ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-41/16048-2012 17.12.12
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РіК»
ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Марк-Сет»
Провизнання договору недійсним
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Лутай Н.М. -дов. № б/н від 30.11.2012 р.;
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «РіК»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марк-Сет»про визнання недійсним договору поставки № 48 від 03.10.2011 р.
Ухвалою від 12.11.2012 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 17.12.2012 року.
Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2012 року надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та усні пояснення стосовно заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив суд позов задовольнити повністю.
17.12.2012 року представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 17.12.2012 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
03.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РіК»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марк-Сет»(покупець) був укладений договір поставки № 49, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар і оплати його.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до умов договору позивач та відповідач взяли на себе зобов'язання з постачання один одному товарів (скретч-карток поповнення рахунків мобільних операторів), зазначених у видаткових накладних.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору поставки № 49 від 03.10.2011 р. недійсним на підставі статей 215 та 207 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що господарські зобов'язання за даним договором зі сторони відповідача вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить господарський суд визнати недійсним договір поставки № 49 від 03.10.2011 р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РіК»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марк-Сет».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «РіК»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марк-Сет»для здійснення господарської діяльності було укладено договір поставки № 49 від 03 жовтня 2011 року.
Відповідно до умов договору позивач та відповідач взяли на себе зобов'язання з постачання один одному товарів (скретч-карток поповнення рахунків мобільних операторів), зазначених у видаткових накладних.
Матеріалами справи (копіями накладних та податкових накладних) підтверджено, що на виконання умов вищевказаного договору ТОВ «РіК»були поставлені ТОВ «Марк-Сет»товарно-матеріальні цінності в асортименті, вказаному у видаткових накладних на загальну суму 470 300,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що протягом жовтня-грудня 2011 року ТОВ «РіК»на адресу ТОВ «Марк-Сет»була поставлена продукція (скретч-картки поповнення рахунків мобільних операторів) згідно видаткових накладних №ЧРК-014071 від 14.10.2011р., №ЧРК-014323 від 21.10.2011р., №ЧРК-015389 від 14.11.2011р., №ЧРК-015569 від 18.11.2011р., №ЧРК-016731 від 12.12.2011р. на загальну суму 470 300,00 грн.
Також у відповідності до вимог Податкового кодексу України ТОВ «РіК»було виписано податкові накладні № 1928 від 14.10.2011р., № 2927 від 21.10.2011р., № 1959 від 14.11.2011р., № 2539 від 18.11.2011р., № 1750 від 12.12.2011р. на загальну суму 470 300,00 грн.
Оплату за поставку вищезазначених товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Марк-Сет»було здійснено своєчасно, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, про що свідчать виписки з банківських рахунків позивача.
Абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Доказом здійснення господарської операції є первинні документи, які містять необхідні для обліку господарської операції дані.
З матеріалів справи вбачається, що кожна поставка товару та надання послуг, здійснена в рамках договору № 49 від 03.10.2011 р. підтверджується рахунками, видатковими накладними, податковими накладними, підписаними уповноваженими особами.
Викладене свідчить про реальний характер проведеної між сторонами господарської операцій, та підтверджує:
1) здійснення позивачем та відповідачем зазначеної операції з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг, а також здійснення особою, яка є постачальником та виконавцем підприємницької діяльності;
2) наявністю у позивача та відповідача всіх необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу наявності управлінського та технічного персоналу.
Таким чином, ТОВ «РіК»та ТОВ «Марк-Сет»повністю виконані свої обов'язки по договору №49 від 03.10.2011 року.
Згідно зі статтею 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення), які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.
Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати певним вимогам, які ставляться для визнання договору дійсним.
Такі вимоги встановлені ст.203 Цивільного Кодексу України, зокрема, частиною 5 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що оспорюваний договір виконаний його сторонами, спрямований на реальне настання юридичних наслідків, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних про поставку товару, податкових накладних, банківських виписок про оплату отриманого товару. При цьому, видаткові накладні на поставку товару та податкові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів та Податкового Кодексу України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рік»не довело та не надало суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довело підстав, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РіК»про визнання недійсним договору № 49 від 03.10.2011 р. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 32, 33, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
18.12.2012 р.
Суддя Спичак О.М.