівництво. Через відсутність законодавчого регулювання порядку приймання до експлуатації об'єктів самочинного будівництва та неможливість реалізувати свої права щодо вказаного майна, позивач вважав можливим захист своїх прав та інтересів в судовому порядку.
На підтвердження викладених обставин надав суду копії наступних документів: рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради № 444/1 від 20.10.1999 р., договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 21.10.1999 р., дозволу на виконання будівельних робіт № 1-ВР від 28.04.2000 р., акту технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію № 3 від 01.12.2004 р., рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради № 114/2 від 16.02.2005 р., рішення Слов'янської міської ради № 5-XVIII-5 від 26.09.2007 р., договору оренди землі від 24.10.2007 р., акту приймання-передачі об'єкту оренди від 24.10.2007 р., плану (схеми) меж земельної ділянки, рішення Слов'янської міської ради № 51-ХХХ-6 від 31.08.2012 р., технічного паспорту № 5916, звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта № 0044/10-2012-ТЗ, довідку КП «Бюро технічної інвентаризації» № 3280-4/0.45/сл від 14.09.2012 р., звіту про оцінку майна № Н-447.
22.11.2012 р. позивачем через канцелярію суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи договору оренди землі від 24.11.2012 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у позові.
Відповідач свого представника для участі в судовому засіданні не направив, через канцелярію суду надав пояснення, зазначив, що рішенням Слов'янської міської ради № 5-XVIII-5 від 26.09.2007 р. позивачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та функціонування автосервісного центру по АДРЕСА_1, та передано в оренду земельну ділянку площею 0,1462 га (кадастровий номер 1414100000:01:006:0393), рішенням Слов'янської міської ради № 51-ХХХ-6 від 31.08.2012 р. позивачу на умовах оренди строком на 3 роки надано земельну ділянку площею 0,1462 га за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі - один рік для будівництва автосервісного центру та 2 роки - для функціонування автосервісного центру. Додатково просив розглянути справу без участі представника Ради.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази господарський суд встановив.
Рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради № 444/1 від 20.10.1999 р. позивачеві на умовах тимчасового користування строком на 5 років передано земельну ділянку площею 352 кв.м. по АДРЕСА_1.
На виконання зазначеного Рішення:
між позивачем та Слов'янською міською радою - 21.10.1999 р. було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв на умовах короткострокового користування строком на 5 років, земельну ділянку площею 0,0325 га для шиномонтажної майстерні по АДРЕСА_1;
позивачем отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № 1-ВР від 28.04.2000 р. з влаштування шиномонтажної майстерні по АДРЕСА_1.
Актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію № 3 від 01.12.2004 р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради № 114/2 від 16.02.2005 р., стаціонарна мала архітектурна форма - шиномонтажна майстерня прийнята в експлуатацію.
Рішенням Слов'янської міської ради № 5-XVIII-5 від 26.09.2007 р. позивачеві на підставі поданого ним клопотання, затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки для розміщення та функціонування автосервісного центру по АДРЕСА_1 та передано в оренду строком на 5 років з земель житлової та громадської забудови земельну ділянку площею 0,1462 га.
24.10.2007 р. на підставі вказаного Рішення міської ради позивачем було укладено договір оренди землі та складено акт приймання-передачі об'єкта оренди.
Рішенням Слов'янської міської ради № 51-ХХХ-6 від 31.08.2012 р. позивачу на умовах оренди терміном на 3 роки, в тому числі: 1 рік - для будівництва автосервісного центру та 2 роки - для функціонування автосервісного центру, надано земельну ділянку площею 0,1462 га за адресою: АДРЕСА_1 із земель житлової та громадської забудови Слов'янської міської ради, що знаходиться в оренді Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
Позивач, в ході розгляду справи надав суду договір оренди землі від 22.11.2012 р., укладений на підставі вказаного рішення міської ради.
Як зазначає позивач, ним в 2005 році в ході власної господарської діяльності переобладнано існуючий об'єкт малої архітектурної форми у стаціонарну будівлю шиномонтажної станції, без складання проекту та отримання відповідної дозвільної документації на проведення будівельних робіт.
За наведених обставин, за відсутності іншої можливості набути право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, позивач з посиланням на норми ст.ст.373, 375, 376 Цивільного кодексу України просить суд визнати право власності на вказане нерухоме майно.
Оцінивши в сукупності викладені позивачем доводи та представлені в їх обґрунтування докази, господарський суд вважає, що позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ, задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Право на судовий захист особистого немайнового або майнового права та інтересу встановлено ч. 1 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст. 16 Цивільного кодексу України.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (п.2 ст. 16 ЦК України).
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
В силу норм ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.
