"06" серпня 2012 р. Справа № 5006/2/9пд/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіДемидової А.М.
суддівШевчук С.Р., Воліка І.М.
перевіривши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "МРКС-Агрохім"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.06.2012р.
у справі№ 5006/2/9пд/2012 господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант-Агро"
доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області"
провизнання недійсним кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №01-09 від 30.01.2009р.
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет споруТовариства з обмеженою відповідальністю "МРКС-Агрохім"
провизнання недійсним іпотечного договору №01-09 від 30.01.2009р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МРКС-Агрохім" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2012р. у справі № 5006/2/9пд/2012.
Втім, подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.111 ГПК України касаційна скарга повинна містити вимоги особи, що подала скаргу із зазначенням суті порушення або неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Як роз'яснено в п.62 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", за приписом пункту 4 частини першої статті 111 ГПК у касаційній скарзі має бути зазначена суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Недодержання цієї вимоги тягне за собою повернення скарги на підставі пункту 6 частини першої статті 1113 названого Кодексу. Отже, якщо в касаційній скарзі не зазначено, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального і/або процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, то касаційна скарга до розгляду не приймається і підлягає поверненню судом.
Таким чином, в касаційній скарзі має бути чітко викладено зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчими актами та вказуватися конкретні їх пункти та статті з урахуванням встановлених попередніми судами фактичних обставин справи.
Відповідно до положень ч.2 ст.1115 та ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні чи відхилені судом, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази.
Тому касаційна скарга повинна містити дані, які б свідчили, що судом при розгляді спору не застосований закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, або застосований закон, який не підлягає застосуванню, або судами неправильно витлумачена норма закону.
При цьому, згідно імперативних вимог ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
У поданій касаційній скарзі скаржник викладає обставини справи, зокрема, щодо змісту судових рішень прийнятих попередніми інстанціями, спростовує висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, лише наводить свої міркування щодо застосування певних норм матеріального та процесуального права (ч. 1 ст. 79, ч.3 ст. 80 Господарського кодексу України, ст. 548 Цивільного кодексу України, ст.ст. 18, 26 Господарського процесуального кодексу України, ст. 3 Закону України "Про судовий збір"), при цьому, скаржник, не дотримуючись вищевказаних вимог процесуального законодавства, не зазначив, в чому саме полягає порушення чи неправильне застосування судом даних правових норм, а також яким чином воно вплинуло на прийняття оскаржуваних судових рішень.
Окрім того, доводи касаційної скарги ідентичні доводам апеляційної скарги по цій справі і стосуються виключно питань, пов'язаних з установленням обставин справи та оцінкою доказів у ній, тобто питань, розгляд та вирішення яких з урахуванням наведених приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України перебувають поза межами перегляду справи в касаційній інстанції. Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, що згідно з п.6 ч.1 ст.1113 ГПК є достатньою підставою для повернення касаційної скарги без розгляду.
Касаційна інстанція зауважує на тому, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 1113 ГПК України після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4, 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу в загальному порядку.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 86, п. 6 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу з доданими до неї документами повернути скаржнику.
Головуючий суддя А.М. Демидова
С у д д я С.Р. Шевчук
С у д д я І.М. Волік