06.08.2012Справа №5002-28/2272-2012
За позовом Публічного акціонерного товариства «Кримм'ясо», м. Сімферополь
до відповідача Державного підприємства «Ресурспостач», м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство резерву України, м. Київ
про визнання недійсним договору.
Суддя С.О. Лукачов
представники:
Від позивача - Попович І.Я. - представник, довіреність від 06.02.2012, Павленко В.І. - директор.
Від відповідача - не з'явився, повідомлений належним чином.
Від третьої особи - не з'явився, повідомлений належним чином.
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Кримм'ясо» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства «Ресурспостач» про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 76зб від 10.07.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кримм'ясо» та Державним підприємством «Ресурспостач».
Позовні вимоги обґрунтовані статтями 203, 215 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що відповідач не мав необхідного об'єму цивільної дієздатності при укладанні спірного договору, оскільки договори відповідального зберігання цінностей матеріального резерву можуть укладатись безпосередньо між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
11.07.2012 ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство резерву України.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
06.08.2012 від Державного підприємства «Ресурспостач» до суду надійшла телеграма, у якій відповідач просить відкласти розгляд справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника, оскільки про дату судового засідання останньому стало відомо лише 03.08.2012 та не має можливості направити свого представника в судове засідання, у зв'язку з відсутність залізничних квитків.
06.08.2012 від Державного агентства резерву України надійшло клопотання, в якому третя особа просить припинити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд -
встановив:
За результатом розгляду клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд залишив вказане клопотання без задоволення у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки як зазначив сам відповідач, йому стало відомо про судове засідання 03.08.2012, в той час як розгляд справи відкладено на 06.08.2012 на 14-00, тобто ДП «Ресурспостач» мало можливість, забезпечити явку свого представника в судовий процес. Крім того, останнім не надано доказів відсутності залізничних квитків до м. Сімферополь.
Розглянувши клопотання третьої особи про припинення провадження у справі, суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню, оскільки за змістом п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Судом встановлено, що в даному випадку, з рішення Господарського суду міста Києва по справі № 36/26 від 26.10.11р між тими сторонами вбачається, що підставою позову про недійсність договору було посилання на його фіктивність на підставі ст. 234 ЦК України, тоді як підставою даного позову є невідповідність договору вимогам закону та недодержання під час його укладення вимог про обов'язкову наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Після розгляду вказаних клопотань суд перейшов до розгляду справи по суті та встановив наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» (далі - Закон), державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 3 Закону, державний резерв призначається для надання державної політики окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів.
У своїй діяльності Держкомрезерв України керується Конституцією України, Законом України «Про державний матеріальний резерв», Цивільним кодексом України, відповідними постановами Кабінету міністрів України, Верховної Ради України та Указами Президента України, прийнятими на виконання положень Закону України «Про державний матеріальний резерв», іншими спеціальними нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 117 Конституції України, акти Кабінету міністрів України, прийняті ним в межах власних повноважень, є обов'язковими для виконання на всій території України.
Постановою Кабінету міністрів України від 12.03.2008 № 190-2 на Держрезерв України було покладено обов'язок здійснення стабілізаційних заходів на продовольчому ринку.
На виконання вказаної постанови Кабінету міністрів України № 190-2 від 12.03.2008, між Держкомрезервом України та ДП «Ресурспостач» укладено договір № 44юр-2008 від 07.04.08р, згідно з яким відповідач приймає на себе зобов'язання за дорученням Комітету вчинити від свого імені, але за рахунок Комітету правочини, направлені на здійснення закупівлі через товарні біржі та закладення до державного резерву м'яса іноземного походження, а вже 12.04.2008 між цими ж сторонами укладено договір доручення № 45юр-2008 щодо продажу м'яса з державного резерву.
10.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримм'ясо» (зберігач) та Державним підприємством «Ресурспостач» (замовник) укладено договір відповідального зберігання № 76зб (а. с. 13-14), проте, без жодного посилання на вищезазначені акти Кабінету міністрів України та договори, що були укладені між відповідачем та третьою особою у справі на виконання цих актів.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, замовник передає м'ясо (далі - товар), а зберігач зобов'язується прийняти і власними засобами та за плату зберігати товар, переданий йому замовником відповідно до актів прийому-передачі, що додаються і повернути товар у схоронності замовнику, у тій же кількості та якості та/або передати товар відповідно до письмового Розпорядження про відпуск Державного комітету України з державного матеріального резерву, встановленої форми.
Пункт 1.2 договору передбачає, що зберігач приймає товар від замовника за якістю і кількістю, відповідно до вимог, встановлених п. 1.1 договору та відповідними інструкціями Держкомрезерву України. У разі відповідності товару встановленим вимогам, зберігач оформлює (виписує) та надає замовнику приймальний акт форми Р-16.
Згідно з п. 1.4 договору, товар, що передається замовником на зберігання, відповідно до умов договору, не переходить у власність зберігача, а є власністю Державного комітету України з державного матеріального резерву з дати видачі приймального акту форми Р-16.
