Справа № 230/4482/12
іменем України
13 грудня 2012 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді - Славінської Н.Л.
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.
представників:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
третьої особи -Гибалівської
сільської ради - Безверхнього М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відновлення межі між земельними ділянками, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Гибалівська сільська рада Шаргородського району Вінницької області,
8.11.2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5, в якому просить прийняти рішення про відновлення межі між земельними ділянками, якою користується віповідачка ОСОБА_5 та позивач, що знаходяться в АДРЕСА_1, відповідно до земельно-кадастрової документації щодо землекористування позивача та відповідачки. В обгрунтуванняя позову зазначив, що 3.07.2010 року він купив житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на земельній ділянці площею 0,18 га. По сусідству, в будинку № 26, проживає відповідачка - ОСОБА_5, в користуванні якої знаходиться земельна ділянка площею 0,15 га землі. 29.12.2010 року 2 сесія 6 скликання Гибалівської сільської ради прийняла рішення, згідно з яким йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою та зобов'язано протягом 120 днів укласти договір із землевпорядною організацією на виготовлення технічної документації, що посвідчує право на земельну ділянку у зв'язку із договором купівлі-продажу житлового будинку, що ним виконано. В жовтні 2012 року до нього прийшов землевпорядник Гибалівської сільської ради, який встановив межі земельної ділянки, згідно з рішенням Гибалівської сільської ради про його землекористування та іншими документами, про що складено відповідний акт. На місцевості було встановлено межові знаки, якими визначено межі його та відповідачки землекористування. Однак, відповідачка, не погодившись з цим та ліквідувавши межові знаки, самовільно відібрала у позивача 0,0167 га землі, пересунула межу в його бік на 3 м. 30 см., у зв'язку із чим він вимушений звернутися до суду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_1, що діє за довіреністю від 22.11.2012 року, підтримали позовні вимоги, посилаючись на ті самі обставини. Суду пояснили, що позивач в 2010 році придбав будинок в АДРЕСА_1, що належав сестрі відповідачки - ОСОБА_6 Будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,18 га, яка належить позивачу після придбання будинку. Рішенням Гибалівської сільської ради 29.12.2010 року позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,18 га, у зв'язку із договором купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1. Вказане рішення є чинним. Позивач уклав договір на виготовлення технічної документації із землеустрою з Вінницьким інститутом землеустрою, у зв'язку із чим його працівники виїздили на земельну ділянку, що належить позивачу, для встановлення та закріплення її меж. Державного акту на земельну ділянку позивач ще не має. Відповідачка ОСОБА_5, яка є суміжним землекористувачем, відмовилася погодити межі і не підписала абрис зовнішніх меж. Через деякий час позивач усно звернувся до Гибалівського сільського голови з метою встановлення та закріплення меж земельної ділянки, оскільки вважав, що площа земельної ділянки, межі якої були встановлені працівниками інституту землеустрою, менша, ніж та, на яку сільською радою надано дозвіл на виготовлення технічної документації, тобто, менша 0,18 га. 23.10.2012 року землевпорядник Гибалівської сільської ради ОСОБА_7 встановив межі земельної ділянки позивача, вздовж межі земельної ділянки забив 3 кілки, про що було складено акт, від підпису в якому відповідачка також відмовилася. Землевпорядником Гибалівської сільської ради було встановлено, що до площі земельної ділянки 0,18 га не вистачає 132 кв.м. землі, тобто цю частину земельної ділянки у позивача незаконно відібрала відповідачка. Після встановлення та закріплення меж землевпорядником Гибалівської сільської ради відповідачка вирвала та знищила кілки, які було ним встановлено по новій межі земельної ділянки позивача та відповідачки. З приводу знищення межових знаків і наявності спору між позивачем та відповідачкою, як суміжними землекористувачами, позивач в сільську раду не звертався. У зв'язку із наведеним просять суд відновити межі земельної ділянки позивача відповідно до рішення Гибалівської сільської ради, яким є акт від 23.10.2012 року.
