01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.01.2009 № 49/206
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Поліщук Т.А. дов. б\н від 21.07.2008 р.
від відповідача -Новоселецька О.А. дов. б\н від 17.11.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2008
у справі № 49/206
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Градекс"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод"
про стягнення 21663,29 грн.
Рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2008року по справі № 49/206 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ “Київський лакофарбовий завод» на користь ТОВ “Градекс» 14000,00 грн. основного боргу, 1774,13 грн. пені, 1776,00 грн. штрафу, 249,36 грн. 3% річних, 2749,25 грн. збитків від інфляції, 216,63 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу позову та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з даним рішенням, ТОВ “Київський лакофарбовий завод» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати дане рішення прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1774,13 грн. пені, 1776,00 грн. штрафу, 249,36 грн. 3% річних, 2749,25 грн. збитків від інфляції, 216,63 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу позову та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вважає, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норми матеріального та процесуального права, рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги в повному обсязі.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2008р. у справі № 49/206 - без змін.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються апеляційні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін із наступних підстав:
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, при апеляційному провадженні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Господарським судом м. Києва 23.04.2008 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу №04/23-01, відповідно до умов якого Позивач зобов'язався протягом терміну дії договору поставити та передати у власність Відповідачу товар, а Позивач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору.
Згідно пункту 1.2. договору найменування товару, кількість, а також ціна за партію товару визначається видатковою накладною № 04/23-21 від 23.04.2008 р., яка є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов вищезазначеного договору Позивач поставив Відповідачу товар загальною вартістю 17760,00 гри. з урахуванням ПДВ - 2 960,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 04/23-21 від 23.04.2008 р., довіреністю на тримання товару серія ЯОШ № 171726 від 22.04.2008 р., копії яких містяться у матеріалах справи.
Відповідно до пункту 4.2 договору розрахунок за відпущений товар Відповідач зобов'язується зробити, у відповідності з товарними накладними або Додатковою угодою, у термін не пізніше 5 банківських днів з моменту одержання товару.
Гарантійним листом № 809 від 27.05.2008 р. Відповідач гарантував Позивачу оплатити відвантажений товар до 10 червня 2008 р. (копію додано до матеріалів справи).
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Відповідач взяті на себе зобов'язання згідно договору по сплаті отриманого товару виконав частково, сплативши Позивачу 3 760,00 грн.
Внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором, заборгованість останнього перед Позивачем на день вирішення спору становить 14000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, сторонами було проведено звірку розрахунків, про що складено та підписано акт. відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 18.09.2008 р. складає 14 000,00 грн. (а.с.31).
Відповідно до апеляційної скарги, Відповідач визнає основний борг перед Позивачем в сумі 14 000,00 грн., а тому апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності суми боргу та правомірності її стягнення є обґрунтованим, відповідає обставинам і матеріалам справи.
З апеляційної скарги вбачається, що Відповідач вважає рішення суду першої інстанції таким яке прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що полягає в безпідставному стягненні подвійного штрафу - в розмірі 10 % вартості товару за договором та трьох відсотків річних, що суперечить змісту вищезазначеної норми. Також, судом не застосовано положення ст.233 Господарського кодексу України, якими передбачено зменшення судом розміру штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
Однак, апеляційний суд не погоджується з такими твердженням Відповідача та не приймає їх до уваги, враховуючи наступне.
Пунктом 5.1. договору за несвоєчасну оплату товару передбачений штраф у розмірі 10 % вартості товару, а також пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Договір в даній частині не визнавався в судовому порядку сторонами недійсним, а тому даний пункт договору є таким що діє.
Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо законності нарахування і стягнення з Відповідача пені у сумі 1774,13 грн. та штрафу у сумі 1776,00 грн. є таким що прийнятий у відповідності до обставин справи і норм чинного законодавства.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції, з врахуванням приписів вищезазначеної норми, вірно встановлено, що заявлені Позивачем вимоги, щодо стягнення 249,36 грн. 3% річних та 2749,25 грн. інфляційних витрат відповідають обставинам справи та законодавству України, а тому підлягають задоволенню.
Додатково, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Відповідачем помилково в апеляційній скарзі ототожнюються поняття штрафу та трьох відсотків річних, оскільки чинне законодавство чітко розрізняє ці поняття. Штраф, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки та має іншу правову природу ніж три відсотки річних, а тому вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпеченням виконання цивільних зобов'язань.
Щодо твердження Відповідача, викладеного в апеляційній скарзі, стосовно незастосування місцевим господарським судом положень ст.233 Господарського кодексу України, що в свою чергу призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, апеляційний суд, за результатами дослідження обставин та матеріалів справи, прийшов до висновку про необґрунтованість даного твердження Відповідача, а тому не приймає його до уваги, враховуючи наступне.
Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Таким чином, зменшення розміру штрафних санкцій при прийнятті судового рішення, закріплено в чинному законодавстві як право а не обов'язок суду та застосовується при наявності певних умов. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що причиною невиконання зобов'язання в повному обсязі є тимчасові фінансові труднощі, однак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження даної обставини, а також будь-які письмові повідомлення суд першої інстанції про перебування підприємства в такому стані.
Апеляційна вимога Відповідача щодо скасування рішення місцевого суду в частині стягнення 216,63 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на думку апеляційного суду не підлягає задоволенню, оскільки данні позовні витрати судом першої інстанції покладені на Відповідача у відповідності до положень ст. 49 ГПК України з дотриманням чинного законодавства.
Щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а саме про неповідомлення Відповідача про час та місце розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення (ухвали) лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення.
З матеріалів справи, а саме з протоколу судового засідання та ухвали господарського суду від 03.10.2008 р., вбачається, що в судовому засіданні приймав участь повноважний представник Відповідача - Сопенко С.О., отже дана обставина спростовує твердження Відповідача.
Таким чином, в даному випадку апеляційний суд не вбачає, що зазначені Відповідачем порушення процесуального права призвели до прийняття неправильного рішення. Тому, суд апеляційної інстанції не вбачає аргументованих підстав на підтвердження зазначених порушень і не приймає до уваги дані твердження Відповідача.
З вищезазначеного, апеляційний суд робить висновок, що Відповідач в апеляційній скарзі та в поясненнях у судовому засіданні апеляційного суду доводи та висновки суду першої інстанції не спростував, не довів наявність порушень норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому рішення залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу ТОВ “Київський лакофарбовий завод» на рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2008 року по справі № 49/206 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2008 року по справі № 49/206 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 49/206 повернути Господарському м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВГС України протягом одного місяця з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги до апеляційного суду, який прийняв оскаржувану постанову.
Головуючий суддя
Судді
20.01.09 (відправлено)