"21" березня 2012 р. Справа № 5002-28/2980-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.
перевіривши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2011
у справігосподарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до1. приватного підприємця фірма "Транс-Рава ЛТД" 2. комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка"
простягнення 172 443,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: ОСОБА_5 -дов. № 303 від 16.03.2012;
від відповідача-1:не з'явились;
від відповідача-2:не з'явились;
Рішенням від 12.09.2011 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя - Лукачов С.О.) позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПП фірми "ТРАНС-РАВА ЛТД" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 збитки у розмірі 172443,00 грн. Відмовлено в частині позовних вимог до КП Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка".
Рішення обґрунтовано тим, що позивачем доведено факт заподіяння йому збитків ПП фірмою "ТРАНС-РАВА ЛТД" у розмірі 172 443,00 грн., а саме є доведеною вина водія ПП фірми "ТРАНС-РАВА ЛТД" у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до пошкодження вантажу.
Постановою від 06.12.2011 Севастопольського апеляційного господарського суду (судді: Сотула В.В. - головуючий, Голик В.С., Рибіна С.А.) рішення від 12.09.2011 господарського суду Автономної Республіки Крим скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що позивач не надав належних доказів зазначеної ним вартості товарів.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 22 Цивільного кодексу України, якою передбачено відшкодування збитків, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарськими судами встановлено, що 27.12.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (замовник) та ПП фірми "ТРАНС-РАВА ЛТД" (перевізник) уклали договір № 1511 та склали заявку № 17 на перевезення мармурових виробів на палетах вагою 23 т автомобілем НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_8
11.01.2011 під час перевезення вантажу з пункту відправлення до митного посту "Ялта" Кримської митниці сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого вантаж зазнав пошкоджень несумісних з подальшим використанням.
02.02.2011 постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим водія приватного підприємства фірми "ТРАНС-РАВА ЛТД" ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі договору № 01-09/02/11/п від 09.02.2011, укладеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (замовник) та ТОВ "Сімеко" (виконавець), за актом від 22.02.2011 про знищення або руйнування товарів на території Сімферопольського полігону проведено операцію зі знищення вантажу - мармурової плитки за ВМД № 600000009/2011/000769.
Гарантійним листом № 04 від 18.01.2011, у відповідь на претензію позивача, перевізник зобов'язався до 18.03.2011 сплатити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 21 636,00 доларів США, що еквівалентно 172 443,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 статті 314 Господарського кодексу України унормовано, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Правовими наслідками, які настають у разі порушення зобов'язання, є відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 4 статті 611 Цивільного кодексу України).
За статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Апеляційним господарським судом встановлено, що сума завданих збитків заявлена позивачем у претензії від 14.01.2011 та у позові визначена, виходячи з наступних витрат: 8798,40 доларів США - SOFIA DIAMANT, 3200,00 доларів США - EMPERADOR, 4518,20 доларів США - CREMA BEACH, 670,00 доларів США - вартість виробів, 2000,00 доларів США -пеня за договором, 2000,00 доларів США -оплата транспорту, 100,00 доларів США -оплата послуг диспетчера, 350,00 доларів США -охорона вантажу.
Суд апеляційної інстанції з'ясував, що найменування „SOFIA DIAMANT", „EMPERADOR", „CREMA BEACH" є назвами видів товару (мармурових плит), який пошкоджено під час перевезення, а „вироби" являють собою дерев'яні палети, за допомогою яких плити були розміщені у вантажівці.
Згідно частин 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у заявці від 27.12.2010 сторони вартість та специфікацію вантажу не визначили, а узгодили лише вагу товару та загальні ознаки. Також відсутні будь-які посилання щодо вартості, кількості та переліку вантажу в акті про знищення або руйнування товарів від 22.02.2011, складеного працівниками Кримської митниці.
Крім цього, апеляційний господарський суд встановив, що заявлені вимоги про відшкодування вартості товару не відповідають специфікації до контракту № 2285 від 01.01.2010, укладеного з ПП фірмою "ТРАНС-РАВА ЛТД".
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги електронний лист іноземного контрагенту - виробника від 10.09.2011, у якому зазначено, що фактичні витрати фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з поставки товару склали суму у розмірі 16516,60 доларів США, оскільки він не містить усіх необхідних реквізитів відправника, зазначень повноважень особи, що його підписала і не завірений належним чином відповідно до вимог норм міжнародного приватного прав, зокрема Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція, 1961) та відсутній його офіційний переклад.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів у підтвердження здійснених ним витрат, тому відсутні підстави для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків на користь позивача у заявленому розмірі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судова постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 06.12.2011 Севастопольського апеляційного господарського суду зі справи № 5002-28/2980-2011 залишити без змін.
Головуючий В.С.Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
О.М. Сибіга