Представник відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_2, що діє за довіреністю від 26.11.2012 року, в судовому засіданні позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Суду пояснив, що спір між позивачем та відповідачем на даній стадії не може розглядатися судом, оскільки позивач, в порушення вимог ст.158 ЗК України, не звернувся з приводу вирішення спору суміжного землекористування до сільської ради, яка повинна прийняти відповідне рішення щодо спору суміжного землекористування. Тільки при непогодженні із рішенням органу місцевого самоврядування щодо вирішення спору з приводу суміжного землекористування, позивач має право звернутися до суду. Таким чином, на його думку, позивач не дотримався позасудового порядку вирішення спору із відповідачкою ОСОБА_5, тому його позов є безпідставним. Крім того, позов є безпідставним і тому, що позивач не представив належних доказів того, що є власником або користувачем земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідачка, яка проживає по сусідству із позивачем, по АДРЕСА_2, при житті сестри ОСОБА_8, у якої позивач придбав будинок, ніколи не мала спорів щодо меж земельної ділянки із останньою. Межі були ними встановлені протягом тривалого часу і вони ними користувалися без суперечок. Відповідачці було наділено для будівництва будинку земельну ділянку площею 0,15 га, якою вона користується досі. Крім того, вона розробила внизу своєї земельної ділянки частину долини біля річки, де росли чагарники і забур'янювали її город, тому вона і змушена була їх знищити та розорати. За рахунок того, що відповідачка розробила частково долину біля річки, що примикає до її земельної ділянки, площа належної їй земельної ділянки збільшилася. Проте, площа земельної ділянки відповідачки не збільшилася за рахунок захоплення земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1. Оскільки позивач не представив суду ні державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, ні документів, підтверджуючих його право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, то, на його думку, не являючись власником земельної ділянки або законним землекористувачем спірної земельної ділянки, позивач взагалі не має права звертатися із даним позовом до суду. Тому, у випадку виникнення спору з приводу суміжного користування, він має право звернутися тільки до органу місцевого самоврядування. Оскільки позов є безпідставним, то в його задоволенні слід відмовити.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області - Безверхній М.В. в судовому засіданні позов визнав і пояснив, що працює в даній сільській раді землевпорядником. Відповідно до записів, які є в Гибалівській сільській раді, за відповідачкою закріплено земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_2, а за позивачем - площею 0,18 га по АДРЕСА_1. Після придбання позивачем будинку, що знаходиться в с. Гибалівка на АДРЕСА_1, Гибалівська сільська рада 29.12.2010 року прийняла рішення про надання дозволу останньому на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,18 га, - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована біля даного будинку. До виготовлення державного акту на вказану земельну ділянку, позивач є належним землекористувачем, оскільки, відповідно до вимог ст.ст.120-121 ЗК України, до нього, після придбання будинку, перейшло право користування земельною ділянкою від попереднього землекористувача. Позивач замовив виготовлення технічної документації із землеустрою на державний акт у Вінницькому інституті землеустрою і його працівники виїздили на земельну ділянку, якою користується останній, з метою встановлення та закріплення меж земельної ділянки. Він також був присутній при цьому, йому відомо, що відповідачка відмовилася погодити межі із позивачем. Вдруге він виходив на земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, і перебуває у користування позивача, 23.10.2012 року за дорученням Гибалівського сільського голови Лукашика О.І., котрий повідомив, що позивач звернувся до нього із усною заявою про те, що площа його земельної ділянки значно менша, ніж та площа, що зазначена в рішенні Гибалівської сільської ради від 29.12.2010 року. З метою перевірки площі земельної ділянки і встановлення межі він 23.10.2012 року прийшов на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача. При перевірці ортофотоплану, виготовленого працівниками інституту землеустрою, що був представлений позивачем, а також, враховуючи свідчення позивача і сусідки позивача - ОСОБА_10, яка також є суміжним землекористувачем із позивачем і проживає на АДРЕСА_1, він встановив, що до площі земельної ділянки 0,18 га, на яку виготовляється позивачу державний акт, не вистачає 132 кв.м., тому він наділив йому недостачу землі за рахунок земельної ділянки відповідачки, оскільки в останньої площа земельної ділянки була більша, ніж та, яка їй виділялася. При встановленні межі земельної ділянки ним було забито по межі 3 кілки та складено акт встановлення та закріплення меж земельної ділянки, який відповідачка відмовилася підписати. Про те, що відповідачка викинула встановлені ним по межі земельної ділянки кілки, він дізнався пізніше. З приводу виникнення спору між позивачем та відповідачкою щодо суміжного землекористування, ОСОБА_4 більше в сільську раду ні письмово, ні усно не звертався. Вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки ним 23.10.2012 року встановлено межі земельної ділянки позивача, які порушено відповідачкою.