З урахуванням вказаного, на підставі статті 33 ГПК України, суд вважає, що саме на позивачеві лежить обов'язок довести обставини щодо виникнення у нього прав на спірну нерухомість.
Позивач в підтвердження власної правової позиції щодо необхідності судового захисту права власності на новостворений об'єкт нерухомості посилається на положення ст.ст. 373, 375, 376 ЦК України.
Частинами 1, 2 ст. 375 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Реалізація права на забудову земельної ділянки згідно вимог ч. 3 ст. 375 ЦК України здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Оскільки будівельні роботи були проведені позивачем господарським способом без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, реконструйований об'єкт нерухомого майна вважається таким, що побудований самочинно, тобто без достатніх правових підстав.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (ч. 4 ст. 375 ЦК України).
Згідно з даною нормою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майно самочинним будівництвом.
Самочинне будівництво являє собою правопорушення, що полягає в порушенні норм земельного законодавства, які регулюють надання земельної ділянки під будівництво, або містобудівних норм, що регулюють проектування й будівництво. Тому особа, що здійснила самочинне будівництво, не є законним власником.
Натомість, чинне законодавство встановлює, що для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з'ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розв'язання справи та входять в предмет доказування, а саме - встановлення особи, яка є фактичним власником спірного майна, відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб, і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Оцінюючи доводи позивача у співвідношенні з представленими ним в обґрунтування заявлених позовних вимог доказами та визначеними законодавцем підставами набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва господарський суд зазначає наступне.
По-перше, твердження позивача щодо проведення ним будівельних робіт з переобладнання існуючого об'єкту малої архітектурної форми в нежитлову будівлю шиномонтажної станції за власний кошт або власними силами належними у розумінні ст. 34 ГПК України засобами доказування жодним чином не підтверджені.
По-друге, відповідно п. "б" ст. 80, ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Пунктами "а", "є" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства.
За приписами ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати, багаторічні насадження, лише за письмовою згодою орендодавця.
Згідно договору на право тимчасового користування землею від 21.10.1999 р. земельна ділянка площею 0,0325 га передана позивачу в оренду для влаштування шиномонтажної станції.
Виходячи з представлених суду доказів шиномонтажна станція являла собою тимчасову споруду - об'єкт малої архітектурної форми.
Пунктом 2 Договору на позивача було покладено обов'язок використовувати передану земельну ділянку у відповідності до її цільового призначення та умов надання.
Згідно з укладеним в подальшому між позивачем та Слов'янською міською радою договором оренди землі від 24.10.2007 р. земельна ділянка площею 0,1426 га передана позивачеві для розміщення та функціонування автосервісного центру. На вказаній земельній ділянці виходячи з п. 3 Договору знаходилась тимчасова споруда. При цьому, пунктом 17 Договору встановлено заборону на самовільну забудову земельної ділянки та визначено обов'язок орендаря щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням.
Як випливає з технічного паспорту № 5916, виданого органами державної реєстрації в порядку Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, а також звіту «Про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта» № 0044/10-2012-ТЗ, спірний об'єкт на теперішній час є капітальною спорудою. При цьому, за змістом позовної заяви, будівельні роботи з переобладнання існуючого об'єкту малої архітектурної форми у капітальну споруду проведені позивачем в 2005 році.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження Слов'янською міською ради, як орендодавцем земельної ділянки, будівництва позивачем спірного об'єкту нерухомості, дотримання вимог щодо цільового використання переданих в оренду земельних ділянок.
По-третє, господарський суд зазначає, що згідно ст.5 Закону України "Про основи містобудування", ст.ст.30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.
Отже, вимагаючи визнати право власності на нерухоме майно, позивач з допомогою належних та допустимих доказів повинен довести дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов'язки по видачі дозволів на будівництво й узгодженню забудови, визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, відмови компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.
Представлений позивачем звіт «Про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта» № 0044/10-2012-ТЗ не може бути прийнятий судом в якості належного доказу на підтвердження відповідності самочинно забудованих об'єктів нерухомого майна вимогам чинних будівельних норм і правил, їх відповідності містобудівним умовам, з огляду на приписи ст.ст. 34, 41, 43 ГПК України, положення постанови Кабінету Міністрів України № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ".
Таким чином, позивач всупереч ст.ст. 33-34 ГПК України, не довів суду наявності обставин, з якими чинне законодавство пов'язує право господарського суду визнати за особою право власності на новостворений об'єкт будівництва.
Враховуючи викладені вище обставини, зважаючи на не доведення позивачем належним чином обставини щодо виникнення у нього прав на спірну нерухомість, в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ, слід відмовити.
Судові витрати відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ - відмовити.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення підписано 11.12.2012 р.
Суддя Морщагіна Н.С.