79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.12.12 Справа №5015/4240/12
за позовом: Приватного підприємства «Лара», м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-Агро-Буд», м.Львів
про стягнення заборгованості в сумі 58'696,91 грн.
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Романів В.Я.
Представники:
від позивача: Голубовський М.М. -представник (дов.№2/12 від 09.10.2012р., діє до 31.12.2012р.);
від відповідача: Зошій Ю.Й. -представник (дов.№б/н від 05.03.2012р., діє до 05.03.2015р.).
На розгляд господарського суду Львівської області Приватним підприємством «Лара»подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-Агро-Буд»про стягнення заборгованості в сумі 58'696,91 грн.
Ухвалою суду від 11.10.2012р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 23.10.2012р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
У судовому засіданні 18.12.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд позовні вимоги задоволити повністю та стягнути з відповідача заборгованість у сумі 58'696,91 грн. (в т. ч. 57'640,00 грн. -основного боргу, 1'056,91 грн. - 3% річних за користування чужими коштами) та судовий збір у сумі 1'609,50 грн.
У судовому засіданні 18.12.2012р. представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Свої вимоги аргументує наступним. Між сторонами не укладався договір поставки №177 від 14.09.2011р., натомість, між сторонами підписувався договір №177 від 14.09.2011р. про надання послуг, але такий договір не є підставою позову. У поданому до суду акті звірки взаєморозрахунків не врахована проплата у розмірі 4'595,40 грн., тобто, позивач завищив суму основного боргу, яка повинна складати не 57'640 грн., а 53'044,60 грн. Крім того, зазначає, що останнім днем оплати згідно рахунку-фактури №СФ-0000008 є 19 квітня 2012 року. Отже, прострочення грошового зобов'язання слід рахувати з 20 квітня 2012р. по 09.10.2012р. Представник відповідача подав до суду свій розрахунок розміру трьох відсотків річних за користування чужими коштами. З огляду на зазначене, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено таке.
14.09.2011р. між Приватним підприємством «Лара»(постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форт-Агро-Буд»(покупець, відповідач у справі) був укладений договір поставки №177 (надалі по тексту-договір), оригінал якого позивач надав у судовому засіданні.
Термін дії договору з моменту його підписання до 31 грудня 2012р. (п.11.2 договору). Сторонами не подано доказів припинення дії договору.
Відповідно до п.1.1 договору покупець зобов'язується приймати у власність та оплачувати товар в порядку і на умовах, передбачених договором. Кількість, ціна, місце та строк поставки продукції, що є предметом договору, визначається в заявах покупця, які є частиною договору після їх прийняття до виконання постачальником, або, за погодженням сторін, в специфікаціях, які підписуються і скріплюються печатками обидвох сторін (п.1.2 договору).
Згідно з п.5.1 договору оплата продукції здійснюється покупцем у безготівковому порядку, шляхом здійснення 100% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника. Підставою для перерахування коштів є рахунки, що виставляються постачальником за продукцію, яка поставляється, в кожній накладній (п.5.2 договору).
На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач передав, а відповідач прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000023 від 31.03.2012р. на суму 48'300,00 грн. та №РН-0000027 від 04.04.2012р. на суму 99'360,00 грн. Таким чином, загальна вартість поставленого товару становить 147'660,00 грн. У видаткових накладних, які були підписані сторонами без жодних застережень зазначено, що замовлення здійснено на підставі договору №177 від 14.09.2011р. З огляду на це, суд вважає твердження представника відповідача про те, що договір поставки між сторонами не укладався, безпідставними.
Станом на день подання позову відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 90'020,00 грн., що підтверджується банківськими виписками. Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 57'640,00 грн.
Позивач надсилав на адресу відповідача лист зі складеним ним актом звірки взаєморозрахунків за період з 14.09.2011р. по 23.10.2012р., яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 57'640,00 грн. Направлення акту підтверджується описом вкладення у цінний лист з печаткою пошти та квитанцією №1464 від 29.10.2012р. Такий лист залишений відповідачем без відповіді.
У поданому відзиві представник відповідача стверджує, що при його складенні не врахована проплата у сумі 4'595,40 грн. З огляду на це, вважає, що позивач завищив суму основного боргу, яка повинна складати не 57'640,00 грн., а 53'044,60 грн. Проте, судом встановлено, що оплата в сумі 4'595,40 грн. здійснювалася відповідачем за розвантаження вагонів в рахунок договору від 22.03.2012р., а не від 14.09.2011р., що підтверджується випискою по рахунку позивача. Таким чином, посилання представника відповідача про неврахування оплати у сумі 4'595,40 грн. в рахунок суми заборгованості необґрунтовані.
Відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті товару, тому позивач, на підставі ст.625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 1'056,91 грн. (розрахунки наявні в матеріалах справи).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача з таким розрахунком не погоджується та стверджує, що нарахування 3% річних за користування чужими коштами повинно здійснюватися з 20.04.2012р. по 09.10.2012р. Крім того, подав проведений ним розрахунок, який встановлено розмір 3% річних за користування чужими коштами у сумі 1'004,09 грн.
Перевіривши поданий представником відповідача розрахунок, суд встановив, що його проведення здійснено з порушеннями. Зокрема, його проведення здійснено виходячи з початкової суми заборгованості 94'344,60 грн., а не 98'940,00 грн. через посилання представника відповідача на те, що для погашення заборгованості за поставлений товар було здійснено оплату в сумі 4'595,40 грн. Проте, судом встановлено, що така оплата в рахунок цієї заборгованості не здійснювалася. Крім того, представник відповідача при визначенні загальної кількості днів заборгованості взагалі не враховує дні її часткової оплати.
Здійснивши перерахунок розміру 3% річних за користування чужими коштами, суд встановив, що він становить 1'056,91 грн., і це відповідає проведеному позивачем розрахунку.
Доказів погашення заборгованості та штрафних санкцій станом на день розгляду справи відповідачем в суд не надано.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставленого товару відповідно до умов договору настав.
Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару, що, зокрема, вбачається з накладних, підписаних сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем оплати вартості поставлених позивачем товарів у повному обсязі підтверджений не був.
Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати, сплачені позивачем, підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 193, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 526, 530, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт-Агро-Буд»(79000, м.Львів, вул.В.Великого, буд.2 офіс 912, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35424132) на користь Приватного підприємства «Лара»(79007, м.Львів, вул. Шпитальна, буд. 26/8, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22332240) 57'640,00 грн. -основного боргу, 1'056,91 грн. - 3% річних за користування чужими коштами та 1'609,50 грн. - сплаченого судового збору.
3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.
В судовому засіданні 18.12.2012р., судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 19.12.2012р.
Суддя Яворський Б.І.