ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 8/530 13.03.12
За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Сіті»
ДоВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
Про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 6347,64 грн.
Суддя І.О. Домнічева
Представники:
від позивача від відповідачаЯкимова А.С. не з'явився
Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Сіті» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 6347,64 грн.
Ухвалою від 22.12.2011р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі №8/530.
Від відповідача 11.01.12р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов з документами, в обґрунтування відзиву, відповідно до якого позов визнано частково, а саме в сумі 6260,00 грн.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.02.2012р. справу №8/530 в зв'язку з тривалою непрацездатністю судді Катрич В.С. було передано для здійснення автоматичного розподілу, та за автоматичним розподілом передано до провадження судді Домнічевій І.О.
Позивачем на вимогу ухвали суду від 10.02.2012р. було надано додаткові документи.
В призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, ніяких заяв, клопотань не подав та не надіслав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді матеріалів справи встановлено, що:
13.12.08р. між позивачем та Карпишиним О.Г. було укладено договір добровільного страхування № 19 Се-0265231.
Предметом даного договорує страхування майнових інтересів потерпілого, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу -автомобіля Тойота Королла, д.р.н. АА 4608 СО.
18.12.09р. в місті Києві, на перехресті Харківського шосе та вулиці Тростянецької сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля та транспортного засобу ВАЗ, д.р.н. ВМ 0627 АА під керуванням Костюка В.К.
Відповідно до Постанови Дарницького районного суду м. Києва від 26.01.10р. ДТП сталося в результаті порушення Костюк В.М. Правил дорожнього руху України та останнього було визнано винним у вчинені правопорушення за статтею 124КУпАП.
За умовами договору позивач виплатив потерпілому суму страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №124 від 08.02.2010р.
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу ВАЗ, д.р.н. ВМ 0627 АА була застрахована відповідачем відповідно до полісу № ВС/4343674.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме -шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.
Крім того, відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування»від 04.01.2001р. №2745-III до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальній за заподіяний збиток.
За таких обставин вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню в частині стягнення суми страхового відшкодування.
Заперечення відповідача в частині стягнення пені та 3 % річних судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного:
Згідно статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як зазначалося вище, цивільно-правова відповідальність Костюк В.М. була застрахована відповідачем відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" і саме у розмірі фактичних витрат позивач звернувсь до відповідача з вимогою, проте останній своє зобов'язання не виконав.
Статтею 193 Господарського кодексу України, та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 11 ч. 3 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відтак, у відповідача виник обов'язок повернути сплачені позивачем кошти безпосередньо на підставі цивільного законодавства, зокрема статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 599 цього кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином стягнення трьох процентів річних від простроченої суми є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань. При цьому стягнення трьох процентів від простроченої суми, носить компенсаційний характер для позивача.
Згідно статті 549 наведеного кодексу у разі порушення зобов'язання боржник повинен сплатити кредиторові пеню, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З).
При цьому, цією нормою визначено, що пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1).
Відтак, пеня є способом відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду, а за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
При цьому, згідно приписів статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином встановлений статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України перехід права вимоги, та його обмеження фактичними витратами визначає лише те, що у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди, особа, яка її завдала, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Разом з тим, зазначені приписи не обмежують позивача права компенсувати за рахунок відповідача у порядку, визначеному вказаними нормами права, витрати, та покласти на відповідача відповідальність у вигляді пені.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Сіті»(м. Київ, вул. Гоголівська, 43-а, кв. 2; код ЄДРПОУ 24580961) 6260 (шість тисяч двісті шістдесят) грн. 00 коп. -суму страхового відшкодування, 77 (сімдесят сім) грн. 09 коп. -пені, 14 (чотирнадцять) грн. 92 коп. -3 % річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. -державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. -витрата на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.О. Домнічева
Повне рішення складено 16.03.2012р.