"29" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/63117/12
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівВасильченко Н. В.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Одеської залізниці про стягнення штрафних санкцій та пені,
встановив:
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Одеської залізниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2006 році порушені вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо працевлаштування інвалідів у кількості 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення -без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості 1 робочого місця.
Частинами 1, 2, 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 за 2006 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 55 433 осіб, фонд оплати праці штатних працівників -974 763 000 грн. 00 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника -17 584 грн 53 коп. Отже норматив робочих місць, створених для інвалідів на підприємстві, становить 2 217 місць.
Фактично у 2006 році на підприємстві працювало 609 інваліди.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди зазначили, що відповідач не порушив вимог законодавства, оскільки подавав звіти за формою № 3-ПН щодо необхідності працевлаштування інвалідів, проте, центром зайнятості вказані особи не направлялися.
Колегія суддів погоджується з висновками судів.
Судами правильно зазначено, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування входить створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Такі вимоги закону реалізуються відповідно до частини 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», за якою підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Судами встановлено, що у складі відповідача створено близько 140 підрозділів, які у 2006 році щомісячно подавали до центрів зайнятості звіти за формою № 3-ПН.
Як вбачається із цих звітів, графа «15», яка визначає наявність вільних робочих місць (вакансій), призначених для працевлаштування інвалідів, не містить відповідних позначень.
Судами встановлено, що згідно із повідомленнями центрів зайнятості відповідач звертався до центрів з питання працевлаштування інвалідів, проте, останні не направлялися до відповідача в зв'язку з відсутністю кандидатів.
За таких підстав, у зв'язку з тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-І, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.