ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2012 року № 2а-13201/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 березня 2012 року № 0006451702, № 0006441702, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 березня 2012 року № 0006451702, № 0006441702.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-13201/12/2670 призначено до судового розгляду на 31 жовтня 2012 року.
31 жовтня 2012 року у судовому засіданні оголошено перерву до 21 листопада 2012 року.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача 21 листопада 2012 року у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату час та місце судового засідання.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) було зареєстровано як фізичну особу-підприємця 03 вересня 2007 року Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією (номер запису в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_4). Місце проживання фізичної особи-підприємця: 01021 ,АДРЕСА_1.
ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку з 14 вересня 2007 року за видами діяльності: діяльність автомобільного вантажного транспорту, місце здійснення діяльності: по Україні.
ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 10 лютого 2011 року № 4/1704-2589713793.
Відповідно до вказаного акту протягом періоду з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснював діяльність у сфері організації перевезення вантажів, платником податку на додану вартість протягом цього періоду не реєструвався.
Перевіркою встановлено, що за І-ІІ квартал 2009 року обсяг виручки від реалізації товарів, робіт (послуг) ФОП ОСОБА_1 склав 835 936, 69 грн. та сформувався за рахунок безготівкових коштів, що надходили на розрахунковий рахунок з призначенням платежу «за перевезення вантажу», «за транспорті послуги», «за автотранспорті послуги».
На підставі вищевикладеного в акті перевірки були зроблені висновки про порушення:
- пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97ВР (із змінами та доповненнями), що мало прояв у заниженні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 800 946, 87 грн., в тому числі за 2009 рік у розмірі 232 025, 77 грн., за 2010 рік у розмірі 568 921, 10 грн.;
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26.12.1992р. № 13-92 (із змінами і доповненнями), в результаті чого було донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 21 028, 58 грн., в тому числі за 2009 рік у розмірі 15 492, 42 грн., за 2010 рік у розмірі 5 536, 16 грн.
27 березня 2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:
- № 0006451702, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України № 2756 -VІ від 02.12.2010 р. та відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 р. за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (із змінами і доповненнями) ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 21 028, 58 грн.;
- № 0006441702, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до п. 123. 1 ст. 123 Податкового кодексу України № 2756 -VІ від 02.12.2010 р. за порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97ВР (із змінами та доповненнями) ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 001 183, 59 грн., в тому числі 800 946, 87 грн. -основний платіж, 200 236, 72 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штрафи).
Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПА у м. Києві та до ДПС України, які рішеннями від 09 липня 2012 року № 754/А/12-314, та від 14 вересня 2012 року № 1178/0/141-12/0/10-2315 його скарги залишили без задоволення, а податкові повідомлення-рішення -без змін.
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання їх незаконними та скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він протягом періоду, що перевірявся, був платником єдиного податку та надавав послуги з перевезення вантажів та надавав транспортно -експедиційне обслуговування, шляхом укладання договорів комісії транспортного експедирування. За вказаними договорами у нього не виникало право власності на кошти, передані за договором транспортного перевезення, а тому на нього не може бути покладено обов'язок декларувати вказані кошти. А тому, на думку позивача відповідачем помилково були віднесені до складу виручки за І-ІІ квартал 2009 року транзитні кошти, одержані приватним підприємцем від реалізації транспортно-експедиційних послуг за рядом укладених договорів, копії яких разом з іншими первинними та розрахунковими документами надавалися відповідачу під час проведення документальної перевірки.
З огляду на вищевикладене ФОП ОСОБА_1 вважає, що нарахування йому сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб спірними податковими повідомленнями-рішеннями є незаконними та підлягають скасуванню.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані особами, які беруть участь у справі докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України (далі -КУ), Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. № 889-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)(далі по тексту -Закон № 889-IV), Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998р. № 727/98 та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінету України «Про прибутковий податок з громадян»який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до підпункту 9.12.1 п. 9.12 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством, зокрема, був Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998р. № 727/98 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) (далі -Указ № 727/98), яким було запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.
Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Згідно з частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-34а12, в контексті положень ст. 1 Указу № 727/98 застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва.
Таким чином, Указ № 727/98 не містить жодних застережень щодо виключення зі складу виручки отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг) сум, які надійшли в межах виконання платником єдиного податку-фізичною особою договору комісії, а тому з огляду на зазначене,виручкою вважається будь-яка сума, отримана суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою на розрахунковий рахунок або (та) в касу у звітному податковому періоді, що також підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2011 року по справі № К-17818/08 та Постановою Верховного Суду України від 20 квітня 2010 року справа № 10/49.
При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу № 727/98, зокрема, якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) платника єдиного податку не перевищує 500 000, 00 грн. на рік.
У відповідності до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 № 727»у статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»під словом «рік»розуміється календарний рік.
Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу № 727/98, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Приписами ст. 6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.
Згідно з ст. 2 цього ж Указу, фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. Разом з тим, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом № 727/98.
В силу вимог ст. 5 Указу № 727/98 в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Однак, Указ № 727/98 не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Так, підпунктом 9.12.2 п. 9.12 ст. Закону № 889-IV встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Підпунктом 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.
Пунктом 7.1 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян»від 26.12.1992р. № 13-92 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Аналогічно в абзаці 3 ст. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993р. № 12 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку № 6 до цієї Інструкції.
Крім того, спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).
Згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
В силу вимог абз. 2 п. 9.4 ст. 9 Закону № 168/97-ВР якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Згідно з пп. «а»п. 9.6 ст. 9 Закону № 168/97-ВР з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом. При цьому податковим періодом для цілей Закону № 168/97-ВР є календарний місяць (п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7).
Згідно з п. 10.1 ст. 10 Закону № 168/97-ВР, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, зокрема, є платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Відповідно до п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах «а»(платники податку, визначені у статті 2 цього Закону), «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно було здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих на той момент, зокрема, Законами України «Про податок з доходів фізичних осіб»та «Про податок на додану вартість»(в редакціях на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, з огляду на вищезазначене та враховуючи те, що звітним періодом для платників єдиного податку є квартал, позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником податку на додану вартість відповідно до наведених вище правил з ІІІ-го кварталу 2009 року, що вказує на правильність висновків відповідача в цьому контексті.
Суд не бере до уваги поданні позивачем письмові докази, а саме: Договір комісії транспортного експедирування № б/н від 05 січня 2009 року, та додані до нього документи (акти виконаних робіт, акти надання послуг, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспорті накладні), як підтвердження відсутності отримання виручки за перевіряючий період, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Статтею 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Аналогічне визначення договору транспортного експедирування містить і стаття 316 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01 липня 2004 року № 1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Як вбачається з акту перевірки, що на рахунок позивача надходила плата за договорами про надання транспортно-експедиційних послуг, в рамках яких та на виконання яких позивач укладав договори на перевезення з перевізниками, в яких позивач виступав як експедитор від свого імені, тобто вказаний Договір комісії транспортного експедирування № б/н від 05 січня 2009 року, враховуючи вказані вище норми Закону, відносяться до договорів комісії.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що плата за договором про надання транспортно-експедиційних послуг, що надходила на рахунок позивача, відноситься до його виручки в розумінні Указу № 727/98, що свідчить про перевищення її граничного обсягу та порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування та про правомірність донарахування спірними податковими повідомленнями -рішеннями податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
При цьому не подача позивачем заяви про реєстрацію платника податку на додану вартість за встановленою формою до ДПІ у Печерському районі м. Києва не звільняє останнього від обов'язку сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах, нести відповідальність у разі недостовірності та несвоєчасності визначення податку та несвоєчасності його внесення до бюджету з початку ІІІ кварталу 2009 року.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС при винесенні податкових повідомлень-рішень рішень від 27 березня 2012 року № 0006451702, № 0006441702 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для їх скасування, у суду немає.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.
Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятих рішень.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін у справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко