09.08.2012Справа №5002-7/14-2012
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (98500, АДРЕСА_1; 98500, АДРЕСА_2)
до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( 98500, АДРЕСА_3)
про стягнення 7817,03 грн.,
Суддя Дворний І. І.
Представники:
від позивача - ОСОБА_3, довіреність №2165 від 04.11.11, предст.;
від відповідача - не з'явився (телеграма).
Суть спору: 23 грудня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 5849,10 грн., пені у розмірі 1111,33 грн., 3% річних у розмірі 265,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 590,75 грн. та понесених судових витрат.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 180, 193 Господарського кодексу України, статей 257, 525, 526, 530, 551, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що між сторонами укладався договір комісії за №14, відповідно до якого, на реалізацію відповідачу був переданий товар на суму 6030,00 грн., про складено акт приймання-передачі продукції. Втім, в порушення умов договору, вартість реалізованого товару відповідачем повернута не була, що і послугувало підставою для звернення позивача з вимогами про стягнення заборгованості у примусовому порядку з нарахованими на неї пеню, інфляційними втратами та 3% річних.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує та у письмовому відзиві стверджує, що жодних договорів комісії з позивачем не укладала, ніякого товару на реалізацію не отримувала та як наслідок, не реалізовувала, з огляду на що, вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що відповідач заперечував проти дійсності спірного договору в частині визначення приналежності підпису, зробленого від імені комісіонера, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2012 року призначалась судова почеркознавча та технічна експертиза документів, провадження по справі зупинялось.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2012 року провадження у справі було поновлено.
Через неявку відповідача у судове засідання, ухвалою суду від 05 липня 2012 року розгляд справи відкладався.
У судове засідання, що відбулось 09 серпня 2012 року, з'явився представник позивача, який наполягав на вимогах заявленого позову.
Відповідач позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Клопотання відповідача за телеграмою від 08 серпня 2012 року судом відхиляється, з огляду на закінчення встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України двохмісячного строку для вирішення спору, більш того, вказаний строк вже продовжувався за клопотанням позивача на 15 днів.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
15 червня 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (за договором комітент) та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (за договором комісіонер) уклали договір комісії за №14, відповідно до пункту 1.1. якого, комісіонер) зобов'язався за дорученням та за рахунок комітента здійснювати за винагороду продаж продукції (товару), що належить комітенту від свого імені, шукати покупців, пропонувати їм продукцію і укладати з ними угоди з продажу продукції (а.с. 9-11).
Сторонами також узгоджено, що перелік переданої на комісію продукції, її кількість і мінімальна ціна продажу, а також інші умови та вказівки комітента наводяться в актах приймання-передачі продукції на комісію (пункт 1.2 договору).
Договором передбачено, що за виконання доручення за цим договором комітент виплачує комісіонеру винагороду в розмірі 3% від суми виручки від реалізації продукції (товару) (пункт 3.1).
Відповідно до умов пункту 3.2 договору, грошові кошти, отримані від реалізації товару, виплачуються комітенту кожні п'ять днів, за вирахуванням винагороди. Виплата грошових коштів комітенту підтверджується розпискою останнього про їх отримання.
У розділі 4 договору сторони обумовили свої права та зобов'язання. Комітент зобов'язався, зокрема, передавати комісіонеру майно, зазначене у актах приймання-передачі продукції на комісію (пункт 4.2.1), а комісіонер, у свою чергу, зобов'язався приймати у комітента майно, згідно з актами до договору та надавати комітенту звіт про здійснені операції (продажу) при виплаті грошових коштів, отриманих від реалізації товару (пункти 4.1.2, 4.1.6). Комісіонер, який продав продукцію (товар) за цінами нижче узгоджених в актах, також повинен заплатити різницю комітенту (пункт 4.1.5).
В разі несвоєчасної передачі комітенту коштів, виручених від реалізації його майна, комісіонер сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від непереданої суми (пункт 5.5).
Згідно з пунктом 6.1 договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2010 року. Договір був підписаний сторонами без зауважень та заперечень, недійсним у судовому порядку не визнавався.
На виконання умов вказаного договору, сторонами було складено акт приймання-передачі продукції на комісію, відповідно до якого, позивачем відповідачу передано товар на загальну суму 6030,00 грн. (а.с. 37). Вказаний акт підписаний сторонами без зауважень та заперечень, що свідчить про належне виконання позивачем умов договору в частині передання відповідачу майна на реалізацію.
Втім, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заперечувала проти дійсності спірного договору та акту приймання-передачі товару, складених сторонами, в частині визначення приналежності підпису, зробленого від імені комісіонера, зазначивши, що вказаний договір вона не укладала, товару за актом не отримувала і його не реалізовувала.
