04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" грудня 2012 р. Справа№ 04/5026/1260/2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Іоннікової І.А.
Чорної Л.В.
при секретарі Помаз І.А.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Канівського комунального підприємства теплових
мереж
на рішення господарського суду Черкаської області
від 09.11.2012р. (дата підписання - 14.11.2012р.)
у справі №04/5026/1260/2012 (суддя - Гура І.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства Національна
акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Канівського комунального підприємства теплових
мереж
про стягнення 1 770 967,38 грн.
У серпні 2012р. Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за спожитий протягом жовтня - грудня 2011р. природний газ у розмірі 1 770 967,38 грн., з яких: 1 484 321,61 грн. основного боргу, 13 360,02 грн. інфляційних втрат, 134 821,67 грн. пені, 28 450,57 грн. 3% річних та 110 013,51 грн. 7% штрафу від простроченої суми боргу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами Договором купівлі-продажу природного газу №306/11-БО від 19.09.2011р.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.08.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №04/5026/1260/2012.
У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив про часткове погашення суми основного боргу та заперечив проти задоволення позову в частині стягнення із Комунального підприємства нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки їх розрахунок, на думку підприємства, суперечив вимогам закону. Зокрема, відповідач просив господарський суд застосувати надані йому п.3 ст.83 ГПК України повноваження щодо зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру неустойки (штрафу, пені). Обгрунтовуючи своє клопотання, відповідач вказував на відсутність додаткового фінансування бюджетних установ і організацій, що, поряд із збільшенням у 2011р. вартості природного газу, призвело до виникнення перед позивачем у Комунального підприємства заборгованості за відсутності вини останнього.
Крім того, у своєму клопотання відповідач просив визнати недійсним п.7.2 укладеного між сторонами Договору в частині слів «а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу», оскільки вважав, що п.7.2 у цій частині, всупереч вимог ст.630 ЦК України, не відповідав умовам типового договору, затвердженого постановою КМУ від 06.04.2011р. №354, і свідчив про збільшення обсягу відповідальності відповідача.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.11.2012р. у справі №04/5026/1260/2012 (суддя - Гура І.І.) позов задоволено частково, вирішено стягнути із Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 100 000,00 грн. основного боргу, 13 360,02 грн. інфляційних, 67 410,83 грн. пені, 28 450,57 грн. 3% річних та 110 013,51 грн. 7% договірного штрафу.
Провадження у справі в частині вимог про стягнення 1 384 321,61 грн. основного боргу припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.
У задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 67 410,83 грн. пені відмовлено на підставі ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України.
Висновок місцевого господарського суду в частині задоволення позову умотивований доведеністю та документальною обгрунтованістю заявлених позивачем вимог.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення (листопад 2011р. - серпень 2012р.), суд першої інстанції визнав його вірним та задовольнив позов у цій частині у заявленому до стягнення розмірі.
Враховуючи, що у процесі судового розгляду справи відповідач здійснював часткове погашення заявленої до стягнення суми основного боргу, на підтвердження чого надав господарському суду відповідні платіжні доручення, і станом на дату прийняття судового рішення у даній справі залишок непогашеної суми основного боргу, яка визнавалась відповідачем, становила 100 000,00 грн., суд першої інстанції на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України припинив провадження у справі в частині вимог про стягнення погашеної суми основного боргу у розмірі 1 384 321,61 грн.
Оцінивши фактичні обставини справи, інтереси та майновий стан сторін, причини неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, місцевий господарський суд визнав клопотання Комунального підприємства про зменшення неустойки таким, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим на підставі ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50% і відмовив у задоволенні позову про стягнення 67 410,83 грн. пені.
Водночас, приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про визнання частково недійсним п.7.2 укладеного між сторонами Договору і задовольнив позовні вимоги про стягнення із Комунального підприємства 7% договірного штрафу у розмірі 110 013,51 грн. за неналежне виконання останнім своїх грошових зобов'язань. У цьому зв'язку господарський суд виходив із закріпленого ст.627 ЦК України принципу свободи договору, а також із встановлених ч.ч. 4, 7 ст.179 ГК України загальних умов укладання господарських договорів.
Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду в частині задоволення позову про стягнення із Комунального підприємства 7% договірного штрафу у розмірі 110 013,51 грн., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняте судом першої інстанції рішення у цій частині скасувати.
За оцінкою апелянта, рішення господарського суду Черкаської області від 09.11.2012р. у даній справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки жоден із типових договорів на купівлю-продаж природного газу, затверджених Кабінетом Міністрів України в рамкам Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», не передбачає відповідальності покупця у вигляді сплати штрафу. Відтак, скаржник вважав, що сторони не мали права відступати від умов затвердженого у встановленому законом порядку типового договору про купівлю-продаж природного газу, а могли лише конкретизувати його умови.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012р. №04/5026/1260/2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Іоннікова І.А., Чорна Л.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 17.12.2012р.
Сторони процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, хоча про час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про причини неявки своїх представників суду не повідомили.
Враховуючи наведене, судова колегія вирішила за можливе розглядати апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами за відсутності представників сторін, які у призначене судове засідання не з'явилися і були належним чином повідомлені про час і місце його проведення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановив суд першої інстанції, 19.09.2011р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі - позивач) та Канівським комунальним підприємством теплових мереж (далі - відповідач, Комунальне підприємство) був укладений Договір № 306/11-БО на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір), за умовами якого позивач (продавець за Договором) зобов'язувався передати у власність відповідачу (покупцю за Договором) у IV кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
Згідно п.2.1 Договору продавець зобов'язувався передати покупцеві з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі 3 180,0 тис. куб. м. згідно наведеного у цьому пункті графіку.
У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п.5.2 Договору ціна поставленого природного газу повинна були розраховуватись наступним чином.
Ціна за 1 000 куб. м. природного газу становила 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової набавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 3 023,50 грн., крім того цільова набавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 700,76 грн.
Водночас, сторони домовились, що до ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 285,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього д ПДВ - 342,00 грн.
Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 042,76 грн.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ або тарифів на транспортування, розподіл і постачання, сторони вносять зміни до п.5.2 цього Договору з дати набрання чинності встановленої НКРЕ ціни та тарифів.
30.09.2011р. сторони підписали Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої внесли зміни до п.5.2 Договору, визначивши ціну за 1 000 куб. м. природного газу на рівні 4 139,57 грн. (з цільовою надбавкою і ПДВ), до якої додається загальний тариф на послуги з транспортування (з ПДВ) у розмірі 362,76 грн.
Зміни до Договору згідно вказаної Додаткової угоди набирали чинності з 01.10.2011р.
11.10.2011р. сторони підписали Додаткову угоду №2 до Договору, згідно якої з 11.10.2011р. ціну 1 000 куб. м. природного газу збільшено до 3 449,64 грн. (цільовою надбавкою і ПДВ) + 362,76 грн. тарифу на послуги з транспортування (з ПДВ).
За умовами п.6.1 Договору, оплата за газ повинна здійснюватися покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Наявними у справі двосторонньо підписаними Актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011р. (а.с.18), від 30.11.2011р. (а.с.19) та від 31.12.2011р. (а.с.20) підтверджується, що протягом жовтня 2011р. - грудня 2011р. в обсязі 688 968 куб.м. на загальну суму 2 626 621,61 грн.
Утім, відповідач своїх грошових зобов'язань перед позивачем в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 20.07.2012р. заборгував ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 1 484 321,61 грн.
З матеріалів справи випливає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач частинами погашав заборгованість за поставлений природний газ, у зв'язку з чим станом на дату прийняття судового рішення залишок непогашеної суми основного боргу, яку визнавав відповідач, становив 100 000,00 грн., що підтверджується наданими господарському суду платіжними документами, а також Актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2012р.
За приписами ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, відповідач всупереч наведених правових норм та умов укладеного між сторонами Договору взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду про обгрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення із відповідача 100 000,00 грн. основного боргу за поставлений протягом спірного періоду природний газ є вірним, а рішення у цій частині слід залишити без змін.
