"08" серпня 2012 р. Справа № 6/104/5022-1679/2011
Доповідач -суддя Мележик Н.І.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г.- головуючого,
Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Р.Е.Й.В."
на рішення господарського суду Тернопільської області
від 16.02.2012 року
та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 30.05.2012 року
у справі № 6/104/5022-1679/2011
господарського суду Тернопільської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Перша лізингова компанія"
до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Р.Е.Й.В."
про стягнення 206 041,38 грн. неустойки
за участю представників:
позивача - Плескуна В.В.;
відповідача - Дениса А.І.;
В грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." про стягнення 206 041,38 грн. неустойки за користування предметом лізингу після припинення дії лізингової угоди №FL-0484-08-LV від 08.12.2008 року та до фактичного повернення предмета лізингу позивачу.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.02.2012 року (суддя Шумський І.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року (судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець
Г.Г.), позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" 206 041,38 грн. неустойки та судові витрати.
В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 08 грудня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія»(лізингодавець-позивач) і товариством з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.»(лізингоодержувач -відповідач) укладено лізингову угоду №FL-0484-08-LV відповідно до якої, 05.02.2009 року ТОВ "Перша лізингова компанія передала, а ТОВ «Р.Е.Й.В.»отримало у фінансовий лізинг транспортний засіб - автомобіль марки BMW модель Х6, 2008 року випуску, кузов № WBAFG81030LJ38596, реєстраційний номер АА8332ІЕ, загальною вартістю станом на 08.12.2008 року 950 330,00 грн., та зобов'язався сплачувати лізингові платежі щомісячно до 25 січня 2013 року та інші платежі відповідно до погодженого графіка в сумі, визначеній в національній валюті (гривні), що коригується пропорційно зміні офіційного курсу НБУ до іноземної валюти, зокрема Євро, на підставі виставлених йому рахунків.
Відповідно до п.14.1 даної угоди лізингодавець має право припинення лізингу та повернення предмету лізингової угоди у своє володіння, зокрема, у випадку несплати лізингового платежу, та штрафних санкцій, передбачених додатком № 1, частково або у повному обсязі і таке прострочення триває більше 30 днів.
За наявності прострочення повернення предмета лізингу здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.16.1 договору).
В зв'язку з несплатою відповідачем рахунків-фактур №Пл-0011331/1 від 20.12.2010 року, №ПЛ-0015244/1 від 18.01.2011 року, №ПЛ-0016352/1 від 18.02.2011 року, залишенням без відповіді вимоги про виконання зобов'язання по сплаті боргу та телеграми про повернення транспортного засобу до 17.03.2011 року , 31.03.2011 року за заявою позивача приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем на користь лізингодавця вищезазначеного транспортного засобу, який затримано та вилучено 25.06.2011 року (протокол огляду та затримання транспорту №353 від 25.06.2011 року).
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.10.2011 року по справі №12/67/5022-993/201, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду, стягнуто з ТОВ "Р.Е.Й.В." на користь позивача лізингові платежі з лютого 2011 по 11 березня 2011 року на загальну суму 27233,03грн.
Даним рішенням встановлено факт розірвання лізингової угоди №FL-0484-08-LV від 08.12.2008 року з 11.03.2011 року, тобто з дня отримання ТОВ "Р.Е.Й.В." вимоги про повернення транспортного засобу, що є відмовою від договору. В задоволенні вимог про стягнення лізингових платежів за період з 12 березня 2011 року (дати припинення дії лізингової угоди) по 25 червня 2011 року (дати вилучення автомобіля) відмовлено.
Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позовні вимоги ТОВ "Перша лізингова компанія" щодо стягнення 206 041,38 грн. неустойки обґрунтовані приписами статті 785 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що відповідачем не виконано зобов'язань щодо повернення об'єкта лізингу позивачеві після припинення дії угоди №FL-0484-08-LV з фінансового лізингу від 08.12.2008 року та до фактичного повернення предмета лізингу позивачу 25.06.2011 року.
Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансовий лізинг".
В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору та сплата неустойки.
Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст.ст.7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі, та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або
законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Частиною 2 ст.806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 "Найм (оренда)" ЦК України та законом.
Статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до частини 1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
В силу ч.1 ст.219 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст.785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки, нарахованої за період з 18.03.2011р. по 25.06.2011р. у розмірі 206041,38 грн., оскільки після припинення дії договору -11.03.2011 року відповідач не повернув позивачу предмети фінансового лізингу.
Доводи касаційної скарги про безпідставність нарахування позивачем передбаченої ст.785 ЦК України неустойки, оскільки до договору фінансового лізингу повинні застосовуватися загальні положення про найм, а не спеціальні, не приймаються судом, оскільки апеляційним судом вказані доводи перевірені, надано їм оцінку та відхилено з наведенням правового обґрунтування.
Інші доводи зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року у справі № 6/104/5022-1679/2011 залишити без змін.
Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська
СуддіН.І. Мележик
О.А. Подоляк