Справа № 0308/13157/12 провадження № 22-ц/0390/1779/2012 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В.
Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.
18 грудня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М.,
при секретарі - Шереметі Т.Г.,
з участю представника позивача Куковського І.О., відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства Комерційний банк (далі -ВАТ КБ) «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Луцьке регіональне управління до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року,
У серпні 2011 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»(далі -ПАТ КБ «Надра»), звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 03 червня 2008 року між цим банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу кошти в розмірі 40000 грн. під 19,9 % річних з кінцевим терміном погашення 02 червня 2011 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором 03 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким відповідачі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Проте кредит і відсотки за користування ним ОСОБА_2 сплачувалися невчасно та не в повному обсязі, на звернення банку з вимогою погасити заборгованість відповідачі не реагували, внаслідок чого станом на 01 червня 2011 року за ними утворилася заборгованість в розмірі 40906,30 грн.
Тому просило стягнути вказані кошти з відповідачів солідарно.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року позов задоволено.
Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра»Луцьке регіональне управління заборгованість за кредитним договором в сумі 40906 грн. 30 коп.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра»в особі філії ПАТ КБ «Надра»Луцьке регіональне управління 409 грн. 06 коп. сплаченого судового збору та 120 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати це рішення і відмовити в задоволенні позову, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтями 1048, 1050, 1054 цього Кодексу передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 03 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Луцьке регіональне управління та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (а. с. 5-6), за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 40000 грн. зі сплатою 19,9 % річних з кінцевим терміном погашення 02 червня 2011 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом згідно з графіком, який є невід'ємною частиною договору (п. 4.1.1 договору). У випадку прострочення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту в обумовлений строк позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом або його частиною (якщо зобов'язання частково виконані позичальником) у розмірі 39,8 % річних (п. 4.1.2.2 договору). За порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.
Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості перед банком, яка згідно з довідкою позивача станом на 01 червня 2011 року становила 40906,30 грн., з яких: 33699,95 грн. -заборгованість по тілу кредиту, 3962,62 грн. -нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом, 1719,09 грн. -пеня за прострочення сплати кредиту, 1524,64 грн. -індекс інфляції за час прострочення (а. с. 14-15).
10 червня 2011 року та 18 листопада 2010 року банк направив відповідачам листи-претензії про погашення заборгованості, однак вони були проігноровані (а. с. 12, 13).
Виходячи з викладеного, суд обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з основного боржника ОСОБА_2
Згідно з чинним на даний час цивільним процесуальним законодавством розгляд судом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь, не повідомлених належним чином про час і місце судового засідання, не є підставою для скасування правильного по суті рішення (ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відсутність доказів вручення відповідачу вимоги банку про необхідність погасити заборгованість за кредитним договором не звільняє боржника від виконання своїх зобов'язань. Крім того, про наявність такої вимоги відповідачу стало відомо принаймні при розгляді судом даної справи.
Відповідач ОСОБА_2 надала апеляційному суду квитанції про сплату нею коштів на погашення кредиту, починаючи з липня 2008 року по листопад 2011 року (а. с. 101-112), в тому числі ті, які підтверджують сплату вказаних коштів після пред'явлення банком даного позову.
У зв'язку з цим на вимогу апеляційного суду позивач представив новий розрахунок заборгованості за кредитним договором, в якому враховані всі платежі на час розгляду справи (а. с. 118-119), в тому числі частина грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 в березні 2012 року на рахунок відділу державної виконавчої служби для погашення кредиту в порядку виконання рішення в даній справі (а. с. 112, 120), які виконавча служба перерахувала банку. З даного розрахунку вбачається, що починаючи з серпня 2009 року всі сплачені відповідачем кошти йшли на погашення її заборгованості по відсотках, що відповідає умовам пункту 6.1.3 кредитного договору та пункту 2.8 укладеної сторонами 27 серпня 2009 року додаткової угоди № 1 до цього договору (а. с. 89-95). Частина сплачених ОСОБА_2 на рахунок відділу державної виконавчої лужби коштів була розподілена наступним чином: 60 грн. -компенсація витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи, 120 грн. -компенсація судового збору, 1332,74 грн. -часткове погашення пені, 1524,64 грн. -погашення індексу інфляції, 3962,62 грн. -погашення заборгованості за відсотками (а. с. 120).
Таким чином, на час розгляду справи апеляційним судом загальна заборгованість ОСОБА_2 збільшилася і становить (без врахування штрафу, вимога про стягнення якого не заявлялася) 42737,48 грн. (а. с. 14-15, 118-119). Жодних заперечень щодо правильності розрахунків позивача відповідач суду не надала.
Однак, враховуючи положення ч. 1 ст. 303 ЦПК України, якою перевірка рішення обмежена вимогами, заявленими в суді першої інстанції, та приймаючи до уваги, що позивач не збільшував у встановленому законом порядку розмір позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_2 на користь банку підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі заявлених позовних вимог, тобто 40906,30 грн.
Дане рішення не перешкоджає банку пред'явити до ОСОБА_2 нові вимоги про стягнення заборгованості, яка перевищує вказану суму.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 03 червня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_3 зобов'язався перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих позичальнику, як солідарний боржник (а. с. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 солідарно з основним боржником, суд виходив з наведених положень законодавства та наявності договору поруки.
Однак рішення в означеній частині не відповідає обставинам справи і вимогам матеріального права.
Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Апеляційним судом встановлено, що 27 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, в якій даний договір викладений в новій редакції (а. с. 89-95). У вказаній додатковій угоді помилково вказана дата кредитного договору -03 травня 2008 року (в дійсності -03 червня 2008 року), однак сторони визнали, що вони таку угоду укладали і що вона стосується саме раніше укладеного між ними кредитного договору.
Пунктом 1.1.1 додаткової угоди передбачено, що невід'ємною частиною кредитного договору є графік погашення кредиту (а. с. 97). Зазначеним графіком встановлено відстрочення виконання зобов'язань основного боржника, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки. Якщо раніше цей період обмежувався строком дії кредитного договору і закінчувався 02 червня 2011 року (а. с. 96), то після прийняття нової редакції договору вказаний період продовжено до 01 червня 2012 року.
Крім того, додатковою угодою встановлена відповідальність позичальника за порушення умов цільового використання кредиту в розмірі 25 відсотків від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням (п. 4.1), збільшено розмір пені (п. 4.2), передбачено ряд штрафів (п. 4.3).
Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що вказані зміни умов основного зобов'язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_3, були здійснені за його згодою.
Не може вважатися таким доказом надана апеляційному суду представником позивача додаткова угода № 1 до договору поруки від 03 червня 2007 року (а. с. 121), оскільки у вказану дату договір поруки між сторонами не укладався, в п. 1.1 цієї угоди йдеться про поручительство ОСОБА_3 за належне виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором кредитної лінії від 03 червня 2007 року, який теж ніколи не укладався, відповідач категорично заперечує сам факт укладення будь-якої додаткової угоди з позивачем.
Тому у зв'язку із вищевказаними змінами кредитного договору без згоди ОСОБА_3 порука припинилася на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, а банк втратив право вимоги до поручителя щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором солідарно з основним боржником.
З огляду на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову до ОСОБА_2 та про відмову в позові до ОСОБА_3
Понесені позивачем судові витрати, пов'язані із зверненням до суду з даним позовом, йому відшкодовані (а. с. 120).
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»заборгованість за кредитним договором в сумі 40906 (сорок тисяч дев'ятсот шість) грн. 30 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»409 (чотириста дев'ять) грн. 06 коп. судового збору та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В позові публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: