ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 48/529 15.02.12
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
доДочірнього підприємства "Автопрокат"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачаДочірнього підприємства "Спецавтотранспорт"
простягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно
за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Автопрокат"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивачаДочірнього підприємства "Спецавтотранспорт"
провизнання договору застави недійсним
Головуючий, суддя Бойко Р.В.
Судді: Івченко А.М.
Самсін Р.І.
Представники сторін:
від ТОВ "УніКредит Лізинг":Брус О.М.
від ДП "Автопрокат":Оберемок Д.О.
від третьої особи:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (надалі -"Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Автопрокат" (надалі -ДП "Автопрокат") про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договорів фінансового лізингу №999-LD та №1000-LD від 23.03.2009 р. позивач передав у користування предмети лізингу, а Дочірнє підприємство "Спецавтотранспорт" належним чином грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів не виконало, в зв'язку з чим Товариство на підставі договору застави №999-1000 від 19.05.2009 р. вказує на наявність підстав для стягнення з ДП "Автопрокат" заборгованості у розмірі 243 601,05 грн., пені у розмірі 108 370,43 грн., 3% річних у розмірі 17 991,77 грн., інфляційних втрат у розмірі 45 650,83 грн. та збитків у розмірі 13 059,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Спецавтотранспорт" (надалі -ДП "Спецавтотранспорт"), розгляд справи призначено на 07.12.2011 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. у зв'язку із неявкою представників відповідача та третьої особи розгляд справи відкладено до 16.01.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. у зв'язку із клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 25.01.2012 р.
25.01.2012 р. до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява ДП "Автопрокат" до Товариства про визнання договору застави недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір застави №999-1000 від 19.05.2009 р., укладений між Товариством та ДП "Автопрокат", не було нотаріально посвідчено, у зв'язку з чим позивач за зустрічним позовом вказує на наявність підстав для визнання його недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, залучено до участі у справі за зустрічним позовом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом -ДП "Спецавтотранспорт".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. вирішено здійснювати розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. для здійснення колегіального розгляду справи визначено наступних суддів: Бойко Р.В. (головуючий), Івченко А.М. та Самсін Р.І.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. колегією суддів прийнято до провадження справу №48/529 та призначено її до розгляду на 15.02.2012 р.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання з'явився, первісні позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю. Подав відзив на зустрічну позовну заяву за змістом якого в задоволенні зустрічного просить відмовити повністю, вказує на те, що посилання позивача за зустрічним позовом на необхідність обов'язкового нотаріального посвідчення спірного договору застави є безпідставним, оскільки чинним на момент укладення такого договору законодавством не встановлювалося обов'язкового нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів.
В судове засідання представник відповідача за первісним позовом з'явився, подав доповнення до зустрічної позовної заяви за змістом якого доповнює зустрічний позов новими підставами.
Розглянувши подане доповнення, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вказана заява, яким позов доповнюється новими підставами, прийняттю до спільного розгляду не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
За змістом п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Відповідно до абз. 3-6 п. 3.12 наведеної постанови під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку. При цьому не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Із тексту зустрічної позовної заяви вбачається, що підставою звернення з зустрічним позовом про визнання договору застави недійсними позивачем за зустрічним позовом визначалося недодержання сторонами законодавства щодо форми такого договору при його улкдаені.
Разом із цим, в наведеному доповненні до зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом вказує на нові підстави для визнання недійсним договору застави, зокрема, перевищення повноважень директора ДП "Автопрокат" при укладенні оскаржуваного договору. При цьому, будь-яких посилань на зміну первісних підстав зустрічного позову доповнення не містить.
Тобто, позивачем за зустрічним позовом при поданні наведеного доповнення фактично було подано інший позов про визнання недійсним договору застави з інших підстав, що суперечить положенням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, наведене доповнення до зустрічної позовної заяви не може бути прийняте судом, а тому в його прийнятті судом відмовлено.
Третя особа, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду, своїх повноважних представників в судове засідання не направила, про поважні причини неявки суд не повідомила.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судовому засіданні 07.12.2011 р. складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а в подальшому фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою технічних засобів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
23.03.2009 р. між Товариством (лізингодавець) та ДП "Спецавтотранспорт" (лізингоодержувач) було укладено договори фінансового лізингу №999-LD та 1000-LD (надалі -"Договори лізингу")
Відповідно до п. 1.1 Договорів лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в договорах фінансового лізингу, зокрема, у додатках №1 до договорів фінансового лізингу) передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цими договорами.
Додатками №1 до Договорів лізингу сторонами було погоджено специфікацію предметів лізингу відповідно до яких предметами лізингу за Договорами лізингу є сідельні тягачі MAN TGA 18.480 4х2 BLS у кількості 10 одиниць.
Згідно із п. 1.3 Договорів лізингу строки лізингу починаються з дат передачі та закінчуються в останні дати платежів, зазначених у додатках №2 до договорів фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами договорів фінансового лізингу. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати договори фінансового лізингу до закінчення строків лізингу.
Пунктом 7.1 Договорів лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіках лізингових платежів у додатках №2 до договорів фінансового лізингу, які є їх невід'ємними частинами.
У відповідності до п. 7.2.1 Договорів лізингу перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу (офіційним курсом обміну валют Національного Банку України, що діяв на день підписання цих договорів) та складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договорів фінансового лізингу; авансу ціни предмету лізингу.
Додатками №2/1, №2/2, №2/3, №2/4, №2/5 до Договорів лізингу сторонами було погоджено графіки лізингових платежів.
Додатковими угодами №1 від 24.04.2009 р. та №2 від 25.05.2009 р. до договору фінансового лізингу №1000-LD від 23.03.2009 р. сторонами погоджено змінити графіки лізингових платежів, оформленими додатками №2/1, №2/2, №2/3, №2/4, №2/5, до наведеного договору та викласти їх в редакціях додатків №1, №2 до додаткової угоди №1 від 24.04.2009 р. та №1, №2, №3 до додаткової угоди №2 від 25.05.2009 р. відповідно.
09.07.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу №999-LD від 23.03.2009 р. відповідно до п. 1.1 якого викладено п. 1.1 вказаного договору в наступній редакції: "1.1. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 458 500,00 доларів США, що становить 3 530 450,00 грн.".
Пунктом 1.2 наведеної угоди встановлено, що сторони у зв'язку зі зміною ціни предмета лізингу домовились змінити графіки платежів (додаток №2/1, додаток №2/2) до договору та викласти в редакції, що наведена в додатках №1, №2 до цієї додаткової угоди.
На виконання умов Договорів лізингу лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування визначені такими договорами предмети лізингу (сідельні тягачі MAN TGA 18.480 4х2 BLS у кількості 7 одиниць), що підтверджується актами приймання-передачі від 10.04.2009 р. та 09.07.2009 р., видатковими накладними №РН-000139, №РН-000140, №РН-000141 від 25.05.2009 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМГ №771713/211 від 25.05.2009 р.
В якості забезпечення виконання ДП "Спецавтотранспорт" зобов'язань за Договорами лізингу 19.05.2009 р. між Товариством (заставодержатель) та ДП "Автопрокат" (заставодавець) було укладено договір застави №999-1000 (надалі -"Договір застави") за змістом якого заставодавець в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи, що випливають із Договорів лізингу, а саме: по сплаті на користь Товариства авансових платежів у загальному розмірі 282 436, 00 грн. та комісії за організацію загальному у розмірі 107 325,68 грн., передає в заклад заставодержателю предмет застави (автомобілі марки Hyundai Tucson, у кількості 3 одиниці), який належить заставодавцю на праві власності.
На виконання умов Договору застави заставодавець передав, а заставодержатель прийняв у володіння предмет застави, що підтверджується актом приймання-передачі від 25.05.2009 р.
09.04.2009 р. ДП "Спецавтотранспорт" перерахувало на користь Товариства грошові кошти у розмірі 97 440,42 грн. в якості сплати перших лізингових платежів за договором фінансового лізингу №1000-LD від 23.03.2009 р. згідно графіків лізингових платежів, оформлених додатками №2/1, №2/2.
Листом №1439 від 08.12.2009 р. позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про порушення третьою особою зобов'язань за Договорами лізингу, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 243 601,05 грн.
Повідомленнями №256 та № 257 від 15.02.2010 р. позивач за первісним позовом повідомив третю особу про відмову від Договорів лізингу у зв'язку із простроченням останнього по сплаті лізингових платежів та вимагав повернути предмети лізингу.
Листом №617 від 12.04.2011 р. Товариство звернулося до ДП "Автопрокат" та ДП "Спецавтотранспорт" з повідомленням про намір звернути стягнення на предмет застави за Договором застави у зв'язку із невиконанням третьою особою своїх зобов'язань за Договорами лізингу.
Спір у справі стосується наявності підстав, на думку позивача за первісним позовом, для визнання за ним права власності на предмет застави за Договором застави у зв'язку із невиконанням третьою особою зобов'язань за Договорами лізингу.
Договори є договорами фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Факт виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань по Договорам лізингу та передачі предметів лізингу у лізинг підтверджується матеріалами справи (акти приймання-передачі, видаткові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей) та не заперечується учасниками судового процесу.
Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно графіків лізингових платежів (додатки №1, №2 в редакції додаткової угоди №1 до договору фінансового лізингу №999-LD від 23.03.2009 р. та додатки №№1-5 в редакції додаткових угод №1, №2 до договору фінансового лізингу №999-LD від 23.03.2009 р.) третя особа у період з 21.04.2009 р. по 15.06.2009 р. була зобов'язаний перерахувати на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 44 291,10 доларів США (еквівалентно 341 041,47 грн.) в якості сплати перших лізингових платежів.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що третьою особою було частково сплачено суму лізингових платежів у розмірі 97 440,42 грн.
Таким чином, заборгованість третьої особи по сплаті перших лізингових платежів становить 243 601,05 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіків лізингових платежів зобов'язання по їх сплаті мало було бути виконане повністю до 15.06.2009 р. (дата останнього платежу).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до змісту ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом встановлено, що зобов'язання третьої особи по сплаті лізингових платежів у встановлені Договорами лізингу строки виконані не були, а тому ДП "Спецавтотранспорт" допустило порушення зобов'язання.
Згідно із ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 1 статті 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
У відповідності до ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Із матеріалів справи вбачається, що в якості забезпечення виконання ДП "Спецавтотранспорт" зобов'язань за Договорами лізингу 19.05.2009 р. між Товариством та ДП "Автопрокат" було укладено Договір застави відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи по сплаті перших лізингових платежів передав в заклад заставодержателю предмет застави (автомобілі марки Hyundai Tucson, у кількості 3 одиниці).
Твердження відповідача за первісним позовом про недійсність Договору застави судом відхиляється з огляду на наступне.
Підставою для недійсності Договору застави позивачем за зустрічним позовом вказується не недодержання сторонами при його укладенні встановленої ст. 13 Закону України "Про заставу" форми, а саме, відсутність його нотаріального посвідчення.
За змістом ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на момент укладення Договору застави -19.05.2009 р.) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.
Згідно із ст. 13 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній з 12.10.2010 р., яку визначено підставою позову позивачем за зустрічним позовом) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.
Тобто, на відміну від чинної на сьогоднішній день редакції ст. 13 Закону України "Про заставу" редакція, яка була чинною на момент укладення Договору застави не встановлювала обов'язкового нотаріального посвідчення договорів закладу транспортних засобів.
Також, обов'язку щодо нотаріального посвідчення Договору застави не було погоджено сторонами і в самому договорі.
З огляду на викладене, посилання позивача за зустрічним позовом на відсутність нотаріального посвідчення Договору застави, як підставу для визнання його недійсним є безпідставним, а відтак правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог з викладених у позові ДП "Аавтопрокат" обставин відсутні.
За таких обставин, у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.
Отже, зобов'язання третьої особи по сплаті перших лізингових платежів за Договорами лізингу було забезпечено закладом згідно Договору застави.
Предметом первісного позову позивачем визначено звернення стягнення на предмет застави на підставі Договору застави шляхом визнання за Товариством права власності на нього.
В той же час, за змістом ст. 590 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про заставу" вбачається, що звернення стягнення на заставне майно здійснюється як за рішенням суду, так і у іншій спосіб, встановлений договором або законом (позасудовий).
Наведене також відображено сторонами в умовах Договору застави, а саме згідно п. 4.3.1 Договору застави при настанні хоча б однієї із обставин, вказаних в п. 4.1.1 цього договору заставодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет застави: відповідно до статті 20 Закону України "Про заставу"; або в інший спосіб, повідомивши про це заставодавця телефаксом, кур'єром або шляхом надіслання заставодавцеві поштою письмового повідомлення.
Суд відзначає, що особливості звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, визначені ст. ст. 24 - 33 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а згідно ч. 1 ст. 26 наведеного закону одним із способів позасудового звернення стягнення на предмет застави є передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку.
Тобто, позивачем за первісним позовом було невірно обрано спосіб захисту цивільних прав і інтересів, оскільки звернення стягнення на предмет застави (рухоме майно) шляхом визнання права власності на нього є позасудовим порядком задоволення вимог заставодержателя за правочином застави.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у первісному позові Товариства правових підстав (обраного способу захисту цивільних прав і інтересів) необхідно відмовити.
При цьому суд відзначає, що Товариством згідно положень ст. 589 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 24 - 33 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та п.п. 3.1.5, 4.3.1 Договору застави у зв'язку із невиконанням третьою особою своїх грошових зобов'язань по сплаті перших лізингових платежів за Договорами лізингу у встановлені строки (21.04.2009 р. та 15.06.2009 р.) правомірно було реалізовано своє право звернення стягнення на предмет застави за Договором застави у позасудовому порядку згідно листа №617 від 12.04.2011 р. (який направлено на адресу відповідача 13.04.2011 р. поштою, що підтверджується відміткою відділення пошти на описі вкладення в цінний лист) та реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави (підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 06.06.2011 р. №31687385), що за відсутності заперечень заставодавця та боржника мало своїм наслідком набуття Товариством права власності на предмет застави.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивачів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" відмовити повністю.
2. В задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства "Автопрокат" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Головуючий, суддя Р.В. Бойко
Судді: А.М. Івченко
Р.І. Самсін
Дата підписання повного тексту рішення -20.02.2012 р.