номер провадження справи 28/21/12
Запорізької області
21.03.12 Справа № 8/217/08
Суддя Яцун О.В.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Прокуб», м.Запоріжжя
До відповідача: Запорізької міської ради, м.Запоріжжя
про визнання права власності на об'єкт нерухомості -будівлю «Б», яка розташована на земельній ділянці площею 0,6195га в м.Запоріжжя, по вул. Перемоги, 74-Б.
за участю прокуратури Запорізької області, м.Запоріжжя
Суддя О.В. Яцун
Представники:
від позивача: Цибулевська С.О., довіреності №5 від 09.03.2011р.
від відповідача: не з'явився
прокурор: Марков І.О., посвідчення №80 від 11.08.2010р.
Заявлені вимоги про визнання за ТОВ НВП «Прокуб»права власності на об'єкт нерухомості -будівлю «Б», яка розташована на земельній ділянці площею 0,6195га в м.Запоріжжя, по вул. Перемоги, 74-Б.
Згідно з протоколом перерозподілу справи між суддями господарського суду Запорізької області від 22.02.2012р., в зв'язку зі скасуванням 01.02.2012р. Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2008р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2011р. у справі №8/217/08, справу №8/217/08 передано на новий розгляд судді Яцун О.В.
Ухвалою суду від 22.02.2012р. справу №8/217/08 прийнято до провадження суддею Яцун О.В., справі присвоєно номер провадження 28/21/12, судове засідання призначено на 21.03.2012р.
Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Представник позивача в судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, що зазначені в позові. В обґрунтування заявлених вимог посилається на ст. ст. 316. 317, 319, 328, 331, 376 ЦК України, ст. 95 Земельного кодексу, ст. 25 Закону України «Про оренду землі», ч.4 ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій»(в редакції чинній на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 08.11.2006р.).
Представник відповідача в судове засідання не заявився, письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог на адресу суду не надходило. Матеріали справи містять поштове повідомлення, відповідно до якого копію ухвали про призначення судового засідання було отримано уповноваженою особою відповідача 27.02.2012р. Таким чином, слід вважати, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.
Прокурор проти заявлених позовних вимог заперечує. Звернув увагу суду на відсутність спору між сторонами, оскільки відповідач жодним чином не оскаржив право власності на побудоване позивачем майно. Також зазначив, що на даний час побудований об'єкт не введено в експлуатацію, що унеможливлює винесення судове рішення про визнання права власності за позивачем.
Суд визнав надані документи достатніми для вирішення спору по суті.
На підставі чого представнику позивача та прокурору у відповідності до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши представника позивача та прокурора, вивчивши матеріали справи, суд встановив,
17.02.2005р. між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ НВП «Прокуб»(орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6195га в м.Запоріжжі по Прибережній автомагістралі для розташування автокомплексу.
Строк дії договору -десять років (п.8), тобто до 17.02.2015р.
На підставі подання Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 07.08.20069р. №14490 земельній ділянці було присвоєно адресу: вул. Перемоги, 74-Б.
Протягом 2005-2007р.р. позивачем на орендованій земельній ділянці побудовано основну будівлю автокомплекс -«Літ. А-2», про що комунальним підприємством з технічної інвентаризації складено технічний паспорт.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.12.2007р. №544/11 за ТОВ НВП «Прокуб»було визнано право власності на даний об'єкт.
16.01.2008р. на будівлю автокомплексу (Літ. А-2) органом БТІ було видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно САВ №783872.
У січні-лютому 2008р. підприємство, враховуючи необхідність забезпечення цілодобової охорони всієї площі земельної ділянки, додатково побудувало будівлю охорони -«Літ. Б», яка не була передбачена проектом.
Відповідно до оціночного акту, який складено комунальним підприємством з технічної інвентаризації шляхом складання технічного паспорту, будівля охорони «Літ. Б»заснована на бетонному фундаменті, має металеві стіни обшиті пластиком з утеплювачем, дах вироблений з профнастилу, вікна та двері металеві.
Враховуючи приписи ч.2 ст. 331 ЦК України (право власності на новостворене нерухоме майно) позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на будівлю охорони (Літ. Б), яка розташована на земельній ділянці площею 0,6195га в м.Запоріжжі, по вул. Перемоги, 74-Б.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши надані докази, суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття прав власності не встановлена судом.
Згідно ст.331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Як було зазначено вище і до цього часу самочинно збудований об'єкт нерухомості позивачем в експлуатацію не введений.