В силу п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п.4.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
З огляду на наведене, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про припинення на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України провадження у справі в частині вимог про стягнення із відповідача 1 384 321,61 грн. основного боргу, сплаченого Комунальним підприємством у процесі розгляду спору судом першої інстанції.
В силу ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У п.7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору він у безспірному порядку зобов'язувався сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у сказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим договором.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого йому природного газу позивач нарахував та просив стягнути із Комунального підприємства 13 360,02 грн. інфляційних втрат, 28 450,57 грн. 3% річних, 134 821,67 грн. пені та 110 013,51 грн. 7% штрафу від простроченої суми боргу.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та 7% договірного штрафу за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, суд першої інстанції обгрунтовано визнав його арифметично вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Водночас, місцевий господарський суд погодився із поданим позивачем розрахунком пені на суму 134 821,67 грн., зазначивши що він виконаний із дотриманням вимог ч.6 ст.232 ГК України, однак, розглянувши заявлене відповідачем клопотання, на підставі ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України зменшив її розмір на 50%, стягнув із Комунального підприємства 67 410,83 грн., а в іншій частині у задоволенні вимог про стягнення пені на суму 67 410,83 грн. відмовив.
За змістом ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Пунктом третім ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п.3.17.4. постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Переглядаючи справу у повному обсязі, судова колегія дійшла висновку про обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в частині застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України і зменшення розміру заявленої до стягнення пені, адже під час судового розгляду справи відповідачем дійсно була сплачена більша частина основного боргу, прострочення оплати було спричинено, зокрема, недостатністю бюджетного фінансування та значною заборгованістю підприємств - споживачів теплової енергії. І хоча важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника чи державою не є винятковими обставинами в розумінні ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, господарським судом враховано, що відповідач надав докази вжиття ним заходів для погашення заборгованості перед позивачем, а саме: письмові звернення до позивача з проханням розстрочити погашення суми боргу в силу зазначених причин; листи споживачів теплової енергії до відповідача, звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2012 року.
Відтак, рішення місцевого господарського суду у цій частині слід залишити без змін та скасування.
Умотивовуючи наявність підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі в частині стягнення із Комунального підприємства 7% договірного штрафу у розмірі 110 013,51 грн., апелянт вказував на невірне застосування господарським судом положень ст.ст. 627, 630 ЦК України. За оцінкою скаржника, передбачена у п.7.2 укладеного між сторонами Договору відповідальність покупця за несвоєчасну оплату поставленого природного газу у вигляді сплати 7% штрафу від простроченої суми боргу суперечить вимогам затвердженого у встановленому законом порядку типового договору на купівлю-продаж природного газу, а відтак і порушує приписи ст.630 ЦК України, якою встановлено обов'язковість використання сторонами типових умов.
Утім, судова колегія не погоджується із наведеними доводами апелянта з наступних мотивів.
У статті 630 ЦК України встановлено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Статтями 627, 628 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч.2,3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших
можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права
наполягати на зміні його змісту.
Відповідно до п.15 ч.3 ст.4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» затвердження типових договорів на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) віднесено до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.02.2011р. №212 (чинною на момент укладення між сторонами Договору) затверджено Типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), умовами якого передбачено, зокрема, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в Інформаційному листі від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України (у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту).
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Вищий господарський суд України зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відтак, задовольняючи позовні вимоги про стягнення із відповідача 110 013,51 грн. договірного штрафу, місцевий господарський суд правомірно виходив із принципу свободи кожного в укладенні договору.
На підставі вищевикладеного, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції законного судового рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Комунального підприємства слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.
Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж на рішення господарського суду Черкаської області від 09.11.2012р. у справі №04/5026/1260/2012 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 09.11.2012р. у справі №04/5026/1260/2012 - без змін.
2. Матеріали справи №04/5026/1260/2012 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий суддя Кропивна Л.В.
Судді Іоннікова І.А.
Чорна Л.В.