Вирішуючи спір суд встановив, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку, що знаходиться в с. Гибалівка Шаргородського району Вінницької області на АДРЕСА_1. Вказаний факт в судовому засіданні підтверджений договором купівлі-продажу від 3.07.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 купив житловий будинок, загальною площею 43 кв. м., житловою площею 37,4 кв.м. по АДРЕСА_1, розміщений на присадибній земельній ділянці площею 0,18 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 0525380500:03:006:0043 (а.с.6-9).
Державного акту на земельну ділянку, на якій розміщений будинок, позивач ОСОБА_4 не має.
Проте, рішенням Гибалівської сільської ради від 29.12.2010 року, з врахуванням вимог ст.ст.120,121 ЗК щодо переходу права користування земельною ділянкою у разі набуття права на жилий будинок, надано дозвіл позивачу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,18 га, - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розміщена в АДРЕСА_1 (а.с.12).
Тому, суд вважає, що позивач є землекористувачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,18 га, що розміщена біля належного йому на підставі договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 Шаргородського району Вінницької області.
Відповідачці ОСОБА_5 під будівництво будинку в АДРЕСА_2 виділено присадибну земельну ділянку площею 0,15 га, що підтверджується копією свідоцтва на забудову садиби, що включає саме свідоцтво, дозвіл на проведення робіт, план забудови садиби (а.с.32-34), копією свідоцтва про право власності на жилий будинок від 8.01.1990 року (а.с.35).
З довідки виконкому Гибалівської сільської ради від 30.11.2012 року за №02-18-691 вбачається, що земельна ділянка площею 0,15 га, що призначена для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і знаходиться на АДРЕСА_2, приватизована відповідачкою ОСОБА_5 на підставі рішення сільської ради від 16.11.1993 року (а.с.30).
На виконання рішення Гибалівської сільської ради від 29.12.2010 року, представником ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розпочато роботи по встановленню та закріпленню меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_4, позивача у справі, проте, суд вважає, що вказані роботи не завершені, оскільки акт встановлення та закріплення меж не підписаний виконавцем робіт та представником Гибалівської сільської ради (а.с.14), так само, як і абрис зовнішніх меж земельної ділянки, який підписаний тільки одним із суміжних землекористувачів - ОСОБА_10 та не підписаний представником Гибалівської сільської ради і суміжним землекористувачем - ОСОБА_5, відповідачем у даній справі (а.с.14, на звороті).
Відтак, вказаний акт встановлення та закріплення меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_4, в силу вимог ст.ст.58-59 ЦПК України, не може бути прийнятий судом до уваги, як належний та допустимий доказ на підтвердження підставності позову, про що зазначає позивач.
До позовної заяви позивачем ОСОБА_4 додано ксерокопію акту встановлення та закріплення меж земельної ділянки від 23.10.2012 року (а.с.15).
Як вбачається із даного акту, він складений землевпорядником Гибалівської сільської ради ОСОБА_7 в присутності позивача та відповідачки. Землевпорядником було проведено встановлення межі земельної ділянки громадянина ОСОБА_4, яка розташована по АДРЕСА_1. При цьому, в акті зазначено, що вздовж городу землевпорядником забито 3 кілки - межові знаки, які передані на зберігання позивачу. В акті, також, зазначено, що на його зворотній стороні знаходиться схема зовнішніх меж земельної ділянки і що він є підставою для внесення змін у земельно-облікові документи.
При цьому, вказаний акт підписаний землевпорядником Гибалівської сільської ради ОСОБА_7, землекористувачем ОСОБА_4, але не підписаний відповідачкою ОСОБА_5
Проте, акт від 23.10.2012 року не може бути прийнятий до уваги судом, як належний та допустимий доказ, оскільки здобутий із порушенням порядку, встановленого законом. Зокрема, в даному акті не зазначено підстав, у зв'язку із якими землевпорядник Гибалівської сільської ради ОСОБА_11 виходив на земельну ділянку позивача та встановлював і закріплював її межі. Крім того, не зазначена схема зовнішніх меж земельної ділянки позивача, про що вказується в акті, оскільки на звороті розміщене креслення старої та нової межі, зроблене не відомо на підставі яких документів. До того ж, вказаний акт не закріплений печаткою Гибалівської сільської ради.
Як встановлено судом, у 2012 році між позивачем та відповідачкою виник спір з приводу щодо меж земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, а також, щодо додержання ними правил добросусідства, який в передбаченому земельним законодавством порядку, тобто органом місцевого самоврядування, не вирішувався, оскільки сторони до Гибалівської сільської ради з приводу спору між ними, як суміжними землекористувачами, не зверталися.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з положеннями ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.212 ЦПК України, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог про відновлення межі між земельними ділянками, яким користується він та відповідачка, відповідно до земельно-кадастрової документації, зазначаючи, що підставою для прийняття судом такого рішення є рішення Гибалівської сільської ради від 29.12.2010 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку по АДРЕСА_1, а також, підставою для цього є акт встановлення та закріплення меж земельної ділянки землевпорядником Гибалівської сільської ради від 23.10.2012 року.
Проте, враховуючи, що усі обставини, які становлять предмет доказування, мають бути підтверджені визначеними у ч.2 ст.57 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими лише ті факти та обставини, які визнаються обома сторонами та підтверджуються письмовими доказами. Зокрема, що позивач та відповідач мають суміжне землекористування (а.с.12, 30, 32-35), з приводу якого у них восени 2012 року виник спір, який в передбаченому ст.158 ЗК України позасудовому порядку органом місцевого самоврядування - Гибалівською сільською радою не розглядався.
Відтак, суд вважає безпідставним посилання позивача та його представника в судовому засіданні на те, що вказаний спір уже вирішувався Гибалівською сільською радою, у зв'язку із чим 23.10.2012 року і було землевпорядником сільської ради здійснено вихід на місце та встановлено межі земельної ділянки позивача, оскільки це посилання спростовується поясненнями в судовому засіданні самого ОСОБА_4 і представника третьої особи - Гибалівської сільської ради Безверхнього М.В., які стверджували, що проводилася перевірка усного звернення позивача з приводу того, що земельна ділянка, якою користується позивач, має меншу площу, ніж та, що зазначена в рішенні Гибалівської сільської ради від 29.12.2010 року.
Крім того, позивачем не надано будь-яких рішень органу місцевого самоврядування - Гибалівської сільської ради, який би вирішував його спір з суміжним землекористувачем - ОСОБА_5, і з яким він був би не згоден, що стало б підставою вирішення спору в суді.
Статті 106 (ч.1), 107 (ч.1) ЗК України, на які посилається в позові позивач, взагалі не регулюють спірні правовідносини, оскільки судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 не є власником земельної ділянки, так як йому не видавався державний акт на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Крім того, безпідставним суд вважає в даному випадку також посилання позивача в позовній заяві на вимоги ст.152 ЗК України щодо способів захисту прав на землю, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відновлення межі земельної ділянки, проте, такий спосіб захисту прав не передбачений в зазначеній статті.
Встановленим судом фактам відповідають земельні правовідносини. До даних правовідносин слід застосувати ст.ст.14,19,55 Конституції України, ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 81, 120, 126, 158 ЗК України.
Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження сільських рад, зокрема п. 34 передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішується відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом (ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ).
Відповідно до вимог ст.81 ЗК України, встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, а також на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із
земель приватної власності без зміни її меж, цільового
призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі
набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою
посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Статтею 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці об'єкти. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» (із наступними змінами), п.п. 1.3, 4.1 якого визначено, що при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді межових спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок, власник (користувач) земельної ділянки замовляє в юридичної чи фізичної особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт, виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Виходячи із положень ч.ч. 3, 5 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а суди розглядають лише ті справи за спорами про межі земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, котрі не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (з наступними змінами), встановлено, що судам підвідомчі справи за заявами, зокрема: про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК України компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.
Пунктом 4 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України встановлено, що, згідно зі статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи у користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.
Відтак, суд вважає, що у позивача ОСОБА_4 немає правових підстав для звернення до суду із вказаними позовними вимогами до відповідачки ОСОБА_12 про відновлення межі земельної ділянки, оскільки спір не розглядався органом місцевого самоврядування.
Відновлення межових знаків, виходячи із аналізу вище вказаного законодавства України, не є компетенцією відповідачки, а також суду в даному випадку, оскільки, відповідно до положень ч.ч. 3, 5 ст. 158 ЗК України суди розглядають лише ті справи за спорами про межі земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, котрі не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконують суд, що позивачем не наведено доказів порушення його прав з боку відповідача, а оскільки судом не встановлено порушення його прав, то відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України і на підставі ст.ст.14,19,55 Конституції України, ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 81, 120, 126, 158 ЗК України суд
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відновлення межі між земельними ділянками - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя