18 грудня 2012 р. Справа № 34812/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії, -
06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії.
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену ухвалу скасувати, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що Згідно ст. 1 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Статтею 256 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно вимог ч.1 ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. У позовній заяві ОСОБА_1 просить встановити факт, який має юридичне значення.
Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам процесуального права.
06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області про зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відділ реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області на її звернення відмовився виправити у Книзі реєстрації смертей актовий запис №39 від 19.02.2010 року про смерть гр. ОСОБА_2, зокрема в графі «відомості про померлого» виправити дату смерті з ІНФОРМАЦІЯ_1 на ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв'язку з розбіжностями в датах смерті ОСОБА_2 вона не може отримати виплати передбачені законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У своїх рішеннях Конституційний Суд України практично не звужує досить широке формулювання вимог статті 55 Конституції України. Згідно з його тлумаченням, кожен має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Крім статті 55 Конституції України, що безпосередньо гарантує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, це право випливає також з інших її статей. Зокрема, частина друга статті 3 Конституції передбачає відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який у контексті адміністративної юстиції щонайменше вимагає визнання і втілення у життя таких вимог:1) усі особи, фізичні чи юридичні, рівні у своїх правах;2) кожен повинен мати змогу ознайомитися зі своїми правами та обов'язками, встановленими законом;3) дотримання законів повинні контролювати суди, які є незалежними у своїй діяльності;4) рішення судів належить виконувати.
Кожна з цих складових знайшла відображення в тексті Конституції України. Крім того, частина третя статті 8, особливо у поєднанні зі статтями розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, забезпечує особі право оскаржити рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень безпосередньо на підставі Конституції України. Стаття 56 Конституції України гарантує кожному "право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень". Насамперед на реалізацію зазначених вимог Конституції спрямована система адміністративної юстиції. Пунктом 1 частини першої зазначеної статті до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб'єкт владних повноважень своїм рішенням, діями чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи інтереси. При визначенні кола правових актів, що можуть бути оскаржені до адміністративних судів, необхідно виходити з принципу, що жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не повинен бути виведеним з-під контролю судів на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої юридичної сили. Цей принцип логічно випливає зі згаданого вище конституційного положення, яке поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають в Україні.
Відповідно до тлумачення Конституційного Суду України "подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду". Таким чином, оскарження в адміністративному порядку не є в Україні обов'язковою стадією, що має передувати зверненню до суду. Цей підхід дозволяє особі самостійно обрати засіб захисту своїх прав: звернутися до суб'єкта владних повноважень, а при потребі, після цього - і до суду, або відразу до суду. Для визначення предмету оскарження у цій категорії адміністративних справ необхідно з'ясувати зміст поняття "рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень". Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти, як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб. Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації Як зазначив Конституційний Суд України, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб (наприклад, дії щодо вилучення майна, затримання особи тощо).
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, ненадання допомоги працівниками міліції, не оприлюднення нормативно-правового акта тощо).
Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що відмова відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області щодо виправлення у Книжці реєстрації смертей актовий запис №39 від 19.02.2010 року про смерть гр. ОСОБА_2, зокрема в графі «відомості про померлого» виправити дату смерті з ІНФОРМАЦІЯ_1 на ІНФОРМАЦІЯ_2 є порушенням права суб'єктом владних повноважень, яке підлягає під юрисдикцію адміністративних судів.
А тому висновки суду першої інстанції не відповідають нормам процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови не вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення без додержанням норм процесуального права, що згідно ст. 199 КАС України є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 року у справі № 2а-8894/10 - скасувати та справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді В.С. Затолочний
В.Я. Качмар