ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-33/2670-2012 19.03.12
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом спільного україно-польського підприємства «Мажестік»
до публічного акціонерного товариства «БМ Банк»
про тлумачення умов договору
Представники сторін:
від позивача: Малеванчук І.В. -представник за довіреністю б/н від 22.04.2011 року;
від відповідача: не з'явились
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги спільного україно-польського підприємства «Мажестік»до публічного акціонерного товариства «БМ Банк»про тлумачення умов договору.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між спільним україно-польським підприємством «Мажестік»та товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство «БМ Банк»укладено договір № 10/29/300508 відновлювальної кредитної лінії від 30.05.2008 року, відповідно до умов якого банк набав позичальнику кредит у розмірі 650 000,00 грн. на поповнення обігових коштів із сплатою 20 % річних, з остаточним терміном повернення не пізніше 28.05.2010 року.
Згідно з п. 1.5.1.2. кредитного договору, проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору. Положеннями п. 1.2. кредитного договору передбачено, що кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 28.05.2012 року.
Таким чином, відповідно до вищевикладеного, спільне україно-польське підприємство «Мажестік»звернулось до суду з вимогою про тлумачення п. 1.5.1.2. у поєднанні з п. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 10/29/300508 від 30.05.2008 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.03.2012 року порушено провадження у справі № 5011-33/2670-2012 та призначено розгляд справи на 19.03.2012 року.
В судове засідання 19.03.2012 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив прийняти рішення про тлумачення п. 1.5.1.2. у поєднанні з п. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 10/29/300508 від 30.05.2008 року, а також стягнути з публічного акціонерного товариства «БМ Банк»1 073,00 грн. судового збору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 16686461 від 15.03.2012 року.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
30.05.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк»(банк за договором), правонаступником всіх прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство «БМ Банк»та спільним україно-польським підприємством «Мажестік»(позичальник за договором) укладено договір № 10/29/300508 відновлювальної кредитної лінії від 30.05.2008 року, відповідно до п. 1.1. якого, банк зобов'язався надавати на умовах даного договору, а позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені даним договором строки кредит в розмірі 650 000,00 грн. та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
У відповідності до умов п 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії, кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 28.05.2010 року.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до положень ч. 1. статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Положеннями 1.5.1.2. кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.
На думку позивача, нарахування процентів має припинитись у строк, визначений п. 1.2. кредитного договору, в той час як відповідач вважає, що проценти повинні нараховуватись за весь час користування кредитними коштами.
Згідно з ч. 1. статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позивач не заперечує факт отримання кредитних коштів у визначеній договором сумі та наявність заборгованості по договору № 10/29/300508 відновлювальної кредитної лінії від 30.05.2008 року.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, та позивачем не заперечується, що в термін, визначений п. 1.2. договору позивач кредит не повернув, таким чином зобов'язання позивача по поверненню кредиту в терміни, визначені договором, не виконане.
Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що принцип платності, на якому базується процес банківського кредитування, полягає в тому, що кредити надаються банком під відсоток, що є одним з конкретних випадків реалізації положень статті 536 ЦК України, згідно з якою за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та кредитним договором інше не встановлено.
Згідно з ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 213 ЦК України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Тобто, укладаючи кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у випадку належного виконання умов договору позивачем нарахування процентів повинно припинитись до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. кредитного договору, але оскільки позивач умови договору № 10/29/300508 відновлювальної кредитної лінії від 30.05.2008 року не виконав належним чином, зобов'язання позивача по поверненню кредитних кошів не припинилось, таким чином відповідач має право на нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що умови договору № 10/29/300508 відновлювальної кредитної лінії від 30.05.2008 року цілком зрозумілі, відповідають волі осіб, що укладали договір, в зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача про тлумачення п. 1.5.1.2. у поєднанні з п. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 10/29/300508 від 30.05.2008 року необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання рішення: 23.03.2012 року.