"29" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/13455/12
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівВасильченко Н. В.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року у справі за позовом Донецького міського центру зайнятості до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми,
встановив:
Донецький міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів, отриманих ним в якості допомоги по безробіттю.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що з червня 2010 року відповідач перебував на обліку як безробітний у Донецькому міському центрі зайнятості.
В період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач отримував допомогу по безробіттю.
Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Пунктом б) частини 3 статті 1 Закону передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"
Відповідно до статті 25 Закону держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Пунктом 6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року N 307, визначено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Судами встановлено, що на час звернення до центру зайнятості відповідача зареєстровано фізичною особою -підприємцем (з 13 жовтня 2005 року), що унеможливлювало надання йому статусу безробітного та призначення відповідної допомоги.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-І, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-І КАС України.