Пунктом 3 ст.376 ЦК України передбачено визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за рішенням суду за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже виходячи вищевикладеного, слід зазначити, що у ст.376 ЦК України розглядаються поняття самочинного будівництва, підстави визнання будівництва самочинним, право власності на самочинно збудовані на земельній ділянці об'єкти, юридичні наслідки такого будівництва та порядок відшкодування заподіяної ним шкоди, а також знесення неправомірно зведених на земельній ділянці будівель і споруд. Наведена норма однаково поширюється як на власників земельних ділянок, так і на осіб, які не мають юридично оформлених титулів на земельну ділянку.
Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч.1 ст. 376 ЦК України а) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; б) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи неналежного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
Як свідчать надані до суду документи, а саме договір оренди землі, земельна ділянка площею 0,6195га яка розташована за адресою м.Запоріжжя, Прибережна магістраль передається ТОВ НВП «Прокуб»для розташування автокомплексу.
Пунктом 15 договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки -землі житлової та громадської забудови.
Таким чином, слід зазначити, що земля, на якій позивачем збудований об'єкт нерухомості надавалася із зазначенням мети її подальшого використання -розташування автокомплексу.
Пунктом 29 договору оренди землі сторонами узгоджено, що орендар має право зводити за письмовою згодою Орендодавця у встановленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, та заклади, багаторічні насадження шляхом прийняття відповідних рішень органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з тим, позивач доказів надання йому дозволу або узгодження питання щодо будівництва об'єкта нерухомості, який є предметом розгляду у справі на орендованій землі суду не надав.
Зазначений факт свідчить про порушення орендарем умов договору оренди землі.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»для створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.
Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», ст. 30-1 Закону України «Про планування та забудову територій»закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою КМУ №1243 від 22.09.2004, передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Системний аналіз вищенаведених норм закону вказує, що суд може ухвалити рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не тільки з передбачених ст. 376 ЦК України підстав, а і за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними й місцевим правилами забудови, містобудівною та проектною документацією, а також за умови, що ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу, у тому числі територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Отже, нормами діючого законодавства встановлено, що фізичні та юридичні особи, заінтересовані у здійснені будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному законом. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному законом. Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови. Для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження щодо забудови земельних ділянок, вихідні дані на проектування об'єктів містобудування. Перелік документів, необхідних для отримання вихідних даних, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, слід зазначити, що необхідними умовами для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості є здійснення забудовником комплексу заходів, які встановлені законодавством, і є обов'язковими, а саме забудовнику необхідно розробити проект, погодити і затвердити його у встановленому порядку, отримати дозвіл інспекції держархбудконтролю на проведення будівельних робіт і ввести в експлуатацію актом державної приймальної комісії.
Нормами ст. 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В той же час, позивач доказів розробки проекту погодження і затвердження його у встановленому порядку, отримання дозволів інспекції держархбудконтролю на проведення будівельних робіт і введення об'єкта нерухомості в експлуатацію актом державної приймальної комісії суду не надано.
Крім того, з приписів ст.376 ЦК України витікає, що однією із необхідних умов визнання права власності на самочинно збудований об'єкт є відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки.
Разом з тим, позивач доказів відсутності заперечень з боку Запорізької міської ради (власника земельної ділянки) суду не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що необхідна умова ст. 376 ЦК України позивачем не доведена.
Також, позивачем не була доведена відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Крім того суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Із матеріалів справи не вбачається взагалі яким чином відповідач оскаржує або посягає на законне право позивача стосовно об'єкта, на який позивач просить визнати за собою право власності. До того ж, жодних звернень до Запорізької міської ради щодо визнання права власності за собою або інших документів, що свідчили б про наявність спору між сторонами позивачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, нормативно не доведеними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що рішення суду лише підтверджує право власності особи яке у неї виникло і існує.
Рішення суду не може бути тією обставиною на підставі якої у особи виникає право власності.
Враховуючи вищенаведене в задоволені позовних вимог позивачу слід відмовити.
Судові витрати відносяться на позивача.
Керуючись ст.ст.32-33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,
В задоволені позовних вимог відмовити.
Суддя О.В. Яцун
Рішення підписано: 22 березня 2012р.
Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.
Рішення господарського суду може бути оскаржено сторонами в порядку та у строки встановлені нормами Господарського процесуального кодексу України.