Справа № Провадження №22-ц-5925/12 22-ц/1090/8322/12 Головуючий у І інстанції Саган В.М.
Категорія50Доповідач у 2 інстанціїСавченко
24.12.2012
Іменем України
20 грудня 2012 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Савченка С.І.,
суддів Іванової І.В., Даценко Л.М.,
при секретарі Лопатюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Український інститут промислової власності»на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Український інститут промислової власності»3-тя особа директор Державного підприємства «Український інститут промислової власності»ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що він працював на посаді помічника заступника директора ДП «Український інститут промислової власності». Наказом відповідача № 72 від 20 березня 2012 року його звільнено з роботи за п.1 ст.40 КзпПУ у зв'язку із скороченням штату працівників. Посилався, що дане звільнення є незаконним і суперечить цілій низці вимог КЗпП України. Зокрема його звільнено без персонального попередження про наступне звільнення з 20 березня 2012 року. Також при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці йому не було запропоновано іншу роботу на підприємстві за відповідною спеціальністю. Крім того, всупереч вимогам ст.43 КЗпП України його звільнено без попередньої письмової згоди профспілки, членом якої він є. Вказував, що порушення відповідачем його трудових прав завдали моральної шкоди, яка виражається у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Оцінив завдану моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 72 від 20 березня 2012 року про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2012 року позов задоволено частково. Скасовано наказ відповідача № 72 від 20 березня 2012 року, позивача поновлено на роботі і стягнуто із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 25358,83 грн. та 2000 грн. моральної шкоди. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.
Відповідач ДП «Український інститут промислової власності» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду помічника заступника директора державного підприємства «УІПВ».
Наказом відповідача № 72 від 20 березня 2012 року позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпПУ.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що звільнення позивача проведено з порушенням трудового законодавства, зокрема без персонального попередження позивача про наступне вивільнення із 20 березня 2012 року та без пропонування йому роботи на підприємстві за відповідною спеціальністю, а також без згоди профспілки. Такі висновки суду є правильними.
Проте, стягуючи на користь позивача 2000 грн. моральної шкоди, суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема приписів ст.60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Всупереч вказаним вимогам суд не звернув уваги, що на підтвердження своїх слів про заподіяння моральної шкоди позивач не надав суду жодного доказу, передбаченого ст.57 ЦПК України, а відтак висновки суду в цій частині не грунтуються на матеріалах справи.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи позов ОСОБА_2 в цій частині в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст.2371 КзпПУ відшкодування власником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Поскільки позивач не надав суду доказів, які б підтверджували обставини щодо заподіяння йому з боку відповідача моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потреби від нього додаткових зусиль для організації свого життя, то вимоги в цій частині не підлягають до задоволення. При цьому колегія суддів враховує, що встановлення факту порушення законних прав позивача при його звільненні не тягне автоматичного відшкодування моральної шкоди, завдання якої особі підлягає доведенню на загальних підставах.
Апеляційна скарга щодо скасування судового рішення в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає, поскільки рішення в цій частині ухвалене із додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд обгрунтовано прийшов до висновку про порушення трудового законодавства при звільненні позивача за ч.1 ст.40 КзпПУ.
З огляду на клопотання сторін відповідно до ч.9 ст.43 КзпПУ суд зупинив провадження та запитав згоду профспілки на звільнення позивача.
Листом від 22 листопада 2012 року профспілка ДП «Український інститут промислової власності»відмовила у наданні згоди на звільнення позивача, мотивувавши своє рішення тим, що при звільненні позивача адміністрація підприємства порушила п.2.5 Колективного договору, ч.3 ст.22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.ст.40, 43, ч.2 ст.492, ч.2 ст.494 КзпПУ.
Доводи апеляційної скарги щодо дотримання вимог трудового законодавства при попередженні ОСОБА_2 про наступне звільнення, яке виконане не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення, не грунтуються на матеріалах справи. Так позивача було попереджено 11 січня 2012 року про наступне звільнення із 15 березня 2012 року (а.с.7). Дане попередження було проведене на підставі наказу № 2 від 10 січня 2012 року, в якому відсутнє будь-яке згадування про звільнення працівників у зв'язку із скороченням штату, в тому числі позивача ОСОБА_2 (а.с.6)., а відтак на думку суду правові підстави для попередження про наступне звільнення позивача з 15 березня 2012 року були відсутні. Крім того, відповідач видав наказ № 5 від 12 січня 2012 року в якому йшлося про скорочення посад та звільнення позивача із 20 березня 2012 року, проте про наступне звільнення відповідно до даного наказу та вимог закону позивач не попереджався, а лише ознайомився із його змістом. Отже відповідач не дотримав вимог трудового законодавства (ч.1,3 ст.492 КЗпПУ).
Посилання апелянта на те, що на момент звільнення позивачу не пропонувалися інші вакантні посади у зв'язку із їх відсутністю колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані, поскільки наказом № 5 від 12 січня 2012 року уведено з 20 березня 2012 року новий штатний розпис інституту, у зв'язку з чим п.4.2 наказу № 5 зобов'язував одночасно із врученням попередження про звільнення запропнувати працівникам іншу роботу в Інституті за відповідною професією (спеціальністю), а у випадку відсутності такої роботи, іншу роботу в інституті і лише у разі відмови від переведення на іншу роботу звільнити працівника. Відповідачем вимоги даного наказу не виконані, що стверджується актом службового розслідування у відношенні начальника відділу кадрів ОСОБА_5, яким встановлено факти порушень трудового законодавства при попередженні працівників про звільнення, де остання пояснила чому вона не пропонувала вивільнюваним працівникам підприємства іншу роботу (а.с.89-90).
Твердження апелянта про відсутність іншої роботи для позивача спростовуються організаційною структурою ДП «Український інститут промислової власності», затвердженою головою Державної служби інтелектуальної власності 12 січня 2012 року, згідно якої у трьох заступників директора передбачено наявність кількох посад помічників (а.с.12-13).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо необгрунтованості відмови профспілки ДП «Український інститут промислової власності»у наданні згоди на звільнення позивача. У направленій на адресу апеляційного суду відмові профспілка чітко обгрунтувала свою позицію, вказавши в чому вона полягає, та пославшись на норми закону, які на думку профспілки порушені адміністрацією підприємства при звільненні позивача.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Український інститут промислової власності»задоволити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2012 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в позові ОСОБА_2 до Державного підприємства «Український інститут промислової власності»про відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ __________________