На підставі зазначеного договору ВАТ «Кримм'ясо» та ДП «Ресурспостач» склали приймальні акти про прийняття до державного резерву м'яса свинини охолодженого 2 категорії у півтушках, що відповідає ГОСТ 7724-77, а саме: № 1 від 29.07.2008 року - на 18 932 кг, вартістю 397572,00 грн. (66 262,00 грн. - ПДВ); № 2 від 28.07.2008 року - на 19 023 кг, вартістю 399 483,00 грн. (66 580,50 грн. - ПДВ); № 3 від 30.07.2008 року - на 38 455,1 кг, вартістю 796 020,57 грн. (132 670,10 грн. - ПДВ); № 4 від 30.07.2008 року - на 76 330,3 кг, вартістю 1 602 936,30 грн. (267 156,05 грн. - ПДВ); № 5 від 23.08.2008 року - на 18 941,6 кг, вартістю 411 032,72 грн. (68 505,46 грн. - ПДВ); № 6 від 27.08.2008 року - на 18 959,1 кг, вартістю 411 412,46 грн. (68 568,74 грн. - ПДВ); № 7 від 06.09.2008 року - на 18 865 кг, вартістю 409 370,50 грн. (68 228,42 грн. - ПДВ); № 8 від 09.09.2008 року - на 18 788 кг, вартістю 407 699,60 грн. (67949,93 грн. - ПДВ) (а. с. 15-22).
Таким чином, позивач та відповідач набули певних прав та обов'язків і знаходились у зобов'язальних правовідносинах за спірним договором до часу, аж доки загальновідомими не стали певні обставини, що пов'язанні з виконанням вищезазначених актів Кабінету міністрів України та договорів, що були укладені між відповідачем та третьою особою у справі на виконання цих актів, зокрема, про те, що укладення договорів відповідального зберігання, що здійснювалось відповідачем зі зберігачами, в тому числі, позивачем по справі, не відповідало умовам, що передбачають виникнення правовідносин зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
На підтвердження наявності загальновідомих обставин, позивачем, зокрема, додані до позову постанови Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду у справі № 3/70-50/476т (а. с. 43-50), яка розглядалася господарським судом м. Києва, за позовом Державного агентства резерву України до іншого відповідального зберігача, за аналогічними обставинами, що виникли на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 190-2 від 12.03.2008 і договорів між Держкомрезервом України та ДП «Ресурспостач» № 44юр-2008 від 07.04.08 і № 45юр-2008.
При цьому, пункт 5.4 спірного договору, містить безумовну вказівку, що на правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву за цим Договором, поширюється дія Закону України «Про державний матеріальний резерв України», що і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про визнання цього договору № 76зб недійсним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з наступним.
Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України «Про державний матеріальний резерв» № 51/97 від 24.01.1997 (із змінами та доповненнями), який визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву.
Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності, які не входять до системи державного резерву, виконується згідно з договором з центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом.
Пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.10.1997року №1129 (далі Постанова КМУ № 1129), із змінами та доповненнями, встановлено, що розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
На підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів (ч. 2 п. 4 Постанови №1129).
Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.04.2002 №532 (із змінами та доповненнями) (далі постанова КМУ № 532) встановлено обов'язкове укладення договорів відповідального зберігання зі зберігачами за встановленою формою, яка є додатком № 1 до вказаної постанови.
Типова форма вищезазначеного договору, яка затверджена постановою Кабінету міністрів України, передбачає, що однією із сторін такого договору обов'язково виступає Державний комітет України з матеріального резерву.
Частиною 2 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що типові форми договору встановлені Кабінетом міністрів України є обов'язковими для сторін.
З аналізу вищенаведених норм законодавства, вбачається обов'язковість укладення саме Держкомрезервом прямих договорів на відповідальне зберігання державного матеріального резерву з підприємствами, установами, організаціями, які не входять до системи державного резерву, а також, діючим законодавством не передбачено надання Держкомрезервом іншим суб'єктам господарювання доручень щодо проведення процедури закладення до державного матеріального резерву товарно-матеріальних цінностей.
При цьому, укладення Держкомрезервом договору комісії з ДП «Ресурспостач» не замінює та не спростовує вимог законодавства щодо обов'язковості прямого договору між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем, а отже, у відповідач не мав необхідного об'єму цивільної дієздатності при укладенні договору.
Одночасно, відповідно до ч. 3, 4 ст. 11 Закону, перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими планами, затвердженими Кабінетом міністрів України.
Під час укладення спірного договору був відсутній спеціальний мобілізаційний план - перелік підприємств, установ, організацій, які визначені відповідальними зберігачами м'яса імпортного походження при виконанні постанови Кабінету міністрів України від 12.03.2008 № 190-2, в якому б, зокрема, ВАТ «Кримм'ясо» було визначено відповідальним зберігачем на виконання постанови Кабінету міністрів України № 190-2 від 12.03.2008 та інших актів з питань закладення до державного резерву матеріальних цінностей, що були предметом спірного договору.
Тобто, при укладенні спірного договору, окрім порушення норм чинного законодавства, жодна зі сторін не мала необхідного об'єму цивільної дієздатності.
Суд враховує, що на порушення вимог ч. 3 п. 3 та ч. 2 п. 12 Постанови КМУ № 1129, під час укладення спірного договору, враховуючи характеристики матеріальних цінностей, закупівля яких здійснювалась за імпортом, спеціальні плани освіження, погоджені Кабінетом Міністрів України - були відсутні.
До того ж, ч. 3 ст. 4 Закону встановлює, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю.
Частина 2 статті 9 вказаного Закону передбачає, що придбання матеріальних цінностей з метою їх закладення до державного резерву здійснюється відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель».
За договором комісії № 44юр-2008р від 07.04.2008, укладеним між відповідачем та третьою особою, комісіонер зобов'язаний закупити м'ясо за кордоном за рахунок комітента, то, відповідно до вимог ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (тобто, власністю Держкомрезерву України).
Проте, в п. 1.2 договорів поставки ДП «Ресурспостач» з МПП «Торг-Маркет» вказано, що поставщик (МПП «Торг-Маркет») гарантує, що товар який поставляється, належить йому на праві власності і не обтяжений, будь-якими зобов'язаннями перед третіми особами - тобто, МПП «Торг-Маркет» проводив закупівлю вищевказаного м'яса за кордоном за власний рахунок.
Між тим, із товарно-транспортних накладних МПП «Торг-Маркет» для вантажоодержувача ВАТ «Кримм'ясо», вбачається, що мета використання кожної окремої партії м'яса свинини охолодженої 2-ої категорії у напівтушах - для реалізації згідно чинного законодавства.
Таким чином, суд дійшов висновку, що поставка для ВАТ «Кримм'ясо» 228,286 тонн охолодженого м'яса свинини, передбачена умовами спірного договору, з порушенням законодавства для процедури закладення на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, була проведена не зобов'язаною стороною спірного договору та без мети закладання цього м'яса до державного резерву, а з метою його звичайного зберігання та продажу.
Про це додатково свідчить відсутність товарно-супровідних документів про факт транспортування до ВАТ «Кримм'ясо» м'яса свинини, як товарно-матеріальних цінностей державного резерву, що підлягали б закладенню та відповідальному зберіганню ВАТ «Кримм'ясо».
Більш того, вартість товару відповідно до договору № 191 від 13.08.2008 року, укладеного між МПП «Торг-Маркет» (поставщик) та ДП «Ресурспостач», та додаткової угоди до вказаного договору, відрізняється від вартості, зазначеної у актах приймання форми Р-16.
При цьому, із приймальних актів (зберігальних зобов'язань) за формою Р-16 №№ 1-8, виписаних від імені ВАТ «Кримм'ясо» вбачається, що вартість кожної окремої партії м'яса свинини охолодженої 2-ої категорії у напівтушах у вказаних документах визначена з урахуванням податку на додану вартість.
Однак, відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997року (із змінами та доповненнями) (чинному на момент проведення господарських операцій, які досліджуються) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання.
Об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є, в тому числі, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, із змінами та доповненнями).
Суд дійшов висновку, що до приймальних актів (зберігальних зобов'язань) за формою Р-16 №№ 1-8 занесені відомості про операції із поставки товарно-матеріальних цінностей, а не закладення до державного матеріального резерву, оскільки операції із закладення товарно-матеріальних цінностей до державного матеріального резерву не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що укладення спірного договору відповідального зберігання № 76зб від 10.07.2008 року, відбулось за умов, коли: стороною спірного договору відповідального зберігання замовником є не Держкомрезерв; у відповідача та третьої особи відсутній спеціальний мобілізаційний план; відсутні спеціальні плани освіження, погоджені Кабінетом Міністрів України; поставка охолодженого м'яса свинини здійснювались не з метою закладання цього м'яса до державного резерву, а з метою його звичайного зберігання та продажу; до приймальних актів за формою Р-16 №№ 1-8 занесені відомості про операції із поставки товарно-матеріальних цінностей, а не закладення до державного матеріального резерву, оскільки операції із закладення товарно-матеріальних цінностей до державного матеріального резерву не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Отже, оскільки змістом правочину є права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких домовилися сторони правочину, та зазначення на осіб, що вчиняють волю на вчинення правочину, недійсним є правочин, за яким сторона набуває прав та обов'язків всупереч імперативному правовому регулюванню, що міститься як у Цивільному кодексі України, законах України, прийнятих відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, так і актах інших органів державної влади України, інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до Конституції України.
При цьому, відповідно до ч. 1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З аналізу вищенаведених норм матеріального права та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову про визнання недійсним спірного договору через недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. 1-2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Відповідач не використав свого права та не надав суду доказів, які спростовують вимоги позивача.
Судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1073,00 грн., суд покладає на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.
Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір відповідального зберігання № 76зб від 10.07.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кримм'ясо» та Державним підприємством «Ресурспостач».
3. Стягнути з Державного підприємства «Ресурспостач» (код ЄДРПО України 34002592) на користь Публічного акціонерного товариства «Кримм'ясо» (код ЄДРПО України 00450660) 1 073,00 грн. судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 06.08.2012.
Повне рішення складено - 13.08.2012.
Суддя С.О. Лукачов