З метою вирішення спірних питань відносно приналежності підпису, зробленого від імені комісіонера на договорі та акті приймання-передачі, судом було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизи документів. На вирішення експертам були поставлені наступні питання: чи виконано підпис на договорі комісії №14 від 15.06.2010 р. від імені комісіонера ОСОБА_2 або іншою особою? чи виконано підпис на акті приймання-передачі продукції на комісію до договору комісії №14 від 15.06.2010 р. від імені комісіонера ОСОБА_2 або іншою особою? чи виготовлені (виконані) перший, другий та третій аркуш договору комісії №14 від 15.06.2010 р. у різний час?
Разом з тим, висновок експерта спростував доводи відповідача про те, що підпис на спірному договорі та акті приймання-передачі був підроблений іншою особою. Експерт зазначив, що підпис, розташований в договорі комісії від 15 червня 2010 року № 14, в графі: «комісіонер» був виконаний саме ОСОБА_2 так як і підпис розташований в акті приймання-передачі продукції на комісію.
Таким чином, з врахуванням пункту 3.1. договору, за реалізацію отриманого на комісію товару відповідач був зобов'язаний виплатити позивачу 5849,10 грн. (6030,00 грн. - 3%), однак, за твердженням позивача, грошові кошти на його розрахунковий рахунок відповідачем перераховані не були, що і послугувало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення вказаної суми з нарахованими на неї пеню, інфляційними втратами та 3% річних.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на таких підставах.
Предметом спору у справі є стягнення вартості реалізованого відповідачем товару позивача за договором комісії №14 від 15 червня 2010 року.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є господарським договором комісії, загальні положення про який встановлені статтею 1011 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Матеріалами справи (договір, акт приймання-передачі) підтверджується передача позивачем відповідачу товару на загальну суму 6030,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Втім, кошти отримані відповідачем від реалізації спірного товару позивачу перераховані не були, звіт про здійсненні продажі не складений, докази зворотного в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надавались, що є порушенням умов спірного договору.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в статті 193 Господарського кодексу України.
Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Дослідивши обставини справи та зібрані у справі докази, суд визнає, що позивачем доведено належними доказами факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором.
Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на відсутність доказів оплати заборгованості, суд вбачає правові підстави для стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості за договором комісії в сумі 5849,10 грн. (6030,00 грн. - 3%).
Одночасно з вимогами про відшкодування заборгованості позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1111,33 грн. (за один рік, а.с. 3). Втім, суд не погоджується з розрахунком позивача та зазначає наступне.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).
Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вже було зазначено вище, пунктом 5.5 договору передбачено, що у разі несвоєчасної передачі комітенту коштів, виручених від реалізації його майна, комісіонер сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від непереданої суми.
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Договір укладався сторонами 15 червня 2010 року, у той же день відповідачу за актом приймання-передачі був переданий товар. Згідно з пунктом 3.2 договору, пятий день після дати передання товару (20 червня 2010 року) припав на вихідний день - неділю. Таким чином, на виконання умов договору, відповідач був зобовязаний передати позивачу кошти, отримані від продажу товару, надати звіти про здійснені продажи 21 червня 2010 року.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, право на нарахування пені виникло у позивача 22 червня 2010 року.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, втім позивач розрахував пеню за 1 рік, що не відповідає приписам вказаної саттті.
Таким чином, розрахунок пені повинен бути здійснений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 22.06.2010 р. по 22.12.2010 р.
Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня у наступному розмірі:
- з 22.06.2010 р. по 07.07.2010 р. - 48,72 грн. (5849,10 грн. х 19% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 дн. х 16 дн.);
- з 08.07.2010 р. по 09.08.2010 р. - 89,90 грн. (5849,10 грн. х 17% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 дн. х 33 дн.).
- з 10.08.2010 р по 22.12.2010 р. - 335,32 грн. (5849,10 грн. х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 дн. х 135 дн.).
Загальна сума пені, що підлягає стягненню з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача складає 473,94 грн., таким чином вимоги останнього в цій частині задовольняються частково.
Крім того, позивачем заявлено до відшкодування 3% річних у розмірі 265,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 590,75 грн.
Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми та умов договору, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що суми інфляційних втрат у розмірі 590,75 грн. та 3% річних в розмірі 265,85 грн., згідно з доданим до позовної заяви розрахунку (а.с. 8), обчислені позивачем правомірно, а тому також підлягають стягненню з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.
Господарські витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у сумі 1411,50 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 1800,96 грн. суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 14.08.2012 р.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( 98500, АДРЕСА_3) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (98500, АДРЕСА_1; 98500, АДРЕСА_2) суму заборгованості у розмірі 5849,10 грн., пеню у розмірі 473,94 грн., інфляційні втрати у розмірі 590,75 грн., 3% річних у розмірі 265,85 грн., судовий збір у розмірі 1411,50 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 1800,96 грн.
3. В частині стягнення пені у розмірі 637,39 грн. відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя І.І. Дворний