12 грудня 2012 року м. Київ К-20541/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в місті Суми (далі -ДПІ)
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2009
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2010
у справі № 2а-3201/09/1870
за позовом відкритого акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі -Товариство)
до ДПІ
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2010, уточнені позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000312306/0/32427 в частині визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2008 року в розмірі 186 542,10 грн.
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну податкову перевірку Товариства за вересень 2007 року та жовтень 2008 року, оформлену актом від 13.05.2009 № 3528/23-6/05766356. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 № 0000312306/0/32427, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ, зокрема, за жовтень 2008 року в розмірі 186 542,10 грн.
Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виданими позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Текстильна компанія «Укртехтканина», товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовий альянс», товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський консалтинговий центр»та приватним підприємством «Су-Чан»за фактом поставки товарів та послуг в адресу позивача.
На обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на результати заходів податкового контролю, в ході яких встановлено, що зазначені постачальники відсутні за місцезнаходженням, а тому неможливо провести їх зустрічні перевірки та з'ясувати факт сплати ними необхідних сум ПДВ до бюджету (як умови виникнення у позивача права на отримання бюджетного відшкодування).
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Наведені законодавчі положення дозволяють зробити висновок, що окрім формальних вимог стосовно наявності належним чином оформлених податкових накладних умовою реалізації платником права на податковий кредит є реальність господарської операції.
Правова оцінка судів, надана доводам ДПІ щодо відсутності документально підтвердженого факту надходження до бюджету надмірної суми ПДВ, не суперечить вимогам чинного законодавства.
Так, за правилами підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Отже, наведені приписи Закону не пов'язують право платника на отримання бюджетного відшкодування ПДВ з фактичною сплатою його постачальниками сум цього податку до бюджету, а також з перебуванням підприємства-постачальника за місцезнаходженням.
Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
Доказів того, що Товариство діяло без обережності та йому повинно було бути відомим про порушення, допущені його контрагентами, доказів на підтвердження узгодженості дій позивача та спірних контрагентів, так само як і доказів здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових обов'язків, ДПІ також не подано.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.
За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу державної податкової інспекції в місті Суми відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.10.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2010 у справі № 2а-3201/09/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
С.Е. Острович