12 березня 2012 р. № 5015/2147/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Подоляк О.А.
суддів:Добролюбової Т.В.
Могил С.К.
Селіваненка В.П.
Удовиченка О.С.
розглянувши заяву Приватного підприємства "Реліквія"
про перегляд Верховним Судом України
постановиВищого господарського суду України від 19.12.2011
у справі№ 5015/2147/11
за позовом Приватного підприємства "Реліквія"
доПублічного акціонерного товариства "Кредобанк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.Підрозділ примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області; 2. Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігор Ярославович
провизнання виконавчого напису № 405 від 23.02.2011, вчиненого на іпотечному договорі № 1136 від 28.05.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я., таким, що не підлягає виконанню
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.07.2011 у справі № 5015/2147/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2011, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Реліквія" до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання виконавчого напису, вчиненого на іпотечному договорі приватним нотаріусом таким, що не підлягає виконанню.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2011 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 та рішення господарського суду Львівської області від 21.07.2011 у справі №5015/2147/11 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Приватне підприємство "Реліквія" звернулось з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19.12.2011 у справі № 5015/2147/11, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, а справу направити на новий розгляд до господарського суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судами одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Як докази неоднакового застосування судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 27.12.2011 у справі № 5015/2152/11, від 22.02.2011 у справі № 2/392пд, від 16.02.2010 у справі № 9/21, від 02.06.2011 у справі № 9/177/10.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити в допуску справи № 5015/2147/11 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Зі змісту постанови суду касаційної інстанції, про перегляд якої просить заявник, та доданих до заяви постанов Вищого господарського суду України від 27.12.2011 у справі № 5015/2152/11, від 22.02.2011 у справі № 2/392пд, від 16.02.2010 у справі № 9/21, від 02.06.2011 у справі № 9/177/10 вбачається, що судові рішення в цих справах прийнято і, відповідно, застосовано норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи щодо наявності підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 19.12.2011 у справі № 5015/2147/11, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, оскільки відповідачем надано нотаріусу всі необхідні документи на підтвердження безспірності заборгованості боржника, які відповідають Переліку документів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, за наявності яких нотаріус має право вчиняти виконавчий напис. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що виконавчий напис був здійснений в межах строку, передбаченого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», тобто в межах одного року з дня виникнення права вимоги.
Водночас у постанові від 27.12.2011 у справі № 5015/2152/11, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з правовою позицією суду апеляційної інстанції стосовно обґрунтованості позову про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, виходячи з того, що відповідачем для вчинення виконавчого напису нотаріусу не надано достатніх документів на підтвердження безспірності розміру заборгованості позивача. Зокрема, в підтвердження заборгованості позивача банком нотаріусу був наданий рахунок заборгованості, складений в односторонньому порядку, який не може бути визнаний таким, що однозначно та беззаперечно свідчить про наявність заборгованості позичальника саме в зазначеному банком розмірі.
У постанові від 22.02.2011 у справі № 2/392пд, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме: надані відповідачем нотаріусу документи для вчинення виконавчого напису не є тими документами, які підтверджують наявність безспірної заборгованості боржника перед кредитором у розмірі вчиненого виконавчого напису (розрахунок боргу складений працівником банку, не є первинним документом, яким фіксується наявність грошового зобов'язання, а є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати фактичні та правові підстави для стягнення відповідних сум). У зв'язку з цим суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом всупереч вимогам чинного законодавства щодо безспірності заборгованості боржника, а тому позовні вимоги про визнання його таким, що не підлягає виконанню, задоволено правомірно. Крім того судами, з якими погодився суд касаційної інстанції, було встановлено, що розмір сум, зазначених у вимогах про усунення порушення, не співпадають із сумами, зазначеними у спірному виконавчому написі.
У постанові від 16.02.2010 у справі № 9/21, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, оскільки, як встановлено господарськими судами, оспорюваний виконавчий напис нотаріуса, вчинений на договорі застави, здійснено з пропущенням встановленого законом річного строку, який обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право вимоги примусового стягнення боргу.
При прийнятті постанови від 02.06.2011 у справі № 9/177/10, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з правовою позицією суду апеляційної інстанції стосовно обґрунтованості позовної вимоги про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, оскільки необхідною умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису згідно частин 1, 2 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, є безспірність заборгованості боржника. Однак, сума заборгованості, вказана банком у вимозі, не співпадає із зобов'язаннями, вказаними в виконавчому написі нотаріуса за розміром простроченої заборгованості по кредиту, окрім того, додатковою угодою №2 до договору на відкриття кредитної лінії сторонами змінено графік погашення кредитної лінії (а саме змінено термін занесення першого платіжу в погашення суми кредиту), у зв'язку з чим період з якого нараховувалась пеня, визначений банком не вірно. Таким чином сума боргу не є безспірною.
Тобто, відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи .
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
Відмовити Приватному підприємству "Реліквія" у допуску справи № 5015/2147/11 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддяО.Подоляк
Судді: Т.Добролюбова
С.Могил
В.Селіваненко
О.Удовиченко
KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)